Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 у справі № 922/4689/15 Господарського суду Харківської областіза позовом Заступника прокурора Дзержинського району міста Харкова до Харківської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Павлівський" про визнання незаконним та скасування рішення за участю представників: позивача Збарих С.М. - прокурор відділу, посвідч. № 028728 відповідача не з'явився третьої особи не з'явився

17.08.2015 заступник прокурора Дзержинського району міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" № 274/09 від 25.11.2009. Прокурор наголошував на тому, що спірне рішення в оскарженій частині прийняте з порушенням статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-комунального кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30.04.1985 (186-85-п) оскільки Обслуговуючий кооператив "Павлівський" створений з порушенням вимог законодавства щодо мети, порядку створення і організації житлово-будівельного кооперативу (його засновниками виступили лише три громадянина, які не потребували поліпшення житлових умов, він не організований при виконкомі Харківської міськради чи підприємстві) і не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні приписів Житлового кодексу УРСР (5464-10) і Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу (186-85-п) .

Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Павлівський" створений та в установленому порядку зареєстрований, як особа, яка відповідно до положень статті 41 Земельного кодексу України має право на отримання у власність або у користування земельну ділянку, водночас, доказів скасування державної реєстрації вказаного ЖБК позивач не надав; норми Житлового кодексу УРСР (5464-10) та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать Закону України "Про кооперацію" (1087-15) та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (755-15) ; прокурор не довів, що внаслідок прийняття спірного рішення відповідачем порушені цивільні права та інтереси. Також відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.09.2016 (суддя Денисюк Т.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 (судді: Пушай В.І. - головуючий, Могилєвкін Ю.О., Білецька А.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано незаконним та скасовано пункт 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" від 25.11.2009 № 274/09; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Харківська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди в порушення статей 12, 41 Земельного кодексу України, статті 21 Цивільного кодексу України, статей 2, 6, 10 Закону України "Про кооперацію" не врахували, що передача земельної ділянки відбулась в порядку вищевказаних норм на підставі діючого законодавства, як житлово-будівельному кооперативу відповідно до його реєстраційних документів, створеному в установленому порядку, діючому на підставі статуту, як особі, яка має право на набуття земельної ділянки в порядку статті 41 Земельного кодексу України; прокурор, в порушення вимог Закону України "Про прокуратуру" та наведеної скаржником практики Європейського суду з прав людини (щодо виправданого втручання держави у право власності особи та його припинення у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства), не підтвердив повноважень представництва інтересів держави та не обґрунтував наявність підстав такого звернення, позивач не довів порушеного права територіальної громади внаслідок передачі в оренду земельної ділянки. Також заявник зазначав, що всупереч приписам статей 256, 257, 261, пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції, невірно визначивши момент, коли прокурор довідався про наявне порушення, початок перебігу позовної давності, помилково не застосував за заявою відповідача позовну давність для захисту порушеного права, та, в порушення статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, не врахував наявну позицію Верховного Суду України з наведених питань.

Прокурор не надіслав відзив на касаційну скаргу; усно у судовому засіданні заперечив її доводи, просив суд залишити постанову у справі без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відповідач та третя особа не скористалася правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" від 25.11.2009 № 274/09 надано Обслуговуючому кооперативу "Павлівський" дозвіл на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоду на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів щодо земельної ділянки площею орієнтовно 1,2000 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови на вул. Софіївській, ріг вулиці Павлівської (пункт 8 додатку 1 до рішення); рішенням передбачено розробку та погодження проектів землевідведення до 25.11.2010.

За змістом позовної заяви заступник прокурора Дзержинського району м. Харкова просить визнати незаконним та скасувати пункт 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" № 274/09 від 25.11.2009 через його невідповідність вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30.04.1985 (186-85-п) .

Судова колегія зазначає що за приписами статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Здійснюючи повноваження у галузі земельних відносин відповідно до статті 12 Земельного кодексу України міські ради в тому числі розпоряджаються землями територіальних громад, передають земельні ділянки територіальних громад у власність, здійснюють контроль за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства.

