головуючого судді: суддів: Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 922/2571/16 Господарського суду Харківської області за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" до Комунального підприємства "Харківводоканал" про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача: Колесник К.А.

відповідача: Здоровець С.В.

Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулася до Господарського суду Харківської області із позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.09.2016) до Комунального підприємства "Харківводоканал" про стягнення: інфляційних у розмірі 11681162,32 грн., 3% річних в розмірі 3116695,91 грн. та пені у розмірі 8840973,57 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору на постачання електричної енергії № 4 від 07.05.2004.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.09.2016 у справі № 922/2571/16 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Харківводоканал" на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" інфляційні у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних в розмірі 2638922,93 грн. та пеню у розмірі 7577607,32 грн.; в частині позовних вимог щодо стягнення 3546934,56 грн. відмовлено; стягнуто з Комунального підприємства "Харківводоканал" на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" судовий збір у розмірі 175685,30 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Барабашова С.В., судді Білецька А.М., Слободін М.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2016 у справі № 922/2571/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних в розмірі 2638922,93 грн. та пені у розмірі 7577607,32 грн. скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові в цій частині відмовлено; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 922/2571/16, рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2016 у цій справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що апеляційним судом не було встановлено фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, не враховано, що спір у справах про стягнення основної суми заборгованості, що розглядаються Господарським судом Харківської області, стосується визначення розміру заборгованості за платні витрати електричної енергії, однак позивачем у цій справі були уточнені позовні вимоги щодо стягнення пені та фінансових санкцій, нараховані на платні витрати електричної енергії; не взято до уваги, що відповідачем методика розрахунку штрафних і фінансових санкцій не оспорювалася, контррозрахунок цих сум поданий не був; не надано оцінки обставинам визнання відповідачем суми заборгованості шляхом її часткової сплати та підписанням протокольних рішень та договорів про організацію розрахунків щодо погашення заборгованості за електричну енергію, які складалися на підставі актів звіряння взаєморозрахунків, складання яких також передбачено п. 7.17 договору на постачання електричної енергії. Також скаржник вказує на незаконність звільнення відповідача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, що ставить сторони у нерівне становище та свідчить про надання відповідачу невиправданої переваги.

09.03.2017 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Комунального підприємства "Харківводоканал" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

21.03.2017 скаржником до Вищого господарського суду України подані додаткові пояснення до касаційної скарги.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Апеляційним господарським судом під час розгляду справи встановлено, що 07.05.2004 між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (постачальник) та Комунальним підприємством каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" (споживач) було укладено договір на постачання електричної енергії № 4 (далі - Договір).

Відповідно до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 577/11 від 23.12.2011 Комунальне підприємство каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" перейменоване на Комунальне підприємство "Харківводоканал".

Пунктом 2.2.5 Договору сторони передбачили обов'язок відповідача своєчасно оплачувати позивачу вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатка 2 "Порядок розрахунків".

Як передбачено пунктами 2.2.5 Договору, пунктами 1, 4.5, 5 додатка 2 до Договору "Порядок розрахунків", пункту 10.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (z0417-96) зі змінами та доповненнями від 25.12.2008 № 1449 (z0106-09) ; споживач зобов'язаний своєчасно проводити оплату усієї використаної електричної енергії відповідно до чинних тарифів.

Договір на постачання електричної енергії відповідно до пункту 9.11 договору пролонгований на 2016 рік.

Звертаючись із позовом у цій справі, позивач посилався на те, що у період вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року - травень 2016 року відповідачем спожито електричної енергії на суму 129035046,83 грн., в тому числі платні втрати - 747993,87 грн., яка оплачена відповідачем частково, у зв'язку із чим заборгованість відповідача за спожиту електроенергію за вказані періоди, без урахування платних втрат, становить 20091897,24 грн., що підтверджується рахунками на оплату електричної енергії та доказами їх направлення відповідачу, а також двостороннім актом звіряння взаєморозрахунків станом на 10.08.2015.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань позивач просив стягнути:

(1) пеню у розмірі 7577607,32 грн., інфляційні у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних у розмірі 2638922,93 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року - травень 2016 року;

(2) пеню у розмірі 1263366,25 грн., інфляційні у розмірі 1805795,33 грн., 3% річних у розмірі 477772,98 грн., які нараховані на заборгованість за спожиту електричну енергію, що погашена відповідачем за договорами про організацію взаєморозрахунків за період квітень 2015 року, липень - серпень 2015 року в сумі 3546934,56 грн.

У запереченнях проти позову відповідач зазначає про те, що розмір заборгованості за вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року - травень 2016 року, на яку позивачем нараховані пеня, інфляційні та 3% річних, є недоведеним і спірним та є предметом розгляду господарських судів першої та апеляційної інстанції (справи № 922/635/15, № 922/1831/15, № 922/2838/15, № 922/4927/15, № 922/741/16).

