Головуючого судді: Барицької Т.Л., суддів: Іванової Л.Б., Губенко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та на рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2016 у справі № 921/429/15-г/18 господарського суду міста Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Березій Зінаїди Анатоліївни; 2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка Андрія Васильвича; 3. Другого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про визнання частково недійсними та такими, що не підлягають виконанню векселі № 793384262380, № 793384262381 та № 793384262382

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ВАТ "Тернопільобленерго" Маркевич Х.М.,

- ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Вознюк Є.В.,

- Приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. повідомлений, але не з'явився,

- Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка А.В. повідомлений, але не з'явився,

- Другого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції повідомлений, але не з'явився,

- ПАТ "Акцент-Банк" повідомлений, але не з'явився,

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2016 у справі № 908/429/15-г/16 (судді: Карабань Я.А., Головіна К.І., Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 (судді: Чорна Л.В., Зеленін В.О., Пономаренко Є.Ю.), відмовлено Відкритому акціонерному товариству "Тернопільобленерго" (надалі позивач/скаржник/ВАТ "Тернопільобленерго") у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі відповідач /ПАТ "НАК "Нафтогаз України") про визнання частково недійсними та такими, що не підлягають виконанню векселі № 793384262380, № 793384262381 та № 793384262382.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Усіх учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін у справі, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами в справі встановлені наступні обставини:

- 24.04.2000 між Українським кредитним банком та НАК "Нафтогаз України" був укладений договір № Т-102/042000, відповідно до якого, а також підписаного сторонами акту приймання-передачі від 04.05.2000, банк передав, а НАК "Нафтогаз України" прийняла 67 простих векселів, в тому числі й №№ 793384262380, 793384262381, 793384262382, векселедавцем яких є ВАТ "Тернопільобленерго" з датою погашення - за пред'явленням, але не раніше 01.01.2015;

- ПАТ "НАК "Нафтогаз" (яке є правонаступником НАК "Нафтогаз України") 24.03.2015 звернулось до позивача із листом № 26-2132/1.2-15 про оплату вищезазначених векселів до 12-00 години 07.04.2015;

- позивач у відповідь на лист від 24.03.2015 № 26-2132/1.2-15 просив, враховуючи обставини, наведені у листі від 26.05.2015 № 2251/29 як то: зростання заборгованості за спожиту електроенергію, відсутність джерел одномоментного погашення вказаних векселів, тощо, розглянути можливість розтермінування оплати до кінця 2015 року щомісячними платежами.

Причиною виникнення даного спору є питання, порушені позивачем у позовній заяві, відносно визнання частково недійсними та такими, що не підлягають виконанню векселі №№ 793384262380, 793384262381, 793384262382.

У позовній заяві позивач наводить підстави, за яких просить задовольнити його позов, а саме: - підпис на спірних векселях вчинений не головою правління ОСОБА_8, а іншою особою, - спостережною радою товариства не погоджувалося питання видачі спірних векселів, чим порушено п. 8.3.7. статуту товариства, - на спірних векселях вказано неповне найменування банку.

Суди попередніх інстанцій не погодилися із такими доводами позивача в обґрунтування підстав позову і відмовили в його задоволенні, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Згідно з ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Згідно зі статтею 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року (дата приєднання Україною 06.07.1999, дата набуття чинності для України 06.01.2000 (827-14) ), простий вексель містить: назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця складання простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (дата приєднання Україною 06.07.1999, дата набуття чинності для України 06.01.2000) форма будь-якого зобов'язання, яке виникає із переказного або простого векселя, підпорядковується законам місця підписання зобов'язання.

На дату видачі спірних векселів в Україні діяли Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою КМУ № 528 від 10.09.1992 (528-92-п) , пунктом 1 розділу 2 яких встановлено, що вексель підписується керівником та головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.

Як встановили суди попередніх інстанцій на оспорюваних позивачем векселях містяться підписи голови правління позивача та головного бухгалтера, скріплені вказані підписи печаткою підприємства.

Водночас, висновком судової експертизи № 14713/14714/15-32 від 27.04.2016 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_8 в графі "Голова правління" в простих векселях № 793384262380, № 793384262381 та № 793384262382 від 04.05.2000, виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів не ОСОБА_8, а іншою особою.

Відповідно до ст. 7 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі якщо на переказному векселі є підписи осіб, нездатних зобов'язуватися за переказним векселем, або підроблені підписи, або підписи вигаданих осіб, або підписи, які з будь-яких інших підстав не можуть зобов'язувати тих осіб, які поставили їх на переказному векселі або від імені яких переказний вексель був підписаний, то зобов'язання інших осіб, які поставили свої підписи на ньому, є все ж таки юридично дійсними.

Статтею 8 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі визначено, що кожний, хто поставив свій підпис на переказному векселі як представник особи, від імені якої він не був уповноважений діяти, сам зобов'язаний за векселем і, якщо він заплатить, матиме ті самі права, які мала б та особа, за яку він мав намір діяти. Таке ж правило застосовується до представника, який перевищив свої повноваження.

Згідно з приписами ст. 77 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема, положення щодо наслідків підпису відповідно до умов, зазначених у статті 7 цього Закону та наслідків підпису особи, яка діє без повноважень або з перевищенням своїх повноважень (стаття 8).