Враховуючи, що орган, через який територіальна громада реалізує своє право власності, та який зобов'язаний здійснювати контроль за використанням та охороною земель додержанням земельного законодавства, є відповідачем у даній справі, прокурор відповідно до приписів статті 121 Конституції України, статей 2 та 29 Господарського процесуального кодексу України звернувся в даній справі з самостійним позовом в порядку представництва та набув статусу позивача.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

За статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин орган місцевого самоврядування зобов'язаний діяти виключно в інтересах її територіальної громади, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

У відповідності до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси; за статтею 2 Цивільного кодексу України територіальні громади є учасниками цивільних відносин, у межах здійснення яких виникають цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. Тобто, вказаною статтею передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність житлово-будівельного кооперативу для здійснення житлового будівництва для забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, а також для подальшої експлуатації та управління житлом.

Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян створюються з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України (436-15) , Законом України "Про кооперацію" (1087-15) , а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР (5464-10) та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 (186-85-п) зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України; житлово-будівельні кооперативи створюються з метою забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, а також для подальшої експлуатації та управління житлом.

За приписами статті 1 Закон України "Про кооперацію" обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Згідно зі статтями 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР (5464-10) , Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку.

Пунктом 1 розділу 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30.04.1985 (186-85-п) , визначено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Частиною першою статті 134 Житлового кодексу Української РСР унормовано, що на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.

За змістом пункту 3 Примірного статуту число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік. Згідно з пунктом 16 частини третьої Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Отже, при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до Житлового кодексу УРСР (5464-10) та Примірного статуту, оскільки саме ці нормативні акти визначають порядок створення, організації, реєстрації та функціонування останнього (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 у справі № 21-195а14).

Попередні судові інстанції встановили, що Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Павлівський" створено всупереч приписам статей 133, 135, 137 Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту ЖБК, оскільки:

- рішення про створення Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" (протокол загальних зборів засновників № 1 від 04.11.2009) та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що Статут кооперативу зареєстровано саме у цій міській раді;

- відповідно до статуту Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" та протоколу загальних зборів засновників № 1 від 04.11.2009, кооператив не створено при виконавчому комітеті міської ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить статті 137 Житлового кодексу Української РСР;

- члени кооперативу (на момент створення), а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не потребували поліпшення житлових умов; на момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради вказані особи не перебували на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, що також підтверджується самим Статутом ОК "Павлівський";

- на момент прийняття рішення про створення кооперативу його членами (засновниками) були лише три особи, які не перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов;

- на момент створення Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" три члени кооперативу були у віці понад 30 років, що суперечить абз. 2 пункту 7 Примірного статуту ЖБК;

- Статутом Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" передбачено можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, а також передбачено можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів;

- в статуті Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку);

- хоча в пункті 1.1. Статуту зазначено, що за організаційно-правовою формою Обслуговуючий кооператив "Павлівський" є обслуговуючим кооперативом, а за напрямом діяльності є житлово-будівельним кооперативом, метою його діяльності є забезпечення житлом членів кооперативу, яке здійснюється шляхом будівництва багатоквартирних багатоповерхових житлових будинків та будинків садибного типу, у Статуті не визначено кількість квартир у житловому будинку, які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить його меті.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Обслуговуючий кооператив "Павлівський" не є суб'єктом земельних правовідносин, що має право в спеціальному порядку, визначеному приписами статті 41 Земельного кодексу України, на отримання спірної земельної ділянки, що свідчить про невідповідність процедури надання радою кооперативу у власність земельної ділянки вимогам законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини.

Водночас, встановивши викладене вище, місцевий господарський суд відмовив в позові за спливом позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено стороною у справі, вказавши, що початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 25.11.2009, починається саме з цієї дати прийняття рішення.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо початку перебігу позовної давності, водночас, врахував, що прокурор, звернувся з позовом про захист права власності територіальної громади на землі комунальної власності та є самостійним учасником процесу, наділеним усіма правами сторони процесу, доводи прокурора заслуговують на увагу і свідчать про наявність об'єктивних перешкод, які дійсно заважали подати прокурору позов у визначений строк, та дійшов висновку, що позовну давність було пропущено з поважних причин. При цьому суд апеляційної інстанції врахував і те, що прокурор довів порушення права територіальної громади щодо належного використання земель комунальної власності, а Харківська міська рада, якою як відповідачем заявлено про позовну давність у спірних правовідносинах, одночасно є як органом, який прийняв незаконне рішення, так і органом, через який територіальна громада реалізує своє право на землі комунальної власності; під час прийняття спірного рішення в силу покладених на неї функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади мала можливість та обов'язок з'ясувати правовий статус Кооперативу, переконатись у меті його створення та відповідності вимогам чинного законодавства.

