головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В. Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 904/4162/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" про стягнення 10 459,58 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" звернулося до Господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" про стягнення 10 459,58 грн збитків.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2016, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 904/4162/16, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "Енергоімпекс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 та рішення місцевого господарського суду від 08.08.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, у березні 2015 року зі станції Кривий Торець Донецької залізниці ТОВ "Енергоімпекс" здійснило відправлення вагонів № 58916594, 56955131, 56188352, 55120489, 55118418, навантажених кам'яним вугіллям згідно залізничних накладних № 50169259, № 50169242, № 50179365 на станцію Енергодар Придніпровської залізниці, одержувач ДТЕК Запорізька ТЕС.

Під час проходження вагонів через станцію Енергодар Придніпровської залізниці на підставі ст.24 Статуту Залізниць України (457-98-п) , залізницею проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вищевказаних вагонах не відповідає масі, вказаній відправником у накладних та складено комерційні акти: РА № 006613/170 від 17.03.2015, РА № 006614/171 від 17.03.2015, РА № 006615/172 від 17.03.2015, РА № 006616/173 від 17.03.2015, РА № 006639/196 від 21.03.2015.

У результаті виявленої недостачі позивач просив стягнути з ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" збитки у розмірі вартості сплаченої, але не отриманої продукції у сумі 10 459,58 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, встановивши порушене право позивача, виходили з того, що ТОВ "Енергоімпекс" звернулося з позовом до місцевого господарського суду після спливу однорічного строку з моменту порушення його права (після березня 2016 року), відповідачем у справі заявлено про застосування строку позовної давності, відтак строк позовної давності сплив.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Статтею 307 ГК України, яка кореспондується зі статтею 908 ЦК України, передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (457-98-п) зі змінами та доповненнями, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України № 1510 від 11.10.2002 (1510-2002-п) та № 1973 від 25.12.2002 (1973-2002-п) (далі - Статут залізниць України), визначає обов'язки, права та відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Відповідно до частини 1 статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини 1, 2, 3 статті 909 ЦК України).

Згідно зі статтею 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до п. 6 Статуту залізниць України (457-98-п) , накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

За договором залізничного перевезення вантажу, згідно з п.п. 1 п. 22 Статуту залізниць України (457-98-п) , залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. У разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій (п.п. 1, 2, 3 п. 23 Статуту залізниць України (457-98-п) ).

За статтею 129 Статуту залізниць України (457-98-п) обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Відповідно до пункту 9 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334 (z0567-02) , у комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженість, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Ніякі припущення та висновки про причини незбереженості або про вину відправника і залізниці до акта не вносяться. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставляння рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.

Так, комерційні акти РА № 006613/170 від 17.03.2015, РА № 006614/171 від 17.03.2015, РА № 006615/172 від 17.03.2015, РА № 006616/173 від 17.03.2015, РА № 006639/196 від 21.03.2015 засвідчують невідповідність маси вантажу.

Відповідно до п. 114 Статуту залізниць України (457-98-п) , залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту (457-98-п) ).

Згідно з ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до частини 3 статті 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Ст.110 Статуту залізниць України (457-98-п) встановлено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству; обов'язки збереження, супроводження та охорони особливо цінних та небезпечних вантажів, перелік яких встановлюється Правилами, покладаються на відправника.

Відповідно до ст.31 Статуту (457-98-п) залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Відповідно до ч.1 ст.114 Статуту (457-98-п) залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:

- за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;

- за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості;

- за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1 % маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема при перевезення мінерального палива.

Позивач розрахував вартість шкоди, спричиненою внаслідок нестачі, проведеної з урахуванням норм відповідно до Правил видачі вантажів, що складає 10 469,58 грн.

Оскільки спірні вагони були прийнятий залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу п. 110 Статуту залізниць України (457-98-п) , покладається на залізницю, тобто відповідача.

Таким чином, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідальність за вагову недостачу вугільної продукції, підлягає покладенню на відповідача, однак, встановивши порушене право позивача, відмовили у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України з зазначеним висновком погоджується з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України, яка є загальною нормою, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 257 ЦК України у визначено загальну позовну давність тривалістю у три роки, однак, в силу приписів ст.258 цього ж Кодексу для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема, скорочена порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 3 ст. 925 ЦК України, яка є спеціальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Ст.136 Статуту залізниць України (457-98-п) передбачено, що позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст.134 цього Статуту, яким передбачено також і шестимісячний строк для пред'явлення претензії.

Ч.ч.2, 3, 4 ст. 315 ГК України передбачено, що претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.

Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Як було зазначено вище, ТОВ "Енергоімпекс" звернулося до місцевого господарського суду з позовом у травні 2016 за захистом свого права, яке було порушено у березні 2015, обґрунтовуючи складенням в кінці березня 2015 комерційних актів.

У відповідності до ч. 3 ст. 925 ЦК України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), оскільки ТОВ "Енергоімпекс" звернулося з позовом до господарського суду після спливу однорічного строку з моменту порушення її права (після березня 2016 року), а відповідачем у справі заявлено про застосування строку позовної давності, судами попередніх інстанцій правомірно у задоволенні позову відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.12.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.