про: визнання недійсним та скасування пункту 3.3 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 15.02.2007 № 80 "Про оформлення права власності"; визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомості закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" (балансоутримувач - санаторій "Бердянськ") та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Судове засідання проведено за участю:

Прокурора - Хорса К.Б.,

представника ФДМУ - Іжаківського А.О.,

представника Виконавчого комітету - не з'яв.,

представника ПАТ "Приазовкурорт" - не з'яв.,

представника ПАТ "Укрпрофоздоровниця" - не з'яв.,

представника КП "Бердянське БТІ" - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.01.2012 (суддя Носівець В.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 (колегія суддів у складі: Склярук О.І. - головуючий, Агапов О.Л. і Дучал Н.М.):

- позов задоволено;

- визнано недійсним та скасовано пункт 3.3 рішення Виконавчого комітету від 15.02.2007 № 80 "Про оформлення права власності" (далі - Рішення № 80);

- визнано право власності держави в особі ФДМУ на об'єкти нерухомості закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" (балансоутримувач - Санаторій "Бердянськ"), що розташовані за адресою: Запорізька область, м.Бердянськ, вул. Котляревського, буд. 43-Б і що складаються із: основної будівлі "А"; ґанку до "А"; замощення І, ІІ; паркану № 1 (далі - Спірне майно);

- витребувано з чужого незаконного володіння ПАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - санаторій "Бердянськ") Спірне майно та повернуто його у власність держави в особі ФДМУ;

- з Виконавчого комітету стягнуто на користь державного бюджету України 1 176,25 грн. судового збору;

- з ПАТ "Приазовкурорт" стягнуто на користь державного бюджету України 1 176,25 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПАТ "Приазовкурорт" просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 з даної справи і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (606-60-п) (далі - Постанова № 606), Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" (v1818400-90) , Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих та території України, у власність держави" (1452-12) , Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) , Закону України "Про власність" (697-12) .

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Постановою № 606 (606-60-п) зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок, зокрема, всі діючі госпрозрахункові санаторії загальною кількістю 73 об'єкти, 92 будинку відпочинку, 8 санаторних пансіонатів, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР.

Додатком № 1 до Постанови № 606 (606-60-п) затверджено Перелік санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській Раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, у тому числі Слов'янське територіальне управління - санаторій "Бердянськ", санаторій "Азов", будинок відпочинку "Бердянськ".

На виконання Постанови № 606 (606-60-п) усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинку відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 вказаної Постанови майно передавалося профспілковим органам у відання.

18.11.1990 Радою Загальної конференції професійних спілок СРСР прийнята Постанова № 2-1а "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном", відповідно до якого за Федерацією незалежних профспілок України закріплено право власності на майно згідно з додатком, зокрема на: санаторій "Азов" (Запорізька область, м. Бердянськ, вулиця Шмідта, 18; рік вводу в експлуатацію - 1966); санаторій "Бердянськ" (Запорізька область, м. Бердянськ, вулиця Курортна, 79; рік вводу в експлуатацію - 1966); санаторій "Лазурний" (Запорізька область, м.Бердянськ, вулиця Курортна, 79; рік вводу в експлуатацію 1966); санаторій "Приазовье" (Запорізька область, м. Бердянськ, вулиця Курортна, 79; рік вводу в експлуатацію - 1966).

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок України стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва від 23.12.1991 № 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", що створене на підставі майна його засновників - Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. З 05.05.2011 правонаступником ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є ПАТ "Укрпрофоздоровниця".

Актом приймання-передачі майна від 24.01.1992 Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" передано майно, в тому числі санаторії "Бердянськ" і "Азов", а також будинок відпочинку "Бердянськ".

20.06.2002 загальними зборами закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийнято рішення № 2/6 "Про створення закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт", вирішено: закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" виступити засновником закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт", реорганізувавши його шляхом виділення в Приазовське дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що розташовані за адресою: Україна, м.Бердянськ Запорізької області, вулиця Котляревського, 12/24; філії Приазовського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" ліквідувати; схвалити проекти установчих документів закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" та встановити вклад ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" в статутний фонд ЗАТ "Приазовкурорт" у розмірі статного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у сумі 43 485 200 грн.

Відповідно до акта приймання - передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", у власність закритому акціонерному товариству "Приазовкурорт" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" передає як внесок до статутного фонду, а уповноважена особа засновників ЗАТ "Приазовкурорт" ОСОБА_6 приймає у власність як внесок засновника до статутного фонду майно згідно з додатками до акта приймання-передачі майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, яке розташоване в м. Бердянську Запорізької області, вартістю 43 485 200 грн., а саме: санаторій "Азов", санаторій "Бердянськ", санаторій "Лазурний", санаторій "Приазов'є", автотранспортну базу, комбінат комунальних господарств "Курорт", комбінат курортних послуг "Відпочинок".

Пунктом 3.3 Рішення № 80 оформлено право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - санаторій "Бердянськ") на Спірне майно. На підставі Рішення № 80 Виконавчий комітет видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2007 серія ЯЯЯ № 660568 про право приватної власності ЗАТ "Приазовкурорт" на Спірне майно.

Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності ЗАТ "Приазовкурорт" на нежитлову будівлю за адресою: вул. Котляревського, 43-б у м. Бердянську Запорізької області за реєстраційним номером 17930022, номер запису: 1025 у книзі 3, про що був виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.02.2007 № 13667029.

Відповідно до Постанови № 606 (606-60-п) усі діючі госпрозрахункові санаторії (згідно з додатком до Постанови № 606), будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 Постанови № 606 (606-60-п) майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-XII (1452-12) "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506 (506-12) "Про захист суверенних прав власності Української РСР" введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 № 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Водночас профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, спірні об'єкти були майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

За таких обставин на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" Спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згодою власника. Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України Постановою від 04.02.1994 № 3943-XII (3943-12) встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України "Про Фонд державного майна України" (4107-17) , з прийняттям якого зазначене Положення втратило чинність, ФДМУ є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.

Отже, оскільки Спірне майно розташоване на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі ФДМУ.

Таким є правовий висновок Верховного Суду України, що неодноразово викладався в його судових рішеннях, зокрема у постанові від 29.04.2015 № 3-56гс15 та ін. Відповідний висновок згідно з частиною третьою статті 82 та частиною першою статті 111-28 ГПК України враховується судами при застосуванні норм права.

Спірне майно було створене до 1990 та передано у складі цілісного майнового комплексу ПАТ "Приазовкурорт" без згоди держави в особі ФДМУ, а тому спірне майно є державною власністю.

Оскільки було встановлено, що рішення власника - держави в особі ФДМУ про відчуження Спірного майна в установленому порядку не приймалося, суди попередніх інстанцій, керуючись статтями 387, 392, 393 ЦК України, дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним та скасування пункту 3.3 Рішення № 80, визнання за державою в особі ФДМУ права власності на Спірне майно, витребування зазначеного майна з незаконного володіння ПАТ "Приазовкурорт" та повернення його у власність держави в особі ФДМУ.

Щодо тверджень ПАТ "Приазовкурорт" стосовно того, що частину спірних об'єктів було побудовано після 1990 року та що спірне майно після 1990 року було поліпшене ним або реконструйовано, судом апеляційної інстанції зазначено, що дані твердження не підтверджено належними та допустимими доказами. Надані до справи копії інвентарних карток із зазначенням року побудування, а також зазначення цього року в акті приймання-передачі не є беззаперечними доказами створення його у ці періоди, а також того, що джерелом фінансування будівництва були не державні кошти. Оскільки спірне майно не вибувало з власності держави та було передане профспілкам тільки у відання, то його поліпшення могли здійснюватися лише за згодою власника - держави в особі ФДМУ. Доказів наявності такої згоди матеріали справи не містять, а тому реконструкція або поліпшення спірного майна не мала наслідком втрати державою права власності на таке майно.

Звертаючись до місцевого суду з позовом у даній справі, Прокурор просив визнати поважними причини непред'явлення ним раніше даного позову та поновити строк позовної давності за цим позовом. За твердженням Прокурора, про порушення інтересів держави він дізнався у ході прокурорської перевірки на виконання доручення Генеральної прокуратури України від 04.08.2011.

ФДМУ з відповідним клопотанням не звертався, вважаючи, що про порушення своїх прав саме відповідачами у цій справі він дізнався тільки за наслідками перевірки прокуратури.

ПАТ "Приазовкурорт" подано клопотання про застосування позовної давності.

Суд першої інстанції, посилаючись на пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України (у редакції, чинній на момент звернення Прокурора з позовом), дійшов висновку, що на зазначені правовідносини взагалі не поширювалася позовна давність.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд не погодився з таким висновком місцевого господарського суду та зазначив, що з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коди держава в особі її органів як суб'єкта владних повноважень довідалась або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не Прокурор, оскільки останній здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону. Апеляційний господарський суд встановив, що ФДМУ не пропущено трирічну позовну давність, оскільки про порушення права держави на майно, тобто про його передачу саме до статутного капіталу ПАТ "Приазовкурорт", позивач дізнався лише у 2011 році, після здійснення перевірки прокуратурою, і докази, які підтверджували б, що він довідався або міг довідатися про порушення прав і законних інтересів держави раніше, в матеріалах справи відсутні.