Розглядаючи доводи скаржника щодо позовної давності, судова колегія зазначає, що за змістом статті 256, частини першої статті 261, частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується та обчислюється щодо сторони у спорі.

Відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли про порушення прав дізнався або мав дізнатися орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій (постанови Верховного Суду України від 27.05.2014 № 3-23гс1420, від 02.09.2014 № 3-82гс 1421, від 23.12.2014 № 3-194гс1422, від 25.03.2015 № 3-21гс15230, від 22.04.2015 № 3-54гс1524, від 13.05.2015 № 3-126гс1525, від 13.05.2015 № 3-54гс1526, від 01.07.2015 № 6-178цс1527).

У даній справі прокурор подав позов від свого імені (прокурор є позивачем), та, як на підставу поважності причин пропуску позовної давності вказав, що про факт порушення інтересів територіальної громади та, відповідно, держави, відповідачами прокуратурі стало відомо лише у ході вивчення даних веб-сайту Харківської міської ради щодо розміщення рішень сесій упродовж 2008-2015 років та ознайомлення з правовстановлюючими документами ОК "ЖБК "Павлівський" у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського МУЮ та реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції; великий обсяг документів, котрі підлягають дослідженню, складнощі пов'язані із штучними перешкодами у проведенні відповідної перевірки, велика кількість подібних до спірного випадків із винесенням Харківською міською радою аналогічних рішень на користь інших кооперативів, відмінних, але пов'язаних між собою, заслуговують на увагу і свідчать про наявність об'єктивних перешкод, які дійсно заважали подати прокурору позов у визначений строк.

В силу частини четвертої та п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові; проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Враховуючи, що прокурор є самостійним учасником процесу, наділеним усіма правами сторони процесу, апеляційний господарський суд вірно надав оцінку наведеним ним обставинам та дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що позовну давність пропущено з поважних причин.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного обчислення судами початку перебігу позовної давності суперечать змісту судових рішень; суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску позовної давності прокурором та захистив порушене право відповідно до приписів частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України доводи скаржника в цій частині зводяться до переоцінки обставин, належно та мотивовано встановлених судом, та виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Посилаючись на застосування судами статей 133, 135, 137 Житлового кодексу Української РСР без їх оцінки на предмет відповідності критеріям дії актів Союзу РСР на території України та не застосування статей 4- 6, 10 Закону України "Про кооперацію" відповідач не врахував, що надання земельних ділянок житловим кооперативам в порядку статті 41 Земельного кодексу України здійснюється саме відповідно до мети створення таких кооперативів - забезпечити житлом членів кооперативу і членів їх сімей, а не з будь-якою іншою метою (зокрема, яка має на меті одержання прибутку); відповідач жодним чином не довів, що члени обслуговуючого кооперативу в кількості трьох осіб разом із членами їх сімей потребували для забезпечення їх житлом земельної ділянки площею 1,200 га, у відповідності з існуючими нормами забезпечення права громадян на земельні ділянки, та виключно для задоволення житлових потреб його членів, і його доводи наведеного не спростовують.

Не може бути взято до уваги посилання скаржника на незастосування судами наявної практики Європейського Суду, оскільки матеріалами справи доведено, а скаржником не спростовано набуття приватною особою права власності на земельну ділянку з підстав, не передбачених для цієї особи, тобто, не може йти мова про захист правомірно та легітимно набутого права; помилкове уявлення приватної особи щодо природи свого правового статусу та пов'язаних з ним можливостей не надає набутому праву ознак легітимності.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи.