Рогач Л.І.- головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 у справі № 6/363 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коїн" до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерства оборони України - Державне казначейство України; - Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України про стягнення 20606883, 28 грн. за участю представників: позивача не з'явився; відповідача третіх осіб прокурора Барда С.Ю. - предст. дов. від 28.12.2016 не зявились; Яговдік С.М.- посвід. № 029909;

19.05.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Коїн" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Міністерства оборони України 6521666,67 грн основного боргу, 1277643,26 грн процентів за користування безпідставно одержаними коштами, 2644407,67 грн відшкодування заподіяної шкоди, посилаючись на законодавчо визначені наслідки недійсності укладеного сторонами справи договору за статтею 216 Цивільного кодексу України у вигляді реституції; також позивач нарахував до стягнення з відповідача проценти відповідно до статей 536, 1048 Цивільного кодексу України за безпідставне використання коштів, отриманих відповідно до недійсного договору, збитки, заподіяні внаслідок інфляційних процесів та знецінення купівельної спроможності, які складаються зі збитків від інфляції та 3% річних та підлягають стягненню на користь позивача відповідно до положень статей 625, 1174 Цивільного кодексу України. Заявою від 25.01.2016 позивач збільшив позовні вимоги до 20606883,28 грн, у тому числі 6521781,91 грн основного боргу та 14085101,37 грн інфляційних збитків та процентів, донарахованих за час розгляду даної справи господарським судом.

Відповідач заперечив проти позову, зазначаючи, що позивач не довів перерахування спірних коштів безпосередньо Міністерству оборони України, а інфляційні суми та процентів річних нараховані на суму 6521781,91 грн, що не є грошовим зобов'язанням.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

26.09.2016 позивач подав заяву, якою просив стягнути з відповідача 6521666,67 грн заборгованості відповідно до статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, 6432895,09 грн процентів за користування чужими коштами відповідно до статей 536, 1048, 1212 Цивільного кодексу України (т.3, а.с.141-147).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 (суддя Бондарчук В.В.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 6521781,91 грн боргу, 5797816,10 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, розподілено судові витрати; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 (судді: Алданова С.О. - головуючий, Жук Г.А., Зубець Л.П.) рішення суду першої інстанції скасовано частково; рішення суду першої інстанції викладено в новій редакції, за якою з Міністерства оборони України стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коїн" 6521666,67 грн боргу, 12837,37 грн та 312,50 грн державного мита та витрат ІТЗ, 14099,72 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги; у решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Міністерство оборони України подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у цій справі та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статті 35 Господарського процесуального кодексу України суди не взяли до уваги встановлені судовими рішеннями обставини справи, відповідно до яких виконання визнаного недійсним правочину передбачалось шляхом перерахування коштів на рахунок філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд", а не Міністерства оборони України, таким чином, отримання спірних коштів саме в рамках виконання визнаних недійсними договорів суди не встановили, позивач не додав до матеріалів справи оригінали договорів, на які він посилається як на підставу перерахування коштів; суди всупереч приписам глави 83 та статті 216 Цивільного кодексу України не взяли до уваги неможливість застосування реституції у спірних відносинах, оскільки індивідуально визначене майно, передане за недійсним правочином, вибуло з власності позивача за договором купівлі-продажу, а повернення цього майна у власність держави за віндикаційним позовом не відбулось.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, не надіслав належно уповноваженого представника у судове засідання.

Треті особи на стороні відповідача не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Прокурор надав пояснення до касаційної скарги Міністерства оборони України, в яких вказав, що судові рішення у цій справі слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, позаяк суди не виконали вказівки Вищого господарського суду України, не перевірили обставин щодо наявності та змісту порушеного права, на захист якого звернувся позивач у спірних правовідносинах, а також не з'ясували, в чому саме полягає збагачення відповідача за рахунок позивача на час звернення з позовом, не врахували, що матеріали справи не містять оригіналів чи належним чином завірених копій документів, якими обґрунтовано позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників прокуратури та представника позивача та відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що 15.03.2006 Міністерство оборони України, від імені якого діяв директор філії ЦСБУ (госпрозрахункового) Міністерства оборони - "Укроборонбуд" Мельник В.Л. на підставі довіреності Міністерства оборони України, виданої Міністром оборони України Гриценком А.С. та Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Коін" уклали інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Предметом договору є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечко № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2).

23.03.2006 Міністерство оборони України в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Коін" уклали договір № 11/008/03-062/ОЦс про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Відповідно до умов цього договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Коін" зобов'язалось компенсувати вартість пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. При цьому, сторони домовились, що компенсація вартості паю здійснюється шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка № 216, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2, та становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України і складається з: бойлерної - 311,9 кв.м.; комплексу біля басейну - 1380,9 кв.м., який складається з басейна 1 - 1050 кв.м. та басейна 2 - 425 кв.м.; бігової доріжки - 623,3 кв.м.; казарми - 417,7 кв.м.; спортивного залу № 1 - 1135,4 кв.м.; спортивного залу № 2 та адміністративного корпусу - 651,3 кв.м. Викуп позивачем пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 15.03.2006 №11/007/03-061/ОЦс здійснюється за 7826000,00 грн., з урахуванням ПДВ.

