Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Іванової Л.Б.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017

та на рішення господарського суду Чернівецької області від 17.10.2016

у справі № 926/1272/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-Моравія"

про стягнення 33 591,68 грн.

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-Моравія" про стягнення 13 000,00 заборгованості за кредитом, 12 159,05 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 5 650,47 грн. пені, 2 782,16 грн. заборгованості з комісії.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 17.10.2016 (суддя Бутирський А.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (колегія суддів у складі: суддя Давид Л.Л. - головуючий, судді Гриців В.М., Кордюк Г.Т.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи такі рішення, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено наявності між сторонами договірних відносин щодо банківського обслуговування.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 17.10.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 35, 43 ГПК України, ст. 129 Конституції України, ст. 634 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 181, 184, 218, 220 ГК України. Так, на думку позивача, при підписанні анкети-заяви відбувається приєднання позичальника до Умов та правил надання банківських послуг, які є загальними і їх підписання позичальником не є обов'язковим, а укладення договору в такій формі не суперечить чинному законодавству України. Заява разом Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складає укладений договір про надання банківських послуг, отже сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов по договору. Позивач зазначає про те, що факт отримання позичальником кредитних коштів підтверджується випискою про рух коштів, а тому вважає, що господарськими судами належним чином не досліджено обставин щодо наявності заборгованості по основному кредиту в розмірі 13 000,00 грн., яка є обґрунтованою, доведена матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі підписання ДП "УЧСП "Карпати-Моравія", правонаступником якого є ТОВ "Карпати-Моравія", та ПАТ КБ "Приватбанк" заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки від 14.05.2011, згідно якої відповідач, як правонаступник клієнта, приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розмішені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування б/н від 14.05.2011, та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору;

- за правовою природою вказаний договір, укладений шляхом приєднання, є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору;

- позивач вказував на те, що в матеріалах справи наявні Умови та Правила надання банківських послуг, які діяли як в момент укладення договору (п. 3.18 Умов та Правил) так і на час пред'явлення позову (п. 3.2.1. Умов та Правил);

- в процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивачем надано витяг з Умов та Правил надання банківських послуг станом на 07.10.2011, а саме п. 3.18 "Умови обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках корпоративних клієнтів";

- Умови, які надані позивачем 10.10.2016 суттєво відрізняються від Умов, які надані позивачем при пред'явленні позову;

- у матеріалах справи містяться умови і тарифи банку, проте із вказаних документів не вбачається, що саме вони діяли на момент підписання заяви відповідачем 14.05.2011.

Господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позову вказали про те, що позивачем не доведено наявності між сторонами договірних відносин щодо банківського обслуговування, оскільки Умови, які надані позивачем 10.10.2016 суттєво відрізняються від Умов, які надані позивачем при пред'явленні позову і з наявних у матеріалах справи умов і тарифів банку не вбачається, що саме вони діяли на момент підписання заяви відповідачем 14.05.2011.

Однак, вказаний висновок господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасним з огляду на таке:

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно з приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарські суди попередніх інстанцій, всупереч наведених вимог процесуального закону не дослідили та не надали ніякої правової оцінки наявним у справі поясненням позичальника, який в цілому не заперечуючи проти отримання коштів на підставі заяви про відкриття поточного рахунку від 14.05.2011 (апеляційна скарга а.с. 91-93, т. 1; заперечення на відзив на апеляційну скаргу а.с. 3-4, т. 2; клопотання про призначення судово-економічної експертизи а.с. 35-37, т. 2), вказував про нікчемність такої угоди, оскільки кредитний договір укладений з порушенням письмової форми не підлягає виконанню та не створює ніяких юридичних наслідків; зазначав про те, що в матеріалах справи відсутні первинні докази отримання відповідачем кредиту, а відповідно є недоведеним і його розмір, період користування, момент часткового повернення; нарахована банком процентна ставка є високою і дискримінаційною; не погоджувався з нарахованими банком сумами пені, комісії, відсотків, у зв'язку з чим ним у апеляційній скарзі заявлялося про застосування позовної давності щодо вимог по стягненню пені.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не взято до уваги надані банком виписки про рух коштів по особовому рахунку позичальника та, відповідно не надано ніякої оцінки цим доказам.

Згідно з ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Щодо необхідності дослідження обставин, які б підтвердили або спростували факт отримання кредитних коштів було зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 06.07.2017.

Господарські суди попередніх інстанцій не дослідили всі наявні у справі докази і не надали їм оцінку, а отже припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 та рішення господарського суду Чернівецької області від 17.10.2016 у справі № 926/1272/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.