Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

прокурора - Жук І.К.,

Міністерства енергетики та вугільної промисловості - не з'явився,

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - не з'явився,

КП "Управління житлово-комунального господарства" - не з'явився,

Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017

та на ухвалу господарського суду Київської області від 09.11.2016

за скаргою Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"

на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області та зобов'язати вчинити дії

у справі № 911/1981/13

за позовом Заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"

про стягнення 5 830 522,08 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.02.2014 позов задоволено повністю. Стягнуто з КП "Управління житлово-комунального господарства" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5 133 038,47 грн. боргу, 420 610,63 грн. пені, 33 445,06 грн. штрафу, 41 098,01 грн. інфляційних втрат, 202 329,84 грн. 3% річних. Стягнуто з КП "Управління житлово-комунального господарства" в дохід Державного бюджету України 68 820,00 грн. судового збору.

На виконання рішення господарського суду Київської області від 05.02.2014 господарський суд видав відповідні накази від 25.02.2014.

24.10.2016 від боржника надійшла скарга на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області (далі - ДВС), в якій скаржник просив визнати бездіяльність ДВС незаконною та протиправною; зобов'язати ДВС надати роз'яснення щодо розподілу коштів примусового стягнутих з рахунків підприємства згідно з судовим наказом № 911/1981/13 від 25.02.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.11.2016 (суддя Мальована Л.Я.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 (колегія суддів у складі: суддя Отрюх Б.В. - головуючий, судді Тищенко А.І., Корсакова Г.В.), скаргу на бездіяльність ДВС відхилено. Відхиляючи скаргу боржника на бездіяльність ДВС, господарські суди виходили з того, що боржником не доведено порушення ДВС вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) під час виконання наказу господарського суду у даній справі.

У касаційній скарзі КП "Управління житлово-комунального господарства" просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 09.11.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу на бездіяльність органу ДВС. За ствердженням касатора господарськими судами порушено ст. 40 Конституції України, ст.ст. 15, 20 Закону України "Про звернення громадян", ст.ст. 6, 11 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 7, 13 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. 5 Закону України "Про інформацію". Зокрема, касатор зазначає, що, оскільки органом ДВС не надано доказів здійснення розподілу стягнутих з відповідача сум та в порушення ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, яка діяла на час надсилання запитів до ДВС) не розглянуто заяви/клопотання боржника щодо надання роз'яснення про розподіл коштів, примусового стягнутих з рахунку підприємства згідно з судовим наказом, має місце протиправна бездіяльність органу виконавчої служби.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, подана КП "Управління житлово-комунального господарства" скарга на дії ДВС обґрунтована з посиланням на те, що на виконання наказу господарського суду у даній справі, ДВС було примусово стягнуто з боржника кошти для сплати заборгованості стягувачу у загальному розмірі 368 084,22 грн. Під час складання актів звірки стягувач і боржник виявили, що сума стягнень не співпадає, у зв'язку з чим боржник двічі звертався до ДВС щодо надання роз'яснень про розподіл коштів примусово стягнутих з боржника, однак ДВС відповіді на вказані звернення не надало.

Відмовляючи у задоволені скарги господарські суди виходили з того, що чинне законодавство не зобов'язує орган ДВС надавити відповідні письмові звіти на вимогу боржника, у той час як останній має можливість ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та самостійного отримання вказаної інформації.

Вищий господарський суд України погоджується з наведеним висновком господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

В контексті приписів Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) бездіяльність - це форма поведінки особи, пов'язана з невиконанням нею дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу покладених на неї посадових обов'язків і згідно з чинним законодавством України.

Виходячи зі змісту ст.ст. 6, 11 Закону України "Про виконавче провадження" держаний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Стаття 11 Закону України "Про виконавче провадження" на державного покладає на державного виконавця обов'язок розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Водночас, виходячи зі змісту статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація учасником виконавчого провадження права на отримання інформації здійснюється шляхом надання йому права ознайомлюватися з матеріалами справи виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії тощо.

Частинами 1, 3 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Як правильно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, чинне законодавство не містить приписів щодо обов'язку надання державними виконавцями роз'яснень щодо розподілу стягнутих ними коштів.

Відсутність такого обов'язку компенсується наявними у сторони виконавчого провадження правами на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та самостійного отримання необхідної інформації.

З огляду на наведене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів про те, що ненадання ДВС відповіді на листи боржника про надання роз'яснень щодо розподілу стягнутих ДВС коштів, не може розцінюватися як бездіяльність органу ДВС у розумінні як вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) так і ГПК України (1798-12) .

У той же час Вищий господарський суд України вважає помилковим посилання касатора в обґрунтування факту протиправної бездіяльності органу ДВС на приписи Законів України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) та "Про інформацію" (2657-12) з огляду на наступне:

Частиною 8 статті 82 Закону України, передбачено випадки, за яких подана скарга на дії або бездіяльність державного виконавця, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , зокрема це коли скарги подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті - рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.

Згідно преамбули Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України (254к/96-ВР) права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

З приписів даної правової норми випливає, що суб'єктом звернення за даним правовим актом є громадянин.

Враховуючи, що боржник є юридичною особою, на нього не поширюються норми Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Що стосується положень Закону України "Про інформацію" (2657-12) , то господарські суди цілком правомірно дійшли висновку щодо відсутності обмежень у доступі до необхідної КП "Управління житлово-комунального господарства" інформації з огляду на наявність у останнього права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та недоведеність факту відмови з боку органу ДВС у такому доступі.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що ухвала господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, в той час як доводи касаційної скарги не ґрунтуються на положеннях наведеного вище законодавства та спростовуються матеріалами справи.

Відтак, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 та ухвалу господарського суду Київської області від 09.11.2016 у справі № 911/1981/13 залишити без змін.