11.10.2007 позивач перерахував Міністерству оборони України грошові кошти в сумі 6521666,67 грн. платіжним дорученням № 4 з призначенням платежу "викуп паю Міністерства оборони України згідно договору № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006р. та договору № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006р. без ПДВ" .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2008 у справі № 15/34-08-725 задоволено позовні вимоги першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коїн", Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Юг-інвест"; визнані недійсними: інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 "Про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін", укладений відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та позивачем; договір № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 та додаткову угоду № 1 від 25.03.2006 до договору № 11/008/03-062/ОЦс, укладені відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та позивачем. Постановами Одеського апеляційного господарського суду від 07.05.2009 та Вищого господарського суду України від 27.07.2009 рішення Господарського суду Одеської області у справі № 15/34-08-725 від 06.06.2008 залишене без змін

Як вбачається зі змісту рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2008 у справі № 15/34-08-725 під час розгляду справи встановлено обставини щодо укладення інвестиційного договору № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 "Про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін" відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та позивачем, договору № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006, додаткової угоди № 1 від 25.03.2006 до договору № 11/008/03-062/ОЦс, укладених відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та позивачем. Також цим рішенням встановлено, що 23.01.2008 Департамент фінансів направив Генеральній прокуратурі України лист № 248/13/15, за змістом якого 11.10.2007 від позивача на рахунок відповідача в Державному казначействі надійшли кошти в сумі 6521666,67 грн. (призначення платежу - викуп паю Міністерства оборони за договорами № 11/007/03-061/ОЦС від 15.03.2006 та № 11/008/03-062/ОЦС від 23.03.2006), які були зараховані до спеціального фонду державного бюджету та використані на будівництво житла для військовослужбовців згідно з розподілами Департаменту будівництва, визначеного відповідальним виконавцем бюджетної програми 2101190 "Будівництво (придбання) службового житла для військовослужбовців Збройних Сил України".

Встановлені в рішенні Господарського суду Одеської області від 06.06.2008 у справі № 15/34-08-725 обставини в силу частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України повторному доведенню не підлягають.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що отримані відповідачем від позивача за недійсними договорами кошти в сумі 6521666,67 грн підлягають поверненню згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, як набуті відповідачем без достатньої правової підстави, з моменту набуття чинності рішенням господарського суду про недійсність правочину, а за час прострочення зобов'язання повернути отримані кошти відповідачу правомірно нараховані проценти за користування чужими коштами за приписами статті 536 Цивільного кодексу України.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставне збереження відповідачем коштів, отриманих за спірним договором, дійшовши висновку, що заявлена позивачем вимога відповідає встановленим способам захисту порушеного права за наслідком недійсності правочину; разом з тим, суд вказав, що сторони не передбачили розміру процентів за користування чужими коштами, що виключає їх стягнення з відповідача в порядку статті 536 Цивільного кодексу України.

Судова колегія зазначає, що в силу приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа звертається до господарського суду за захистом свого порушеного (невизнаного, оспорюваного ) права та охоронюваного законом інтересу у спосіб, визначений договором чи законом.

Загальні наслідки недійсності правочину встановлені частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, за змістом якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язаних з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що підлягає одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ці правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Таким чином, з урахуванням положень пункту 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, за загальним правилом реституція є спеціальним зобов'язальним способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених вчиненням правочину з ознаками дефекту, наслідком якого є приведення сторін правочину у первісний стан.

Разом з тим, цей спосіб захисту може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий, а передача майна, одержаного за недійсним правочином, третій особі, означає втрату фактичної та юридичної можливості здійснення реституції шляхом відновлення попереднього майнового становища сторін правочину.

У випадку, коли сторона недійсного правочину не може повернути в натурі одержане майно (зокрема, річ, яка є незамінною, і є індивідуально визначеною), законодавчо визначено можливість компенсаційної реституції шляхом присудження стороні недійсного правочину грошового відшкодування одержаного за правочином за цінами, які існують на момент відшкодування; застосування компенсаційного способу реституції повинно відбуватися не тому, що предмет недійсного правочину формально відсутній у сторони правочину, а з огляду на те, що стороною загалом втрачено можливість повернути майно в натурі з урахуванням усіх доступних для власника механізмів (зокрема, віндикації).

Що до правил частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України про поширення положень глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) на вимоги про повернення виконаного за недійсним правочином, судова колегія звертає увагу судів, що таке поширення полягає у застосуванні до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином положень цієї глави при визначенні підстав та моменту виникнення відповідного обов'язку, а не у зверненні до суду за захистом права на підставі глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) як наслідку недійсності правочину замість реституції.

Статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України також можуть застосовуватися для захисту порушеного права в тих випадках, коли правові особливості інституту реституції не дають законних підстав вирішити заявлену у позові вимогу.

При цьому зобов'язання повернути майно, набуте чи збережене без достатніх правових підстав (кондикційне зобов'язання), виникає, якщо у набувача відбулося збільшення обсягу майна як наслідок одночасного зменшення його обсягу в потерпілого: особа зосередила в себе щось додатково, що вже в неї існувало, або не витратила власні кошти, не використала майно, досягнувши бажаного результату за рахунок іншої особи.

Натомість суди попередніх інстанцій не звернули уваги на викладене вище, не врахували правову природу та підстави виникнення зобовязань в межах глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) , їх відповідність способам захисту порушеного права у спірних правовідносинах, що виникли за наслідками та з підстав недійсності правочину, не перевірили, чи є можливим захистити право, порушене недійсним правочином, шляхом застосування інституту реституції відповідно до положень статті 216 Цивільного кодексу України.

Також суди не виконали вказівки касаційної інстанції та не встановили, в чому саме полягає безпідставне збагачення відповідача за рахунок позивача, яке майно, понад те, що існувало у відповідача на момент укладення недійсного правочину, він набув додатково, не понісши власних витрат, та, відповідно, чи зменшилися одночасно з цим та внаслідок цього майнові активи позивача.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, а їх висновки щодо задоволення позовних вимог не є законними та обґрунтованими.