Твердження ПАТ "Приазовкурорт", що ФДМУ стало відомо про порушення його права, ще у 1997 року під час звернення ФДМУ до суду з позовом до АТ "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсним установчих документів саме з тих підстав, що до статутного фонду було передано основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, що є у державній власності, не взяті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки під час розгляду вказаної справи досліджувалися питання дійсності установчих документів акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (виключно), а не підстави передачі спірного майна. Таким чином, рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі № 137/7 за позовом ФДМУ до АТ "Укрпрофоздоровниця" не підтверджує того, що ФДМУ був обізнаний про факт передачі Федерацією профспілок України до статутного капіталу акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" майна, в тому числі і спірного. Вказаним рішенням було встановлено тільки відповідність установчих документів акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" вимогам Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) та Закону України "Про підприємництво" (698-12) і не визнавалося право власності акціонерного товариства на майно, що знаходиться в його користуванні, а також не встановлювався перелік такого майна.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених Прокурором в інтересах держави (в особі ФДМУ) позовних вимог.

Відповідно до приписів ЦК України (435-15) :

- власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392);

- власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387);

- суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21);

- правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України; зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час подання позову в даній справі) передбачалося право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його участю тощо.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Оскільки вимоги Прокурора є похідними від вимог органу, який, на думку Прокурора, мав відповідні повноваження щодо Спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не Прокурор.

Подібний же правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 № 907/238/15.

В іншій постанові, від 22.04.2015 № 916/2122/13, Верховний Суд України також навів правовий висновок, згідно з яким за змістом частин першої, другої, четвертої статті 29 ГПК України, статті 261 ЦК України в разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, позовна давність повинна обраховуватись із дати, коли саме позивачу (яким є орган, в інтересах якого звернувся до суду прокурор) стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 20.12.2011 № 4176-VI (4176-17) ) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема, за змістом пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 20.12.2011 № 4176-VI (4176-17) ) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність; тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 20.12.2011 № 4176-VI (4176-17) ) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Такий же правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 № 910/4626/14.

З огляду на відповідні законодавчі приписи, правові висновки Верховного Суду України та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: оскільки Спірне майно розташоване на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі ФДМУ; ПАТ "Приазовкурорт" без відповідної правової підстави незаконно заволоділо Спірним майном, і на час прийняття рішення у справі Спірне майно знаходиться саме у нього; Рішення № 80 (у частині оскаржуваного пункту) порушує інтереси держави, оскільки на момент його прийняття Виконавчим комітетом Спірне майно перебувало у державній власності та передано до статуту ПАТ "Приазовкурорт" за відсутності згоди ФДМУ; позовну давність пропущено не було, оскільки про порушення права держави на майно, тобто про його передачу саме до статутного фонду ПАТ "Приазовкурорт", ФДМУ дізнався лише у 2011 році після здійснення перевірки прокуратурою, і докази, які підтверджували б, що він довідався або міг довідатися про порушення прав і законних інтересів держави раніше, в матеріалах справи відсутні, - дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 261, 267 ЦК України та незастосування положення статті 257 ЦК України та, як наслідок, неправильне визначення початку перебігу позовної давності з моменту, коли прокуратурі стало відомо про порушення прав держави, не приймаються Вищим господарським судом України, оскільки в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції з'ясував, що у цій справі перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме ФДМУ, а не Прокурор.

Доводи касаційної скарги про те, що клопотання про поновлення позовної давності мав заявляти позивач, а не прокурор, не мають значення для правильного вирішення спору, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позовну давність не пропущено, а відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України питання поважності чи неповажності причин пропущення позовної давності вирішується лише у випадках, коли таку давність фактично пропущено.

Посилання скаржника на неправильність застосування судом апеляційної інстанції положень Постанови № 606 (606-60-п) та Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року (506-12) і порушення вимог статті 10 Конституції України 1978 року та статті 87 ЦК УРСР, відповідно до змісту яких державна і соціалістична власність, до якої віднесено майно профспілкових та інших громадських організацій, не є тотожними формами власності, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки статтею 97 ЦК УРСР, на яку також посилається скаржник, було встановлено право профспілок володіти, користуватися і розпоряджатися майном, яке належить їм на праві власності, в той час як судами вже було встановлено, що спірне майно передавалося профспілковим організаціям не у власність, а лише у відання.

Інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Водночас перевірка доводів скаржника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та здійсненням оцінки доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, встановленими частиною другою статті 111-7 ГПК України, за якою названа судова інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.