Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Малетича М.М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.) на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.09.2016 (суддя Пономаренко Т.О.) у справі № 923/666/16 Господарського суду Херсонської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компаніяя "Довіра та Гарантія" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного підприємства "Торгово-виробнича компанія "Укрспецтехніка", про звернення стягнення кредитного боргу в сумі 738.000,00 грн. на предмет іпотеки, за участю представників позивача Єгорова Є.В., відповідача не з'явились, третьої особи не з'явились,

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 01.09.2016 у справі № 923/666/16 позов задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки - склад площею забудови 850,5 кв. м - літ. "К", загальною площею 736,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на зазначене майно за ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" за вартістю, визначеною на момент реєстрації на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 рішення Господарського суду Херсонської області від 01.09.2016 у справі № 923/666/16 скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 264, 267, 1078 Цивільного кодексу України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про сплив строку позовної давності у даній справі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача та третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, 02.11.2007 між Приватним підприємством "Торгово-виробнича компанія "Укрспецтехніка" (позичальник) та АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступник ПАТ "УкрСиббанк", позикодавець) укладено кредитний договір № 11245655000, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що складає 658.700,00 грн. з 02.11.2007, а позичальник - повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно з умовами договору на рахунок № НОМЕР_1 в АКІБ "УкрСиббанк".

У пунктах 1.3.1, 1.3.2, 1.3.5 кредитного договору позичальник зобов'язався за користування кредитними коштами сплачувати проценти за ставкою 14 % річних, а за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк - сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 21 % річних, яка застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Позичальник зобов'язався сплачувати проценти у строк з 01 по 10 числа (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти за користування кредитом. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повного погашення кредиту.

Позичальник зобов'язався сплачувати банку комісію за управління лімітом кредитування в розмірі 1,5 % річних на суму невикористаного ліміту у день сплати відсотків, а також комісію за управління кредитною лінією в розмірі 1% процентів від суми первісного ліміту кредитування щорічно з другого року кредитування у день і місяць відповідно дню укладення договору (п. п. 1.3.6 та 1.3.7 кредитного договору).

У пункті 1.6 кредитного договору сторони встановили наступну черговість погашення позичальником своїх грошових зобов'язань за цим договором: 1) прострочені комісії, якщо буде мати місце прострочення; 2) строкові комісії; 3) прострочені проценти, якщо буде мати місце прострочення; 4) строкові проценти; 5) прострочена сума основного боргу, якщо буде мати місце прострочення; 6) строкова сума основного боргу; 7) штрафні санкції.

Згідно з графіком погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору) позичальник зобов'язався повернути кредит в такому порядку: до 02.09.2010 - 439.133,33 грн.; до 04.10.2010 - 219.566,66 грн.

У пункті 9.5 кредитного договору сторони досягли домовленості, що строк його дії встановлюється з дати його укладення і до повного погашення суми кредиту, процентів та пені у випадку її нарахування.

З метою забезпечення кредитних зобов'язань за кредитним договором між банком (іпотекодержатель) та ФОП ОСОБА_4 (іпотекодавець) укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір від 02.11.2007, реєстр. № 3380, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно - склад площею забудови 850,5 кв. м, літ. "К", загальною площею 736,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Антоновою Н.В. за реєстровим № 1256, витяг з Державного реєстру правочинів № 838815 від 31.03.2005, номер правочину: 523420, право власності іпотекодавця зареєстроване 04.04.2005 Херсонським ДБТІ у реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 281. Ринкова вартість предмету іпотеки згідно зі звітом суб'єкта оціночної діяльності ПП "Грунт і Дім" від 23.10.2007 становила 1.317.560,00 грн.

Пунктом 6.1 іпотечного договору сторони встановили строк його дії з моменту нотаріального посвідчення і до повного виконання зобов'язань за договором, що обумовлює основне зобов'язання.

У зв'язку з порушенням позичальником кредитних зобов'язань за кредитним договором № 11245655000 в частині повернення кредиту, сплати процентів та комісій заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 10.11.2011 у справі № 2-877/11 стягнуто солідарно з третьої особи та п. Гуменюка В.М. на користь банка борг за кредитним договором № 11245655000, що склався станом на 17.05.2010 в сумі 747.435,19 грн.

