ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2017 року Справа № 916/2355/16
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого: Студенця В.І., суддів: Бондар С.В., Палія В.В. за участю представників позивача - Буданов М.П., відповідача - не з'явився, розглянувши касаційну скаргу Військової частини 9997 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та на рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2016 у справі № 916/2355/16 за позовом Військової частини 9997 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 7 097,67 грн,
В С Т А Н О В И В:
Військова частина 9997 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про стягнення 6 589,30 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 508,37 грн. процентів за користування грошовими коштами.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.09.2016 порушено провадження у справі № 916/2355/16 за позовом Військової частини 9997 до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 7 097,67 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Оборотова О.Ю.) від 17.10.2016 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів Ярош А.І. - головуючий суддя, судді Лисенко В.А., Гладишева Т.Я.) від 06.12.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2016 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішенням Господарського суду Одеської області від 17.10.2016, Війська частина 9997 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме ст. 1212 ЦК України, і процесуального права, зокрема ст. 33, 43 ГПК України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2017 касаційну скаргу Військової частини 9997 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.03.2017.
Розпорядженням Вищого господарського суду України від 21.03.2017 № 08.03-04/1072 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 916/2355/16 у зв"язку з участю судді Селіваненка В.П. у форумі.
Відповідно до протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів для розгляду справи № 916/2355/16 призначено склад колегії суддів: головуючий суддя Студенець В.І., судді Бондар С.В., Палій В.В.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом ( ч.1 ст. 175 ГК України).
Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов"язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.10.2015 між Військовою частиною 9997 (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (підрядник) було укладено договір № 119-15 про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується надати замовникові послуги - ремонт покрівлі ангару ОТЕЧ, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги.
Вартість послуг, з урахуванням додаткової угоди № 119-15/152-15 від 08.12.2016 до договору від 23.10.2015, становить 92627,91 грн.
Внаслідок укладення даного договору у сторін виникли цивільні права та обов'язки.
На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором, відповідач виконав підрядні роботи на загальну суму 92627,91 грн., а позивач прийняв вказані підрядні роботи без зауважень за Актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 та оплатив їх повністю.
В ході ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 9997, проведеною головним державним інспектором Державною фінансовою інспекцією в Одеській області в IV кварталі 2015 року, було виявлено, що внаслідок включення до акту виконаних робіт з поточного ремонту ангару ОТЕЧ Військової частини 9997 витрат з покриття ризиків (8,5%), які є витратами "Замовника" - військової частини 9997, зайво сплачено підрядній організації ФОП ОСОБА_5 кошти у сумі 6589,20 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збиткам) державі в особі Військової частини 9997 на суму 6 586,30 грн.
Військова частина 9997 посилаючись на те, що підрядником була неправомірно завищена вартість виконаних робіт роботам за договором № 119-15, що було виявлено під час проведеної ревізії ДФІ в Одеській області звернулась до суду з позовом до ФОП ОСОБА_5, предметом якого є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 6589,20 грн., як безпідставно отриманих на підставі ст. 1212 ЦК України, а також стягнення 508,37 грн. процентів за користування грошовими коштами.
Загальні підстави для виникнення зобов"язання у зв"язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами 83 ЦК України (435-15) .
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:
1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК (435-15) , свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, як встановлено судами попередніх інстанцій, отримано останнім як оплата за виконані за договором № 119-15 роботи по ремонту покрівлі ангару ОТЕЧ, а тому суди попередній інстанцій дійшли вмотивованого висновку, що ці кошти набуті за наявності правової підстави і не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставно отримані, у зв'язку з чим суди обгрунтовано відмовили у їх поверненні.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13, від 22.01.2013 у справі № 5006/18/13/2012.
Позовна вимога в частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами є похідною вимогою, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутніх правових підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи Військової частини 9997, викладені у касаційні скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Військової частини 9997 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2016 у справі № 916/2355/16 - без змін.
Головуючий - суддя
Судді:
Студенець В.І.
Бондар С.В.
Палій В.В.