головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 922/3301/16 Господарський суд Харківської області за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Харківський національний університет мистецтв імені І.П. Котляревського про визнання недійсним договору та повернення майна

за участю представників сторін:

прокуратури: Томіліна Я.М.,

позивача: не з'явився,

відповідача : ОСОБА_4, ОСОБА_7,

третьої особи: не з'явився,

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків, в якому просить суд:

- визнати недійсним договір оренди від 24.02.2006 р. за № 2360-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та додаткові угоди до нього: № 1 від 10.05.2007 р., № 2 від 15.02.2008 р., № 3 від 24.11.2008 р., № 4 від 05.11.2009 р., № 5 від 30.06.2010 р., № 6 від 21.09.2010 р., № 7 від 20.09.2011 р., № 8 від 21.09.2011 р., № 9 від 13.08.2012 р., № 10 від 19.06.2013 р., № 11 від 09.10.2014 р., № 12 від 09.10.2014 р., № 13 від 14.05.2015 р., № 14 від 04.03.2016 р.;

- зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (і.к.2590803824) звільнити нежитлові приміщення - антресолі площею 12,5 кв.м, підвалу площею 41,2 кв.м, та першого поверху площею 108,3 кв.м. в будівлі пам'ятки архітектури учбового корпусу № 2 Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського, загальною площею 162 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 13 (вартістю 1 790 000,00 грн.) та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (ЄДРПОУ 23148337).

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.11.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 922/3301/16 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 922/3301/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, 24.02.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди № 2360-Н.

Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення антресоля, площею 12,5 кв.м, підвалу, площею 41,2 кв.м та першого поверху, площею 108,3 кв.м, усього загальною площею 162 кв.м, в нежитловій будівлі пам'ятки архітектури учбового корпусу № 2 Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського, розташованої за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 13.

Майно знаходиться на балансі Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського.

Майно передається в оренду з метою розміщення загальнодоступної їдальні.

Згідно п.2.2 договору, орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Орендоване майно залишається на балансі підприємства із зазначенням, що це майно передано в оренду.

Розділом 3 договору сторони встановили розмір та порядок сплати орендних платежів.

Договір укладено строком на 11 місяців та діє з 24.02.2006 до 23.01.2007 (п.10.1. договору).

24.02.2006 сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна.

В подальшому сторони укладали ряд додаткових угод до договору, якими змінювали розрахунок орендної плати та його вартості, а також продовжували дію договору оренди. Останньою додатковою угодою № 14 від 04.03.2016 р. договір продовжено строком на 11 місяців, тобто до 21.02.2017.

Згідно висновку про вартість оцінюваного майна, затвердженого21.06.2014. начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, ринкова вартість оцінюваного майна на дату оцінки 21.05.2014 складає 1 790 000,00 грн.

Відповідно до листа першого заступника начальника регіонального відділенням Фонду державного майна України по Харківській області від 17.12.2015 за № 31-5730, адресованого до ФО-П ОСОБА_4, за результатами вивчення стану збереження та цільового використання суб'єктами підприємницької діяльності об'єктів оренди, балансоутримувачами яких є заклади освіти, фондом встановлено, що згідно звіту про оцінку вищевказані приміщення використовуються під кафе "LIDO" (італійська та японська кухня), що є порушенням вимог ст. 63 Закону України "Про освіту" та недотримання п.п. 1.1., п.п. 5.1. договору оренди від 24.02.2006 за № 2360-Н, тобто використання спірних приміщень не за призначенням.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор вказував на невідповідність умов договору оренди вимогам ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 Закону України "Про освіту" та зазначає, що навчальний заклад не використовує спірне приміщення для навчального процесу, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання договору оренди недійсним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, зазначив що відповідач використовує орендовані приміщення за цільовим призначенням, факту порушення останнім умов договору або чинного законодавства сторонами не надано. При цьому вказав на те, що в матеріалах справи є пояснення третьої особи, в яких чітко вказано, що відповідач використовує приміщення для розміщення їдальні, що є складовою частиною навчально-виховного процесу, а доказів того, що передача орендованих приміщень в оренду будь-яким чином ускладнює або робить неможливим надання Харківським національним університетом мистецтв імені І.П. Котляревського освітніх послуг, суду також надано не було.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року (v0011600-13) "Про деякі питання визнання правочинів недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В даному випадку предметом оренди за договором від 24.02.2006 є нежитлові приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Суди попередніх судових інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що під час укладення договору оренди майна № 2360-Н від 24.02.2006 сторони дотримались порядку погодження передачі в оренду державного майна, узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання-передачі орендованого майна.

Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України "Про освіту", навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту").

Частиною 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

В частині 4 вказаної статті зазначено, що додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

З огляду на викладене, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до ч.2 ст.70 ЗУ "Про вищу освіту", майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, крім випадків, передбачених законодавством.

Передача в оренду державними і комунальними вищими навчальними закладами закріплених за ними на праві господарського відання об'єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства.

Згідно п.4 ч.3 ст.70 ЗУ "Про вищу освіту", вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.

Таким чином, законодавством передбачена можливість отримання навчальними закладами доходів від передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

В матеріалах справи є пояснення Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського з яких вбачається, що відповідач використовує приміщення для розміщення їдальні, що є складовою навчально-виховного процесу та невід'ємною частиною життєвих і соціальних потреб людей, що здобувають освіту.

Крім того, під час розгляду справи не надано доказів того, що передача орендованих приміщень в оренду будь-яким чином ускладнює або робить неможливим надання Харківським національним університетом мистецтв імені І.П. Котляревського освітніх послуг. Натомість, за поясненнями даної третьої особи наявність на території учбового містечка закладу громадського харчування надає можливість повноцінно поснідати або пообідати студентам у перерві між заняттями у гарно затишних приміщеннях цього закладу.

За таких обставин, колегія суддів погоджуєтьсяз висновками судів попередніх судових інстанцій, що Харківський національний університет мистецтв імені І.П. Котляревського, як об'єкт освіти, використовується відповідно до свого призначення, а оспорюваний Договір жодним чином не впливає на виконання даною особою своїх функцій. При цьому прокурором не було надано жодних належних та допустимих доказів того, що орендовані приміщення університету використовується не за призначенням.

Крім того, 17.05.2016 позивачем складено акт огляду спірного об'єкту оренди, в якому зафіксовано, що орендар використовує майно для виготовлення та продажу широкого асортименту страв, в тому числі японської та італійської кухні (суші та піца), в великому асортименті реалізовуються прохолоджуючі коктейлі, в тому числі смузі, відвідувачам запропонована кавова карта; на кожному столі стоїть меню та спеції, застосовано метод самообслуговування; на кухні здійснюється приготування широкого асортименту салатів, страв з м'яса, риби,перших страв; заклад працює з 10:00 год. до 22:00 год.

Вказаний акт свідчить про цільове використання відповідачем орендованих приміщень, фактів порушення відповідачем умов договору або чинного законодавства актом не зафіксовано. Будь-яких доказів здійснення відповідачем в орендованих приміщеннях іншого виду господарської діяльності, ніж того, що передбачено договором, сторонами не надано.

Також в матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про наповнення Державного бюджету України в рахунок отримання орендної плати за користування ФОП ОСОБА_4 нерухомим майном, а також спрямування відповідних коштів на забезпечення існуючих потреб університету.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 922/3304/16 - без змін.