головуючого - суддів: Поляк О.І. (доповідач), Бакуліна С.В., Яценко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного житлово-комунального підприємства "Агропроміндустрія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 у справі № 910/5465/16 Господарського міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Колективного житлово-комунального підприємства "Агропроміндустрія" про стягнення 236 911,57 грн. за участю представників:

від позивача: Іващенко А.В., дов. від 17.10.2016 № 91/2016/10/17-23;

від відповідача: Філоненко В.В., дов. від 27.03.2017 № 24;

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі за текстом - ПАТ "Київенерго", Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Колективного житлово-комунального підприємства "Агропроміндустрія" (далі за текстом - КЖКП "Агропроміндустрія", Підприємство) про стягнення заборгованості за договором від 01.06.2014 № 9015004, яка виникла у період з червня 2014 року до вересня 2015 року, у розмірі 236 911,57 грн., з яких: 136 755,82 грн. - сума основного боргу, 36 377,58 грн. пені, 58 727,56 грн. інфляційних втрат та 5 050,61 грн. трьох відсотків річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 (суддя Павленко Є.В.) у справі № 910/5465/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 (головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.) позов задоволено, присуджено до стягнення з Колективного житлово-комунального підприємства "Агропромбудіндустрія" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 136 755,82 грн. основного боргу, 36 377,58 грн. пені, 58 727,56 грн. інфляційних втрат, 5 050,61 грн. трьох процентів річних та 3 553,67 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, КЖКП "Агропроміндустрія" звернулось із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 203, 215, 607 Цивільного кодексу України та недотримання судами вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016, прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги вказує на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо чинності договору від 01.06.2014 № 9015004 про постачання теплової енергії у гарячій воді вимогами статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (1198-18) , яка набрала чинності 26.04.2014. Згаданим законом відповідача позбавлено можливості виступати виробником послуг з теплопостачання, що, як вказує відповідач з посиланням на приписи статті 607 Цивільного кодексу України, є підставою для припинення взятого Підприємством за договором від 01.06.2014 зобов'язання у зв'язку з неможливістю його виконання. Водночас, безпосереднім споживачем поставленої ПАТ "Київенерго" теплової енергії є населення (мешканці будинку), що проживає за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 24. Відтак, за висновком КЖКП "Агропроміндустрія", укладений між позивачем і відповідачем договір від 01.06.2014 № 9015004 є нікчемним, а тому не може породжувати у відповідача обов'язку розраховуватися за надані позивачем населенню послуги.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між ПАТ "Київенерго" (постачальник, енергопостачальна організація) та Підприємством (споживач, абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9015004 від 01.06.2014 (далі - Договір), згідно п. 1.1. якого предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Позивач, відповідно до п. 2.2.1. Договору зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Відповідач, згідно з п. 2.3.1. Договору, зобов'язується додержуватися кількості споживання енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої енергії.

Пунктами 8.1., 8.4. Договору сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2014. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Додатками до Договору сторони оформили обсяги постачання теплової енергії відповідачу, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, умови припинення подачі теплової енергії, дані по будинках (спорудах) відповідача, довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання та довідку даних по будинках (спорудах) відповідача.

Згідно з п. 2. та п. 3. Додатку № 4 "Порядок розрахунків за теплову енергію" до Договору відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу" (2654-12) , як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. В разі, якщо відповідач розраховується за показниками приладів обліку: - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду ця кількість перевищення самостійно сплачується відповідачем не пізніше 28 числа проточного місяця; - у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Відповідно до п. 4. Додатку № 4 "Порядок розрахунків за теплову енергію" до Договору абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа наступного за розрахунковим.

Як встановлено судами, відповідач у період дії договору № 9015004 від 01.06.2014 лише частково сплатив вартість наданих за договором послуг, а саме в розмірі 108 736,97 грн.

Спір у справі, що переглядається виник в зв'язку з відмовою відповідача сплатити надані позивачем послуги з постачання теплової енергії у період з 01.06.2014 до 01.09.2015, з посиланням на Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (1198-18) , яким позбавлено відповідача можливості бути виконавцем послуг з постачання теплової енергії та оскільки фактичними споживачами наданих позивачем послуг були фізичні особи - мешканці будинку, а не КЖКП "Агропроміндустрія".

Розглядаючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися приписами статей 193, 265, 275, 276 Господарського кодексу України, статтями 530, 610, 656, 692 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та, з огляду на встановлені ними обставини надання відповідачеві позивачем послуг з постачання теплової енергії за чинним на момент надання таких послуг договором № 9015004 від 01.06.2014 та відсутності доказів оплати цих послуг, дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Як обґрунтовано зауважено судами, спірні правовідносини сторін урегульовані нормами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , статтями 509, 525, 526, 530, 546, 549, 655, 712 Цивільного кодексу України та Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Балансоутримувачем будинку є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Виконавець згаданою статтею визначений як суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробник як суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, а відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з частиною 4 цієї статті виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), тобто ПАТ "Київенерго".

Водночас, за приписами частини 6 згаданої статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Судами з'ясовано, що між ПАТ "Київенерго" та КЖКП "Агропроміндустрія" 01.06.2014 було укладено відповідний договір за № 9015004 та який, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, є чинним, у встановленому законом порядку не визнавався недійсним або розірваним.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про нікчемність договору від 01.06.2014 № 9015004. Крім цього, статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" чи іншою нормою закону не встановлено нікчемність договору у зв'язку з недотриманням вимог цієї статті щодо учасників договірних відносин у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічну норму містить частина 1 статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо постачання ПАТ "Київенерго" теплової енергії КЖКП "Агропроміндустрія" за договором від 01.06.2014 № 9015004, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями обліку споживання теплової енергії, підписаними уповноваженим представником відповідача - директором М.І. Гончаровим, а також відсутність доказів повної оплати поставлених послуг, суди попередніх інстанцій, керуючись вказаними приписами законодавства визнали обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за згаданим договором у розмірі 136755,82 грн., з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Стосовно позовних вимог про стягнення з КЖКП "Агропроміндустрія" на користь ПАТ "Київенерго" пені, 3% річних, та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання за договором від 01.06.2014 № 9015004, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визначено грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено судами, пунктом 3.5. додатку № 4 до договору від 01.06.2014 № 9015004 сторони погодили, що у випадку несвоєчасного внесення платежів КЖКП "Агропроміндустрія" сплачує на користь Товариства пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставку НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Судами першої та апеляційної інстанцій перевірено наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені у розмірі 36 377,58 грн. та встановлено його відповідність положенням чинного законодавства та умовам договору.

Крім цього, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій здійснено перевірку наданого позивач розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 58 727,56 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 5 050,61 грн., нарахованих за період з червня 2014 року до грудня 2015 року та встановлено його відповідність положенням чинного законодавства та умовам договору.

Беручи до уваги встановлені судами обставини неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором від 01.06.2014 № 9015004 щодо своєчасного розрахунку за надані за договором послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді та відповідності заявлених позивачем до стягнення сум пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних вимогам чинного законодавства та умовам договору, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 36 377, 58 грн. пені, 58 727, 56 грн. інфляційних втрат та 5 050, 61 грн. 3% річних.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи заявника касаційної скарги про припинення зобов'язання взятого за договором від 01.06.2014 № 9015004 на підставі статті 607 Цивільного кодексу України, у зв'язку із внесенням змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (1198-18) до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

По-перше, скаржником не доведено неможливість виконання зобов'язання за договором. Навпаки, встановлені судами обставини щодо часткової оплати наданих позивачем послуг свідчать про протилежне. По-друге, встановлена статтею 607 Цивільного кодексу України неможливість виконання зобов'язання може бути підставою для припинення зобов'язання, за умови, коли вона виникла уже після вчинення правочину. Однак, як наголошено заявником у касаційній скарзі, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (1198-18) зміни до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" набули чинності 26.04.2014, у той час як договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9015004 був укладений сторонами 01.06.2014, що виключає можливість застосування статті 607 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Колегія суддів також залишає поза увагою доводи КЖКП "Агропроміндустрія" про те, що фактичними споживачами наданих позивачем послуг є мешканці будинку, а оплата наданих їм послуг проводилася споживачами безпосередньо на рахунок ПАТ "Київенерго", оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження існування викладених ним обставин у період з червня 2014 до вересня 2015 року. Натомість подані підприємством договори та рахунки на оплату послуг датовані листопадом - груднем 2015 року та 2016 роком.

Враховуючи межі перегляду справи і повноваження касаційної інстанції щодо переоцінки доказів, встановлені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення та постанови господарських судів попередніх інстанцій.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 у справі № 910/5465/16 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Колективного житлово-комунального підприємства "Агропроміндустрія" - без задоволення.