за позовом Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" в особі структурного підрозділу виробничої одиниці обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Слов'янськтепломережа"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твинз"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунального підприємства "ЖЕК-7"

про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору на поставку теплової енергії № 412 від 01.01.2016

У лютому 2016 року Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" в особі структурного підрозділу виробничої одиниці обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Слов'янськтепломережа" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твинз" про зобов'язання відповідача прийняти редакцію відповідних пунктів та додатків до договору про постачання теплової енергії від 01.01.2016 № 412 в редакції позивача.

В подальшому позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій, на підставі ст. 22 ГПК України, просив прийняти уточнення щодо предмета позову та викласти його в наступній редакції: позовна заява про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору № 412 від 01.01.2016 на поставку теплової енергії.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.05.2016 (суддя Кучерява О.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016 (колегія суддів у складі: суддя Радіонова О.О. - головуючий, судді Попков Д.О., Скакун О.А.), позов задоволено частково.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 16.05.2016, постанову господарського апеляційного суду від 25.10.2016 повністю і прийняти нове рішення, яким прийняти пункти 1.1, 2.1, 2.4, 3.2.16, 3.2.17, 4.1.1, 4.1.5, 4.2.2, 5.1, 5.5, 6.1, 6.2, 6.4, 6.6, 6.11, 7.1.3, 7.2.4, 7.2.7, 7.2.10, 8.4, 10.1, додатки 1, 2, 4, 5 до спірного договору № 412 від 01.01.2016 в редакції відповідача. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що рішення господарських судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням та неправильним застосування норм матеріального права, а саме ст.ст. 42, 129 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", вимог Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (1198-2007-п) (далі - Правила). На думку відповідача, частина пунктів, що прийняті в редакції позивача, суперечать нормативним документам у сфері теплопостачання.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення господарського суду першої інстанції від 16.05.2016 та постанову господарського апеляційного суду від 25.10.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. На думку позивача, господарськими судами правильно застосовано норми споживання теплової енергії, які затверджені розпорядженням голови Донецької ОДА № 883 від 15.11.2012. Крім того, позивач також зазначив, що інші умови договору також затверджені господарськими судами на підставі вимог чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого:

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

- ОКП "Донецьктеплокомуненерго", до складу якого входить ВО "Слов'янськтепломережа", має ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг на постачання теплової енергії, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами;

- підприємство позивача може бути одночасно і виробником і виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого теплопостачання;

- відповідач є власником приміщення, що розташоване за адресою: м. Слов'янськ, вул. Торськой (Комунарів) № 18, що підтверджено свідоцтвом про право власності від 21.01.2000;

- балансоутримувачем житлового будинку у м. Слов'янську по вул. Торськой (Комунарів) № 18, є Комунальне підприємство "ЖЕК-7";

- внутрішня система опалення цього житлового будинку є централізованою, теплопостачання здійснюється по централізованим мережам від зовнішньої мережі позивача та є єдиною із системою опалення приміщення, яке належить відповідачу;

- зазначений житловий будинок, в якому розташований відповідач, загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії не обладнаний;

- внутрішньобудинкова система опалення обслуговується КП "ЖЕК-7";

- між КП "ЖЕК-7" (виконавець за договором) та позивачем (виробник за договором) укладений договір про умови надання послуги централізованого опалення та постачання гарячої води № 7 від 14.10.2008;

- згідно з п. 1. зазначеного договору, виробник забезпечує постачання теплової енергії у багатоквартирний житловий фонд виконавця, незалежно від форми власності, для забезпечення населення послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання цілодобово чи за графіком, відповідно до діючих норм до точки розподілу - зовнішньої стіни будівлі. Перелік житлових будинків, в які подається теплова енергія, додається виконавцем (Додаток № 1), в якому, зокрема зазначена адреса відповідача: вул. Комунарів, 18;

- договір є чинним на теперішній час на підставі п. 7.2 договору;

- будь-яких договорів на постачання теплової енергії між КП "ЖЕК № 7" та ТОВ "Твинз" не укладалося;

- між Обласним комунальним підприємством "Донецьктеплокомуненерго" в особі структурного підрозділу виробничої одиниці обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Слов'янськтепломережа" (теплопостачальна організація) та ТОВ "Твинз" (Споживач) існували договірні відносини, які виникли на підставі договору № 412 від 15.10.2007 на поставку теплової енергії. Згідно з п. 10.1 договору він вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін;

- 17.11.2015 листом № 142 відповідач повідомив теплопостачальну організацію про припинення дії договору з 01 січня 2016 року;

- 19.01.2016 позивачем в порядку ст. 181 ГК України надіслано на адресу відповідача два примірника проекту договору на поставку теплової енергії № 412 від 01.01.2016, які отримані останнім 20.01.2016;

- договір відповідачем підписаний з протоколом розбіжностей, повернутий позивачу листом № 15 від 03.02.2016 та отриманий позивачем 04.02.2016;

- 15.02.2016 позивач листом № 011/788 повернув на адресу відповідача протокол розбіжностей разом з протоколом врегулювання розбіжностей та пропонував останньому узгодити та повернути у встановлені строки;

- станом на 22.02.2016 заходів щодо врегулювання розбіжностей відповідачем не здійснено.

