Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. суддів Кондратової І.Д. Нєсвєтової Н.М., за участі представників: позивача: відповідачів: 3-тіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: прокуратури: Качуровський В.В. Лисенко Я.О. Багатченко Ю.В. Кравчук О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Захід" на рішення та постанову Господарського суду Львівської області від 20 квітня 2016 року Львівського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2016 року у справі № 5015/4376/11-5015/5242/11 за позовом прокурора Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю "Захід", закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Федерація професійних спілок України, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради ''Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки'' про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації та витребування майна з незаконного володіннята за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Захід" до Фонду державного майна Українитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачазакрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Федерація професійних спілок України, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради ''Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки'' за участю прокурора Яворівського району Львівської області про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності

У серпні 2011 р. прокурор Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду з позовом (з урахування заяви про уточнення) до товариства з обмеженою відповідальністю "Захід", закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", за участю третіх, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Федерація професійних спілок України, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.07.2010, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та витребування із незаконного володіння нерухоме майно.

У вересні 2011 р. ТОВ "Захід" звернувся із зустрічним позовом до ФДМУ, за участю прокурора Яворівського району Львівської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Федерація професійних спілок України, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про визнання ТОВ "Захід" добросовісним набувачем та про визнання права власності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.04.2016 (головуючий - Іванчук С.В., судді - Коссак С.М., Манюк П.Т.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 (головуючий - Матущак О.І., судді - Скрипчук О.С., Хабіб М.І.), первісний позов задоволено частково.

Визнано недійсним укладений 22.07.2010 між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та ТОВ "Захід" договір купівлі-продажу будівлі пральні літ. 3-1, загальною площею 248,7 кв.м санаторія "Немирів", розташованого за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, смт. Немирів, вул. Курортна, буд. 39. Витребувано із незаконного володіння ТОВ "Захід" нерухоме майно: будівлю пральні літ. 3-1 загальною площею 248,7 кв.м санаторію "Немирів", розташовану за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., смт. Немирів, вул. Курортна, буд. 39 на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Стягнуто з ТОВ "Захід" і ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в дохід Державного бюджету судовий збір.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач ТОВ "Захід", посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановленні у справі судові рішення в частині задоволення первісного позову та відмови у зустрічному позові та відмовити у задоволенні первісного позову і задовольнити частково зустрічний позов, а саме визнати за ТОВ "Захід" право власності на будівлі пральні літ. 3-1, загальною площею 248,7 кв.м санаторія "Немирів", розташованого за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., смт. Немирів, вул. Курортна, буд. 39, набутого товариством на підставі договору від 22.07.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антухом Л.В.

Заслухавши пояснення представників сторін, 3-ї особи, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було передати у строк до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок (Укрпрофради) з метою дальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Відповідно до п. 2 постанови № 606 (606-60-п) майно передавалося профспілковим органам у відання.

Згідно з додатком до постанови № 606 (606-60-п) у переліку санаторіїв, що передавалися Українській республіканській Раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, зазначено і санаторій "Немирів".

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" № 506-ХІІ від 29.11.1990 (506-12) введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Указом Президії Верховної Ради України № 1452-ХІІ від 30.08.1991 (1452-12) "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України № 1540-ХІІ від 10.09.1991 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України є державною власністю України.

Господарські суди правомірно встановили, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва № 971 від 23.12.1991 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Згідно з переліку до акту від 24.01.1992, акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" було також передано цілісний майновий комплекс санаторію "Немирів" (смт. Немирів, вул. Курортна, Яворівський р-н., Львівська обл.), який увійшов до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Прикарпатським дочірнім підприємством ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" було видано наказ № 28 від 15.03.2000 "Про створення філій Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та затвердження положень про них", відповідно до якого було створено, зокрема, філію Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" -"Санаторій "Немирів", а також затверджено положення про неї.

27.12.2001 Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на підставі рішення виконавчого комітету Немирівської селищної ради Яворівського району № 63 від 15.11.2001 було проведено реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс "Санаторій "Немирів", який розташований на вул. Курортна, 20 в смт. Немирів, Яворівського р-н., Львівської обл. за Прикарпатським ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", про що 27.12.2001 зроблено запис в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 7.

Рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" від 22.01.2003 "Про зміни організаційно-правової структури ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" на базі філії Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", "Санаторій "Немирів" створено дочірнє підприємство "Санаторій "Немирів" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", а також 06.02.2003 зареєстровано статут ДП "Санаторій "Немирів" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця".

