У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов'язання відповідача вчинити дії, а саме: виконати вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11 січня 2005 року (20-2005-п) шляхом підписання Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на суму 24 440 000,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що чинним законодавством України, зокрема Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою КМУ № 20 від 11 січня 2005 року (20-2005-п) , та Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України № 493/688 від 03 серпня 2015 року (z1007-15) , передбачено обов'язок відповідача, як учасника розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, підписати з іншими учасниками розрахунків, в т.ч. і з позивачем, Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету. Однак відповідач в порушення вимог чинного законодавства протиправно відмовляється підписувати отримане в травні 2016 року Спільне протокольне рішення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06 грудня 2016 року (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року (склад колегії суддів: Андрієнко В.В. - головуючий, Буравльов С.І., Шапран В.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконати вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11 січня 2005 року "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (20-2005-п) шляхом підписання Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на суму 24 440 000,00 грн.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладення між сторонами у справі Спільного протокольного рішення на проведення розрахунків є обов'язковим в силу вимог закону, однак відповідач у визначений чинним законодавством строк (протягом двох робочих днів з дня отримання спільного протокольного рішення для підписання) не виконав свій обов'язок, у зв'язку з чим, за висновком суду, в таких діях відповідача вбачаються ознаки зловживання своїм монопольним становищем на ринку постачання природного газу. Крім того, судами встановлено, що постановою КМУ № 705 від 11 жовтня 2016 року (705-2016-п) були внесені зміни до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ № 20 (20-2005-п) , за якими з абзацу 4 пункту 7 Порядку були виключені слова "за згодою учасників", у зв'язку з чим суди відхилили доводи відповідача про те, що підписання спільних протокольних рішень на проведення розрахунків не є для нього обов'язковим.

Не погодившись із зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" здійснює на території Київської області господарську діяльність з розподілу природного газу різним категоріям споживачів, в тому числі і населенню, на підставі ліцензії, виданої Національною комісією регулювання електроенергетики 30 червня 2011 року серії АГ № 507469, та є оператором газорозподільної системи в розумінні ст. 37 Закону України "Про ринок природного газу".

17 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" та Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" укладено договір транспортування природного газу № 512000723. Вказаний договір відсутній в матеріалах справи, проте факт його укладання не заперечується сторонами.

23 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" супровідним листом вих. № KVz01-ЛВ-1414-0516 від 19 травня 2016 року направило відповідачу до підписання спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на загальну суму 24 440 000,00 грн., яке було підписане Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут", Публічним акціонерним товариством "Київоблгаз" та Публічним акціонерним товариством "Уктрансгаз", як учасниками розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу.

Предметом спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11 січня 2005 року "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (20-2005-п) .

У розділі 2 Спільного протокольного рішення сторони погодили перелік підприємств (установ, організацій), що приймають участь у проведенні взаєморозрахунку, та послідовність виконання сторонами Спільного протокольного рішення.

Однак, відповідач Спільне протокольне рішення не підписав і надіслав товариству з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" (третя особа-3) лист № 7-5272/1.8-16 від 11 серпня 2016 року, в якому, посилаючись на наявність у ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" заборгованості за минулий період, зокрема за договором № 13-222-ВТВ від 04 січня 2013 року в розмірі 347 075,5 тис. грн., запропонував переоформити спільне протокольне рішення, направлене йому листом вих. № KVz01-ЛВ-1414-0516 від 19 травня 2016 року, в рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем за договором № 13-222-ВТВ від 04 січня 2013 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" листом № KVz01-СЛ-2466-0816 від 18 серпня 2016 року повторно надіслав відповідачу для підписання спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на загальну суму 24 440 000, 00 грн, в якому зазначив про те, що відповідач не підписуючи Спільне протокольне рішення фактично зловживає своїм монопольним становищем, яке він має, зважаючи на його місце "останньої інстанції", під час проведення розрахунків.

У зв'язку з тим, що Спільне протокольне рішення на загальну суму 24 440 000,00 грн. не було підписано Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", позивач звернувся з позовом у даній справі, посилаючись на те, що відповідач неправомірно ухиляється від підписання зазначеного Спільного протокольного рішення, оскільки обов'язок його підписання встановлено нормами чинного законодавства України, зокрема положеннями Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11 січня 2005 року (20-2005-п) та Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України № 493/688 від 03 серпня 2015 року (z1007-15) .