У зв'язку з неврегульованістю розбіжностей, які виникли при укладанні договору № 412 від 01.01.2016 на поставку теплової енергії, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарські суди попередніх з посиланням на положення ст.ст. 179, 275 ГК України, ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 24 Закону України "Про теплопостачання", якими встановлено обов'язковість укладання договору на постачання теплової енергії визнали вимоги позивача правомірними та доведеними. В частині відмови у задоволені позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з висновку про відсутність законних підстав про доповнення договору новими пунктами та включення деяких пунктів договору в редакції відповідача.

Вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на те, що вони зроблені без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідач не погоджується з судовими рішеннями в частині викладення таких оспорюваних пунктів (підпунктів) договору: 1.1, 2.1, 2.4, 3.2.16, 3.2.17, 4.1.1, 4.1.5, 4.2.2, 5.1, 5.5, 6.1, 6.2, 6.4, 6.6, 6.11, 7.1.3, 7.2.4, 7.2.7, 7.2.10, 8.4, 10.1, додатків 1, 2, 4, 5 до спірного договору № 412 від 01.01.2016.

Доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 187 ГК України передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" одним з основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (ст. 1 Закону України "Про теплопостачання").

Враховуючи викладені вимоги закону, зокрема ст.ст. 179, 275 ГК України, ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" укладання договору на постачання теплової енергії є обов'язковим.

Отже, як правильно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, спірний договір є обов'язковим в силу закону.

Водночас Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на наступному:

Відповідно до п. 4 Правил, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія як товар не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема власниками приміщень), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також, ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов'язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може буди особа, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввод приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Враховуючи зазначене вище, до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі/управителі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Слід зазначити, що відповідно ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", зокрема, саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Враховуючи відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з урахуванням норм, зокрема, Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) , Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (1198-2007-п) , з урахуванням дотриманням процедури укладення договорів, визначеної нормами ГК України (436-15) та главою 53 ЦК України (435-15) .

Однак, типову форму договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії в установленому законом порядку на момент вирішення спору не затверджено, отже такий договір повинен укладатися сторонами з врахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання, зокрема Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) , Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (1198-2007-п) , вимог ГК України (436-15) та з дотриманням процедури укладання договорів визначеною главою 53 ЦК України (435-15) .

Враховуючи правовідносини сторін, у даному випадку не можуть бути застосовані як Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 (630-2005-п) , так і умови типового договору про надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення, оскільки вказаним нормативним актом регулюються відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

При цьому Вищий господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються, зокрема, Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) (далі - Закон), Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (630-2005-п) (далі - Правила № 630) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

У Законі застосовуються такі визначені терміни, зокрема:

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;

внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

У Правилах застосовуються такі визначені терміни, зокрема:

централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання;

централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Тобто, зазначеними нормами визначена обов'язкова ознака споживача послуг, а саме: споживачем послуг може буди фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане, або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем.

Враховуючи викладене вище до споживачів послуг відносяться фізичні/юридичні особи - власники жилих/нежилих приміщень, відповідне обладнання яких приєднане до внутрішньобудинкових систем.

Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень приєднані до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг.

Слід зазначити, що внутрішньобудинкові системи не відносяться до місцевої (розподільчої) теплової мережі, що ще раз підтверджує те, що постачальник теплової енергії не здійснює постачання теплової енергії власникам жилих/нежилих приміщень, обладнання яких приєднані до відповідних внутрішньобудинкових систем.

З урахуванням норм Закону відносини у сфері житлово-комунальних послуг встановлюються шляхом укладення договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг між власником/балансоутримувачем/управителем будинку (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), та кінцевими споживачами (споживачами послуг) - власниками житлових/нежитлових приміщень. Такий договір укладається його сторонами з урахуванням, зокрема, норм Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (630-2005-п) .

Статтею 32 частини 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Враховуючи викладене, господарським судам необхідно було встановити, чи належать послуги, які передбачено надавати за договором № 412 до комунальних послуг.

