Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Бондар С.В. (доповідач), суддів Грека Б.М., Палія В.В. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" від позивача: Іжаківський А.О. від відповідача 1: не з'явились від відповідача 2: не з'явились від третьої особи на стороні позивача: не з'явились від третьої особи на стороні відповідача 2: Барандич І.М. від прокуратури: Клюге Л.М. на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 року у справі № 32/5009/7843/11 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до 1. Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області; 2. Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Комунального підприємства "Бердянське бюро технічної інвентаризації" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсними пунктів 7, 8.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 24 від 19.01.2006 р., визнання за державою права власності на нерухоме майно та витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна

У грудні 2011 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області (далі прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України (далі позивач) до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (далі відповідач 1) та Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі відповідач 2) про визнання недійсними пунктів 7, 8.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 24 від 19.01.2006 року, визнання за державою права власності на нерухоме майно та витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна (далі спірне майно).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.12.2011 року порушено провадження у даній справі.

В своїй позовній заяві прокурор, крім обґрунтування позовних вимог, просив суд визнати поважними причини не пред'явлення раніше прокурором даного позову і поновити строк позовної давності за цим позовом.

До матеріалів справи (т.2 а.с. 36-45) залучено відзив відповідача 2 на позов. У відзиві відповідач 2 просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.02.2012 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 року апеляційну скаргу відповідача 2 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про те, що, оскільки, на момент прийняття відповідачем 1 частково оскарженого рішення спірне нерухоме майно перебувало у державній власності доводи прокурора та позивача про порушення частково оспорюваним рішенням інтересів держави є обґрунтованими.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, відповідач 2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.

В своїй касаційній скарзі відповідач 2 зазначає, що при прийнятті оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі. Відповідач 2 звертає увагу на те, що позивач при первісному розгляді справи не ставив перед судами питання щодо поновлення строків позовної давності. Відповідач 2 вважає, що до спірних правовідносин треба застосовувати положення Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності" від 10.12.1990 року (v1818400-90) . Положення указу Президії ВР України від 30.08.1991 року "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування розташованих на території України у власність держави" (1452-12) та Закону України від 10.09.1991 року "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) не розповсюджувалось на професійні спілки, оскільки на той час діяв спеціальний закон СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності" від 10.12.1990 ро (v1818400-90) ку. Відповідач 2 вважає, що він є повноцінним і законним власником нерухомого майна, який на підставі ч. 1 ст. 319 ЦК України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, третьої особи та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

20.06.2002 року рішенням загальних зборів закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укпрофоздоровниця" (протокол № 2 рішення № 2/6) вирішено Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України виступити співзасновником Закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" реорганізувавши шляхом виділення Приазовське дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що розташовані за адресою: м. Бердянськ вул. Котляревського, 12/24. Філії Приазовського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" ліквідувати. Схвалити проекти установчих документів ЗАТ "Приазовкурорт" та встановити вклад ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" в сумі 43 485 200 грн. (т.1 а.с. 107)

30.10.2002 року між головою правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та ЗАТ "Приазовкурорт" підписано акт приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" у власність ЗАТ "Приазовкурорт" як внесок до статутного фонду майна, згідно з додатком до акту приймання-передачі майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, яке розташоване в м. Бердянськ Запорізької області, вартістю 43 485 200 грн. (т.1 а.с. 137).

19.01.2006 року відповідачем 1 прийнято рішення за № 24 "Про оформлення права власності", відповідно до пункту 7 якого вирішено оформити право власності за Закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт" (балансоутримувач Санаторій "Бердянськ") на домоволодіння по вул. Макарова, 3ж, що складається з житлового будинку "А", житлової прибудови "А1" та відповідно до пункту 8.1 якого вирішено оформити право власності за Закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт" (балансоутримувач Санаторій "Бердянськ") на комплекс будівель та споруд по бул. Тінистому, 3, що складається з основних будівель "А, Б, В", прибудов"а, в", двох ґанків до "А", ґанку до "а", козирка до "А", двох ганків до "Б", балкону до "Б", ганку до "в", складу "Г", господарчої будівлі "Д", навісу "Ж", паркану №1, замощення І (т. 2, а.с. 22-25).

На підставі пунктів 7 та 8.1 вказаного рішення відповідач 2 отримав свідоцтва про право власності від 02.02.2006 року та від 03.02.2006 року (т.2 а.с. 18, 20).

Предметом позову у даній справі є визнання недійсними окремих пунктів акту органу самоврядування, що стосуються набуття відповідачем 2 права власності на зазначені вище об'єкти, визнання за державою права власності на спірне майно та витребування його з чужого незаконного володіння.

Заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, відповідач 2, зокрема, посилається на те, що у даному випадку було пропущено строк позовної давності.

Як зазначено вище, прокурор звернувся з позовом у грудні 2011 року. Станом на момент звернення ч. 4 ст. 268 ЦК України була чинною в наступній редакції: "Позовна давність не поширюється (у тому числі) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право".

Керуючись приписами ч. 4 ст. 82 ГПК України колегія зазначає: відповідно до ст. 13 Конституції України, яка є нормою прямої дії, усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Законодавство, яке діяло на час звернення прокурора з даним позовом не передбачало жодних виключень по суб'єктному складу щодо вимог, які були визначені ч. 4 ст. 268 ЦК України.

Враховуючи викладене, слід вважати, що прокурором не було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 року № 606 (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - постанова № 606) усі діючі госпрозрахункові санаторії (згідно з додатком до постанови № 606), будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 постанови № 606 (606-60-п) майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 року "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" (1452-12) та Законом України від 10.09.1991 року "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) визначено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, які розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 року "Про захист суверенних прав власності Української РСР" (506-12) введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 року № 971 (т.1 а.с. 106) зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 року "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України Постановою від 04.02.1994 року встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України "Про Фонд державного майна України" (4107-17) , з прийняттям якого наведене положення втратило чинність, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.

Зібрані у справі документи свідчать про те, що спірне майно розташовано на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності і, відповідно, таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.

У даному випадку передача спірного майна відбувалася без згоди держави в особі Фонду державного майна України, а тому по відношенню до спірного майна відповідач 1 не мав права приймати рішення щодо фактичної зміни власника.

Враховуючи викладене, а також ту обставину, що на момент звернення прокурора з позовом у даній справі була чинною ч. 4 ст. 268 ЦК України, судова колегія, приходить до висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає, рішення та постанова, прийняті у даній справі, повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. В задоволенні касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" відмовити.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 року прийняті у справі № 32/5009/7843/11 залишити без змін.