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. статуту ДП "Санаторій "Немирів" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", власником майна ДП "Санаторій "Немирів" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" є ЗАТ "Укрпрофоздоровниця". ДП "Санаторій "Немирів" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" є правонаступником Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця".

22.07.2010 між ТОВ "Захід" та ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" відчужило ТОВ "Захід" будівлю пральні, літ. 3-1 загальною площею 248,7 кв.м. санаторія "Немирів", розташованого за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., смт. Немирів, вул. Курортна, буд. 39.

Договір було посвідчено та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за № 4038128 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антухом Л.В.

21.10.2010 ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" проведено реєстрацію права власності на пральню літ. 3-1, загальною площею 249,7 кв.м. за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., смт. Немирів вул. Курортна, буд. 39 на підставі договору купівлі - продажу р. № 300 від 22.07.2010 про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав № 27726619.

Право власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" на пральню в момент укладення спірного правочину, підтверджувалося свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 728398, видане 30.07.2008 Немирівською селищною радою на підставі рішення виконкому № 47 від 19.06.2008.

Як вбачається із матеріалами справи, постановою Яворівського районного суду Львівської області від 26.02.2016 у справі № 460/1138/14-ф, яка набрала законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Немирівської селищної ради Яворівського р-н., Львівської обл. № 63 від 15.11.2001 "Про оформлення права власності на будівлі Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Постановою Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передані тимчасово Фонду державного майна України.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" за Фондом державного майна України закріплено повноваження щодо розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Господарські суди встановивши, що майно (зокрема, спірне), яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок і в подальшому було передано до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю і не могло бути відчужено останньою без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.

Оскільки договір купівлі-продажу від 22.07.2010 щодо спірного майна було укладено не власником цього майна, то суди обґрунтовано визнали його недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Згідно з ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (1906-15) застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

При цьому, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Як вбачається із матеріалів справи, спірне майно за відплатним договором було придбане ТОВ "Захід" (що також підтверджується платіжним дорученням № 0000050100 від 16.07.2010 на суму 40 950,00 грн) в особи, яка не мала права його відчужувати - ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" про що набувач - ТОВ "Захід" не знав і не міг знати, а отже останній є добросовісним набувачем спірного майна.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірне майно вибуло без волі її власника - держави в особі Фонду державного майна України і витребування спірного майна на користь останнього з володіння ТОВ "Захід" (добросовісний набувач) відповідає критерію законності, прийшли до правомірного висновку, що таке витребування здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним.

Таким чином, рішення господарських судів про задоволення первісного позову в частині витребування майна у ТОВ "Захід" на користь держави в особі Фонду державного майна України є законними і обґрунтованими.

Також суди правильно відмовили в позові в частині скасування державної реєстрації права власності на спірне майно, адже до повноважень ТОВ "Захід" та ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не належить проведення державної реєстрації речових прав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Аналогічна правова норма містилася і в ст. 71 ЦК Української РСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Господарські суди врахувавши, що спірний договір було укладено сторонами 22.07.2010, а прокурор з позовом звернувся 01.08.2011, то позов було подано прокурором в межах позовної давності.

Крім того, виконання Фондом своїх обов'язків не є безумовною підставою для наявності у нього відомостей про порушення права державної власності.

Щодо зустрічних позовних вимог, то господарські суди обґрунтовано відмовили у їх задоволенні виходячи з такого.

Як встановлено судами, спірне майно було придбано за відплатним договором не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, про що набувач - ТОВ "Захід" не знав і не міг знати.

Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Спірне майно вибуло із володіння власника поза його волею, тому у порядку ст. 388 ЦК України підлягає витребуванню у добросовісного набувача - ТОВ "Захід".

Отже, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, господарські суди прийшли до правильного висновку, що ТОВ "Захід" може набути право власності на майно, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано у нього, проте таких підстав не встановлено.

Також суди відмовили в зустрічному позові в частині визнання добросовісним набувачем ТОВ "Захід" і правильність висновків в цій частині ніким не оскаржується.

Враховуючи викладене, суди правомірно задовольнили частково первісні позовні вимоги і відмовили у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Щодо доводів відповідача ТОВ "Захід" в касаційній скарзі про те, що суди помилково застосували ч. 1 ст. 388 ЦК України до цих правовідносин, то вони є безпідставними та спростовуються висновками судів, які правомірно зазначили, що в даному випадку власник має право витребувати це майно від набувача саме на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Решта доводів касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами ст. 111-7 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для скасування судових рішень, постановлених відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.

Згідно з ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача ТОВ "Захід".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Захід" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 20 квітня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2016 року у справі за № 5015/4376/11-5015/5242/11 - без змін.