Погоджуючись з доводами позивача та викладаючи п. 5.1 договору в редакції позивача господарські суди попередніх інстанцій застосували облік споживання теплової енергії споживачам, що не мають приладів обліку - згідно з нормою споживання теплової енергії на централізоване опалення 1 м2 площі, встановленою розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації від 15.11.2012 № 833, яким внесено зміни до розпорядження голови облдержадміністрації від 06.04.2011 № 185 "Про встановлення річних норм споживання теплової енергії на централізоване опалення та підігрів питної води".

Однак, господарськими судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи розповсюджується дане розпорядження на правовідносини сторін та чи підлягають норми, які закріплені у розпорядженні, включенню до умов договору про поставку теплової енергії.

Водночас господарські суди попередніх інстанцій не надали оцінки наявному в матеріалах справи листу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) на адресу відповіда, у якому НКРЕКП зазначено, що нарахування плати споживачам теплової енергії, у тому числі власникам нежитлових приміщень, має здійснюватись відповідно до встановлених відповідним уповноваженим органом тарифів на теплову енергію та обсягу спожитої теплової енергії, який розраховується відповідно до теплового навантаження, яке зазначається у договорі купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією. З огляду на зазначене, застосування в даному випадку норм споживання теплової енергії на централізоване опалення 1 м2 опалювальної площі є неприпустимим.

Також, господарські суди попередніх інстанцій, виклавши п. 10.1 в редакції позивача, а саме: "Цей договір набуває чинності з дня фактичного надання послуг, який підтверджується актом між представниками теплопостачальної організації та балансоутримувачем будівлі, в якому розташований "Споживач" з 01.01.2016 та діє до 31.12.2019", однак при цьому не навели обставин та мотивів за яких було відхилено пропозицію відповідача щодо вказаного пункту договору, зазначену у протоколі розбіжностей, а саме "пункт 10.1. виключити та викласти в новій редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2016".

У цьому зв'язку Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Водночас чинним законодавством (ст. 627 ЦК України; п. 4 ст. 179 ГК України) не передбачено конкретного терміну дії такого виду договору, тоді як ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини на більш тривалий строк.

Враховуючи, що строк дії договору є істотною умовою договору, господарським судам необхідно було у даному випадку з урахуванням вказаних норми в комплексі навести обґрунтування щодо встановлення, як дати укладення договору так і дати до якої укладається у судовому порядку договір, однак вказані обставини не були досліджені.

Отже, викладаючи більшість пунктів умов договору в редакції позивача, господарські суди погодилися з запропонованими позивачем пунктами договору без будь-якого правового обґрунтування та без дослідження доводів відповідача щодо його редакції умов договору та без надання їм відповідної правової оцінки.

Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 42 (Рівність перед законом і судом) та 43 (Змагальність) ГПК України (1798-12) .

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У даному випадку, поклавши в основу оскаржуваних судових рішень як доводи позивача так і узгоджуючи умови договору в редакції запропонованій позивачем, господарські суди не дотрималися принципу змагальності господарського судочинства, встановленого ст. 4-3 ГПК України та принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, встановленого у ст. 4-2 ГПК України, оскільки приймаючи рішення на користь позивача, судами не досліджено та не спростовано доводи та докази відповідача, надані у підтвердження заперечень проти позову.

Виходячи з викладеного Вищий господарський суд України дійшов висновку, що господарськими судами попередніх інстанцій допущені порушення норм процесуального права, зокрема ст.ст. 4-3 та 43 ГПК України, які унеможливили встановлення наведених вище фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111-7 ГПК України).

Встановлення зазначених вище обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

З огляду на наведене справа в частині вирішення спору щодо врегулювання розбіжностей, що виникли при укладенні пунктів 1.1, 2.1, 2.4, 3.2.16, 3.2.17, 4.1.1, 4.1.5, 4.2.2, 5.1, 5.5, 6.1, 6.2, 6.4, 6.6, 6.11, 7.1.3, 7.2.4, 7.2.7, 7.2.10, 8.4, 10.1, додатків 1, 2, 4, 5 до договору на поставку теплової енергії від 01.01.2016 № 412 має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

В іншій частині рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються жодною з сторін; сторони погодилися з тією редакцією договору, яка була викладена господарським судом першої інстанції; з огляду на свободу договору, яка встановлена ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; тому оскаржені судові рішення в іншій частині підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-7- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Твинз" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016 та рішення господарського суду Донецької області від 16.05.2016

у справі № 905/889/16 скасувати в частині вирішення спору щодо врегулювання розбіжностей, що виникли при укладенні пунктів 1.1, 2.1, 2.4, 3.2.16, 3.2.17, 4.1.1, 4.1.5, 4.2.2, 5.1, 5.5, 6.1, 6.2, 6.4, 6.6, 6.11, 7.1.3, 7.2.4, 7.2.7, 7.2.10, 8.4, 10.1, додатків 1, 2, 4, 5 до договору на поставку теплової енергії від 01.01.2016 № 412, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.