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що чинне законодавство України передбачає наявність згоди всіх учасників розрахунків на укладання Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, а відповідач такої згоди не надав.

Відповідно до ст. 186 Господарського кодексу України договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно із ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. Постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11 січня 2005 року (20-2005-п) затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз" (далі - субвенція).

Відповідно до п.п. 7, 8 зазначеного Порядку в редакції чинній на момент отримання відповідачем спірного Спільного протокольного рішення для підписання, розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію визначається Міненерговугіллям, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" і Мінфіном.

Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію затверджено Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України № 493/688 від 03 серпня 2015 року (z1007-15) (далі за текстом - Порядок № 493/688). Цей порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (20-2005-п) .

Згідно з п.п. 2.4., 2.5. Порядку № 493/688 (z1007-15) спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків підписуються усіма учасниками розрахунків: відповідним департаментом фінансів, відповідним головним управлінням Казначейства, постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг), Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок". Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та за електроенергію та за природний газ додатково погоджуються з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.

Не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства України та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення.

При цьому, пунктом 1.5. Порядку № 493/688 (z1007-15) визначено, що усі учасники розрахунків зобов'язані забезпечувати підписання спільних протокольних рішень на проведення розрахунків протягом 2 робочих днів з дня отримання таких спільних протокольних рішень.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що в законодавстві, чинному як на час виникнення спірних правовідносин (на момент отримання відповідачем спірного Спільного протокольного рішення для підписання), так і на час розгляду справи, наявна вказівка щодо необхідності підписання учасниками розрахунків спільних протокольних рішень протягом 2 робочих днів з дня їх отримання. Тобто нормами чинного законодавства України передбачено обов'язок підписання Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання для всіх учасників розрахунків, в т.ч. і для відповідача, чим спростовуються твердження відповідача про те, що він не мав встановленого законом обов'язку перед позивачем щодо підписання Спільного протокольного рішення.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач, отримавши 23 травня 2015 року для підписання Спільне протокольне рішення на загальну суму 24 440 000,00 грн. зобов'язаний був підписати його в строк до 25 травня 2015 року, проте свого обов'язку не виконав.

При цьому, відмова відповідача від підписання Спільного протокольного рішення у зв'язку з необхідністю зміни суми такого рішення є безпідставною, оскільки визначення суми Спільного протокольного рішення здійснюється на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню, складених між постачальними та/або транспортувальниками ресурсів і розпорядниками грошових коштів, або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів, укладених з розпорядниками грошових коштів. Зведені реєстри актів звіряння або договорів підписуються керівниками місцевих фінансових органів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів та узгоджуються відповідними департаментами фінансів. Тобто Спільне протокольне рішення є багатостороннім правочином і визначення його суми не може здійснюватися лише за ініціативою одного відповідача, як учасника розрахунків.

Крім того, як встановлено судами, відповідач є фактично єдиним постачальником природного газу виробникам теплової енергії та починаючи з квітня 2016 року він відмовлявся від підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за спожитий природний газ з теплопостачальними підприємствами та нав'язував їм додаткові угоди, у зв'язку з чим суб'єкти ринку зверталися до Кабінету Міністрів України, Антимонопольного комітету України та Міністерства економічного розвитку та торгівлі, в результаті чого протоколом наради від 23 квітня 2016 року Прем'єр-міністр України Гройсман В.Б. доручив Мінрегіону разом з Міненерговугіллям, Мінфіном, Мінекономрозвитку, Мінюстом за участю НАК "Нафтогаз України" внести пропозиції щодо удосконалення на законодавчому рівні питань пов'язаних з проведенням розрахунків підприємств комунальної теплоенергетики. Постановою Кабінету Міністрів України № 705 від 11 жовтня 2016 року (705-2016-п) до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11 січня 2005 року (20-2005-п) були внесені зміни, зокрема з абзацу 4 пункту 7 Порядку були виключені слова "за згодою учасників".

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання відповідача на те, що підписання спільних протокольних рішень на проведення розрахунків не є обов'язковим для ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.