головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 905/2048/16 Господарського суду Донецької області за позовом Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про Стягнення заборгованості з внесення плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, за участю представників сторін: від прокуратури: Збарих С.М., посв. № 028728 від 05.09.2014 р.; від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився

Костянтинівська місцева прокуратура звернулась до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради м. Костянтинівка з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з внесення плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.08.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 905/2048/16, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради у розмірі 40542,36 грн., з яких 38016,07 грн. - основна заборгованість, 2526,29 грн. - пеня. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.03.2017 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 21.03.2017 Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 905/2048/16.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 28.03.2017 прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги. Позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 14.09.2012 між Управлінням комунального господарства Костянтинівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладений договір № 52 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів строком з 15.09.2012 до 15.09.2017.

Розділом 3 договору сторони узгодили умови та порядок плати за користування місцем розміщення для рекламних засобів, яка складає 1679,33 грн. в місяць (у т.ч. 279,89 грн. ПДВ).

Неналежне виконання відповідачем обов'язку із внесення плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів стало підставою для звернення Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради до господарського суду з даною позовною заявою.

Відповідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

Приписами ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правовідносини, які склалися між сторонами регулюються положеннями Закону України "Про рекламу" (270/96-ВР) , а саме ч. 1 ст. 16 даного Закону визначено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Згідно п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 (2067-2003-п) , зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Типових правил.

Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою) (п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами).

Вирішуючи спір у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановили, що внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань протягом періоду з 01.05.2014 по 31.03.2016 у останнього виникла заборгованість з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення зовнішньої у розмірі 38 016,13 грн.

Згідно з ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Судами попередніх інстанцій перевірений розрахунок заявленої до стягнення пені та встановлено, що її розмір складає 4 678,79 грн., проте прокурором пеня заявлена в розмірі меншому ніж за розрахунком суду, а відтак суди обґрунтовано дійшли висновку про стягнення пені саме у заявленому розмірі (2 526,29 грн.).

Крім того, слід зазначити, що Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) визначено орендодавців майна, якими можуть бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, підприємства, установи та організації, передбачено передачу майна в оренду із застосуванням процедури конкурсу на право оренди, укладенню договору оренди передує оцінка об'єкта оренди, а статтею 10 Закону передбачені істотні умови договору оренди нерухомого майна.

Укладений між сторонами договір не є договором оренди, оскільки ані орендодавець по вищезазначеному договору, ані його умови не відповідають вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , а тому укладений між сторонами договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не може бути прирівняний до договору оренди.

Приписами ст. 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" передбачено, що суб'єктам господарювання скасовано орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.

Частиною 4 статті 4 згаданого закону встановлено, що перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію. Таким є розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р (1053-2014-р) , відповідно до якого місто Костянтинівка віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Разом з цим дію згаданого розпорядження було призупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 079-р, а відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р (1275-2015-р) останнє втратило чинність.

Відтак, з огляду на викладене, відсутні правові підстави для застосування статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" до спірних правовідносин.

Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками останніх про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 905/2048/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 905/2048/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.