21.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір факторингу № 26, відповідно до якого відбулась заміна сторони у зобов'язанні (кредитора), ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" набуло право вимоги за кредитним договором.

22.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та АТ "УкрСиббанк" був також укладений договір про відступлення права вимоги № 1 за договором іпотеки до договору факторингу № 26 від 21.09.2015, посвідчений приватним нотаріусом Верповською О.В. Київського міського нотаріального округу, реєстр. № 5001, на підставі якого ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" набуло права вимоги за іпотечним договором від 02.11.2007, укладеним між банком та ФОП ОСОБА_4

Як зазначає позивач, на підставі вищезазначених договорів відбулася зміна сторони у зобов'язанні, в зв'язку з чим позивач став новим кредитором і набув права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, яким забезпечено кредитні зобов'язання.

Враховуючи невиконання позичальником рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 10.11.2011 у справі № 2-877/11, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно згідно з укладеним між банком та ФОП ОСОБА_4 іпотечним договором.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до абз. 4 пп. 4.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" (va001600-14) наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Як встановлено судами, рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 10.11.2011 у справі № 2-877/11 про солідарне стягнення з третьої особи та фізичної особи ОСОБА_8 на користь банку 747.435,19 грн. є невиконаним, а кредитний борг не змінився.

Згідно з ч. 1 ст. 598, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Отже наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

За умовами п. 4.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Пунктом 4.2 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання.

Підпунктом 5.2.1 визначено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого законом, покладається на іпотекодержателя.

У разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення як набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель на підставі ч.2 ст. 16 ЦК України має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того, вирішуючи спори про звернення стягнення на предмет іпотеки, господарські суди мають враховувати приписи ст. 35 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Проте ненадіслання іпотекодержателем іпотекодавцю відповідної вимоги не виключає права іпотекодержателя на звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав (абз.абз. 4, 5 п.п. 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" (va001600-14) ).

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч.1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 ГПК України у позовах про витребування майна (визнання права власності) ціна позову визначається вартістю майна, що витребовується.

Як вбачається з висновку про вартість іпотечного майна, наданого Київською філією ПП "Центр незалежної оцінки та експертизи", яка визначена шляхом порівняльної оцінки середньозваженої ринкової вартості, станом на 06.06.2016 вартість нежитлової будівлі складу літ. "К", площею забудови 850,5 кв. м, загальною площею 736,6 кв. м, розташованої у АДРЕСА_1, складає 738.000,00 грн. без ПДВ.

З урахуванням наведеного ціна даного позову визначена позивачем в сумі 738.000,00 грн., а не з суми кредитного боргу, яка перевищує визначену позивачем ціну позову і складає 747.435,19 грн.

Беручи до уваги відсутність доказів виконання позичальником або майновим поручителем кредитних зобов'язань, забезпечених переданим в іпотеку майном, колегія суддів погоджується з висновком судів про обґрунтованість позовних вимог.

Проте, як вірно зазначено апеляційним судом, відповідачем в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, що, на думку відповідача, є підставою для відмови в позові.

За положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з умов кредитного договору, поряд із строком дії договору - до повного виконання сторонами зобов'язань, його умовами також встановлено і строки виконання зобов'язань із щомісячним погашенням платежів. Таким чином погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів умовами договору визначено місяцями.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як встановлено апеляційним судом, термін дії виконання договору за основним зобов'язанням настав 02.11.2010. З порушенням позичальником умов кредитного договору банк визначив термін повернення кредиту таким, що настав відповідно до рішення суду з 10.11.2011, а тому останній день проведення стягнення на предмет іпотеки спливає 10.11.2014 за основним боргом та 10.11.2012 - за пенею.

Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" була направлена на адресу Господарського суду Херсонської області 21.06.2016, тобто з порушенням строків позовної давності.

Оскільки первісний кредитор (банк) втратив право стягнення на предмет іпотеки, то і новий кредитор, яким є позивач, не має права стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога). Право на вимогу, строк платежу якої минув зі спливом позовної давності, чинним законодавством України не передбачено.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 6-30цс15.

Беручи до уваги викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

При цьому зі спливом позовної давності за вимогою повернення або сплату коштів спливає і позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, що узгоджується з положеннями постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 (v0010600-13) "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських справ".

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що рішення місцевого суду слід скасувати, а у позові - відмовити.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 у справі № 923/666/16 - без змін.