Таким чином, особа, яка отримала вексель від представника, що не мав достатніх повноважень на видачу (передачу) векселя, не може вимагати виконання зобов'язань за векселем від особи, котра видала (передала) вексель. Однак вона вправі вимагати здійснення платежу за векселем від такого представника, що поставив свій підпис на векселі, в обсязі і за умов, зазначених у векселі, виходячи з того, що його видано (передано) особисто цим представником. У разі перевищення повноважень представником особи, від імені якої вексель підписано, тобто, прийняття ним зобов'язання за векселем від імені іншої особи на суму, що перевищує ту, в межах якої він мав право діяти, зобов'язання переноситься на представника не в повному обсязі, а лише в межах перевищення.

Водночас, варто враховувати, що у разі схвалення в подальшому особою видачі (передачі) векселя представником без повноважень або з їх перевищенням, відповідальність за векселем на підставі ч. 2 ст. 241 Цивільного кодексу України несе ця особа (яка схвалила такий вексель), якщо інше не випливає із самого векселя.

Як встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, по-перше, оспорювані позивачем векселі містять підписи й іншої особи, дійсність та правомірність здійснення яких позивачем не оспорюється, по-друге, листом позивача від 26.05.2015 № 2251/29, останній фактично підтвердив (схвалив) видачу ним оспорюваних ним векселів, проте, зважаючи на скрутне фінансове становище, просив розтермінувати їх оплату до кінця 2015 року щомісячними платежами, по-третє, про схвалення позивачем видачі ним оспорюваних векселів свідчать досліджені судами попередніх інстанцій Звіти про фінансовий стан ВАТ "Тернопільобленерго", в яких зазначено про видачу векселів на загальну суму 5 000 000,00 грн., у зв'язку з чим, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість наведених позивачем доводів в обґрунтування підстав позову, а саме: дефект форми оспорюваних ним векселів, та фактичну невидачу позивачем цих векселів, як достатню підставу для визнання цих векселів недійсними та такими, що не мають вексельної сили.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що доводи позивача про те, що спостережна рада товариства не ухвалювала рішення про видачу спірних векселів, а тому їх слід визнати недійсними на підставі ст. 215 ЦК України, не заслуговують на увагу та не свідчать про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 № 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" (v0005700-07) вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202-211, 215-236, 509-609 ЦК України (435-15) )). Тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК (435-15) з урахуванням їх особливостей.

Як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, п. 8.3.7. статуту позивача (у редакції, чинній на момент видачі спірних векселів), а також п. 3.1. Положення про спостережну раду позивача, спостережна рада товариства встановлює граничний розмір сум договорів (угод), що підлягають обов'язковому погодженню із спостережною радою товариства. Відповідно до протоколу першого засідання спостережної ради позивача від 15.02.1999, прийнято рішення про те, що обов'язковому погодженню із спостережною радою позивача підлягають, зокрема, господарські угоди на суму більшу 1 000 000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, та вбачається із самих оспорюваних векселів, номінальна вартість кожного із них становить 1 000 000,00 грн., тобто не перевищує гранично допустиму суму договору, на укладення якого потрібна згода спостережної ради товариства, про що зазначено у положенні про останню та статуті товариства, а тому, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані позивачем векселі не суперечать положенням ст. 203 ЦК України, а тому, відсутні підстави для визнання їх недійсними в порядку ст. 215 ЦК України.

До того ж, колегія суддів також погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що є такими, які не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що оспорювані ним векселі мають дефект форми, оскільки на них невірно зазначено у графі "найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж" найменування банку, а саме: вказано Український кредитний банк, без зазначення організаційно-правої форми такого банку, а відтак, на думку позивача, такі векселі мають бути визнані недійсними та такими, що не підлягають виконанню, з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 21 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", а також ст. 75 Уніфікованого закону про переказний та простий вексель, простий вексель має містити, зокрема, такий реквізит як найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений.

Так, як вбачається із матеріалів справи, та про що вказали суди, на кожному оспорюваному векселі міститься відбиток печатки Українського кредитного банку, на якому зазначено ідентифікаційний код банку - 14360080.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному сайті Національного банку України, організаційно-правовою формою Українського кредитного банку було "закрите акціонерне товариство". На сьогодні, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація, що за вказаним ідентифікаційним кодом зареєстровано особу - ПАТ "Акцент-банк", яке стало правонаступником ЗАТ "Український кредитний банк", що встановлено у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2015 у справі № 904/9103/15.

Виходячи з наведених положень Уніфікованого закону про переказний та простий вексель та Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" (1201-12) , колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що вказані Закони не містять жодних правил складання такого реквізиту простого векселя як найменування особи, якій або за наказом кого платіж повинен бути здійснений, позаяк відсутність у спірних векселях організаційно-правової форми товариства не може бути підставою для визнання їх недійсними, адже в даному випадку, спірні векселі мають достатньо інформації для ідентифікації особи, якій або за наказом якої платіж повинен бути здійснений.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, повністю їх повторюють, однак, як вбачається із матеріалів справи, є спростованими судами попередніх інстанцій, наслідком чого є висновок про їх необґрунтованість та, відповідно, відмову у позові, з чим погодився суд касаційної інстанції, а відтак не вважає за необхідне їх ще раз відхиляти.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).