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність заборгованості перед позивачем, у зв'язку із чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних у розмірі 2638922,93 грн. та пені у розмірі 7577607,32 грн.

В частині вирішення спору про стягнення пені у розмірі 1263366,25 грн., інфляційних у розмірі 1805795,33 грн. та 3% річних у розмірі 477772,98 грн. на заборгованість, яка погашена відповідачем за договорами про організацію взаєморозрахунків за період квітень 2015, липень 2015 та серпень 2015, суд першої інстанції виходив з того, що договорами про організацію розрахунків було встановлено, що учасники розрахунків зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до цього договору та засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору; застосування санкцій, передбачених договором, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, можливо за умови коли розрахунки були здійснені поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків; розрахунок за електричну енергію за квітень 2015, липень 2015 та серпень 2015 відбувся у порядку та строки, передбачені у договорах про організацію взаєморозрахунків, а тому відсутні підстави для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову та, відмовляючи у його задоволенні в цій частині, виходив з того, що заявлені до стягнення суми нараховані позивачем на заборгованість, розмір якої є спірним, позивач в порушення обов'язку доказування не підтвердив жодними доказами наявність реального розміру боргу відповідача по Договору, що виникла за спірний період; у Акті звіряння взаємних розрахунків станом на 01.08.2015 сторонами зафіксовано, що перевірка обґрунтованості нарахування позивачем вартості електричної енергії є предметом розгляду інших судових господарських справ № 922/635/15, № 922/1831/15, № 922/2838/15, № 922/4927/15, № 922/741/16; що із доданих в підтвердження позовних вимог документів (рахунків на оплату та акту звірки взаємних розрахунків станом на 10.08.2015) неможливо дійти висновку щодо розміру основного боргу, на які позивач нарахував штрафні санкції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних в розмірі 2638922,93 грн. та пені у розмірі 7577607,32 грн., задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у справі є позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань по сплаті електричну енергію, зокрема і на заборгованість, погашену відповідачем за договорами про організацію взаєморозрахунків.

Судові рішення в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних, нарахованих на заборгованість, яка погашена відповідачем за договорами про організацію взаєморозрахунків сторонами не оскаржуються.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктами 3.15, 4.2.1 договору визначено, що позивач має право вимагати відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення відповідачем умов цього договору та ПКЕЕ, сплати пені, 3% річних та індексу інфляції. За внесення платежів, передбачених пунктом 2.2.5 Договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 2 "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3% річних та індекс інфляції. Сума пені нараховується споживачу з дати остаточного розрахунку, зазначеного в додатку № 2 "Порядок розрахунків", до дня ліквідації заборгованості включно та зазначається в рахунку окремою строчкою.

Згідно із ст.ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).

Статтями 4-3, 43 Господарського процесуального кодексу України також визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Всупереч наведеним вимогам процесуального закону, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, не з'ясував передбачений договором порядок визначення обсягу спожитої електроенергії та порядок і підстави здійснення розрахунків за Договором; не надав правової оцінки доводам відповідача про те, що у сторін існує спір щодо визначення розміру основного боргу, на який позивачем у цій справі нараховані пеня, інфляційні та 3% річних, і такий спір є предметом розгляду судами у справах № 922/635/15, № 922/1831/15, № 922/2838/15, № 922/4927/15, № 922/741/16, та не дослідив в чому саме полягають розбіжності між сторонами у визначенні суми заборгованості за поставлену електричну енергію, фактично поклавши в основу рішення доводи позивача про те, що спірним є лише з'ясування обсягу платних витрат електричної енергії.

В свою чергу суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, не врахував, що відповідачем факти отримання ним електричної енергії та наявності заборгованості за Договором у спірний період не заперечується, жодних доказів на спростування розміру заборгованості відповідачем подано не було, крім посилань на те, що питання розміру заборгованості є предметом інших судових справ, у зв'язку із чим просив зупинити провадження у справі до вирішення спору у справах № 922/635/15, № 922/1831/15, № 922/2838/15, № 922/4927/15, № 922/741/16. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що їх розгляд не перешкоджає вирішенню спору у справі № 922/2571/16 і у межах цієї справи апеляційний господарський суд вправі самостійно встановити обставини, що мають значення для правильного її вирішення, без жодних обмежень.

Проте, обставини виникнення у відповідача заборгованості та її розміру судом апеляційної інстанції досліджені не були, а висновки суду про недоведеність позивачем розміру основної заборгованості, на яку нараховані заявлені до стягнення у цій справі суми, ґрунтуються на неповному дослідженні передбаченого договором порядку визначення обсягу спожитої електроенергії та порядку і підстав здійснення розрахунків за Договором і їх дотримання сторонами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.