Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бондар С.В. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2016

зі справи № 910/9435/16

за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", м. Суми (далі - Позивач),

до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (далі - Відповідач),

про стягнення 454 654,69 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Позивача - Волощука П.Ю.,

Відповідача - Остапенка В.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про стягнення коштів (з урахуванням зменшення позовних вимог) у сумі 454 654, 69 грн., з яких: 182 883, 85 грн. - 3% річних; 271 770, 84 грн. "інфляційних втрат".

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2016 (суддя Балац С.В.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2016 (колегія суддів у складі: Мальченко А.О. - головуючий, Жук Г.А. і Дикунська С.Я.): рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; з Відповідача стягнуто на користь Позивача: 271 770, 84 грн. "інфляційних втрат"; 182 883, 85 грн. - 3 % річних; 14 401, 13 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2016 з даної справи та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2016. Скаргу мотивовано прийняттям постанови апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та незастосуванням судом апеляційної інстанції статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статті 617 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про прийняття оскаржуваної постанови з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та просить останню залишити без змін, а в задоволенні скарги відмовити.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

30.01.2014 Позивачем (газорозподільне підприємство) та Відповідачем (замовник) укладено договір на розподіл природного газу №14-96-ТН (надалі - Договір), відповідно до якого:

- газорозподільне підприємство зобов'язується у 2014 році надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами (далі - ГРМ) до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін (пункт 2.1);

- замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуг з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, що передбачені умовами Договору (пункт 2.2);

- обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ (далі - акт наданих послуг), що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку (пункт 3.6);

- газорозподільне підприємство до 10-го (десятого) числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірника оригіналу акта наданих послуг за звітний місяць, які підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газорозподільного підприємства (пункт 3.7);

- розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1 000 куб.м (далі - тариф), встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (пункт 5.1);

- розрахунковий період за Договором становить один місяць з 9-00 години першого дня місяця до 9-00 години першого дня наступного місяця включно (пункт 5.3);

- оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначений сторонами в Договорі. Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток тарифу, визначеного на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту замовника або його споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про тариф на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати замовник розраховує суму платежу за тарифом, що діяв у попередньому місяці. У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу природного газу протягом розрахункового періоду замовник здійснює оплату додатково заявлених обсягів транспортування природного газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу в установленому порядку. У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі переплати за фактично протранспортований природний газ сума переплати зараховується газорозподільним підприємством у рахунок оплати послуг з транспортування газу ГРМ на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок замовника на його письмову вимогу (пункт 5.5);

- у випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (пункт 5.6);

- у разі виникнення у замовника заборгованості з оплати послуг з транспортування природного газу ГРМ сторони за взаємною згодою та у порядку, передбаченому законодавством України, складають графік погашення заборгованості, який є додатком до договору (пункт 5.7);

- Договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписів уповноважених представників сторін печатками та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01 лютого 2014 року, і діє в частині надання послуг до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за Договором (пункт 11.1 у редакції додаткової угоди від 03.12.2014 №4).

На виконання умов Договору Позивач у період з лютого по грудень 2014 року надав Відповідачу послуги з транспортування природного газу на суму 46 888 706,43 грн., а в період з січня по грудень 2015 року - на суму 78 332 351,66 грн., що підтверджується актами наданих послуг з транспортування газу газорозподільними мережами, підписаними сторонами та скріпленими відбитками їх печаток.

Відповідач свої обов'язки за Договором в частині своєчасної оплати послуг належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за отримані послуги з порушенням погоджених сторонами строків, що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача та платіжними дорученнями за період з 20.03.2014 по 05.01.2016.

У зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань Відповідачем за договором Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача 3 % річних та "інфляційних втрат".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив таке.

Перевіривши розрахунок заявлених Позивачем до стягнення сум 3% річних у розмірі 182 883, 85 грн. та "інфляційних втрат" у розмірі 271 770, 84 грн., а також контррозрахунок Відповідача, місцевий господарський суд визнав їх арифметично невірними, оскільки дані щодо здійснених Відповідачем платежів за надані позивачем послуги за Договором, вказані у розрахунках сторін, є відмінними, що унеможливлює встановити вірні дати та суми оплати без надання первинних документів, які, в свою чергу, сторонами спору суду не подані.

Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд зазначив таке.

Дослідивши наданий Позивачем розрахунок 3 % річних, доданий до заяви від 05.06.2016 № 30/756, суд апеляційної інстанції встановив, що цей розрахунок здійснений Позивачем окремо за кожний місяць надання послуг з урахуванням проведених Відповідачем часткових оплат, з правильним визначенням початку періоду нарахування (двадцяте число місяця, наступного за звітним), тому позовна вимога про стягнення 3 % річних підлягає задоволенню у заявленому розмірі - 182 883,85 грн.

Посилання Відповідача на те, що розрахунок здійснено Позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, а саме, не за кожен місяць надання послуг, а в цілому за період дії Договору, не підтверджується матеріалами справи.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, доданий до заяви Позивача від 05.06.2016 № 30/756, суд апеляційної інстанції встановив, що Позивачем здійснено нарахування за період з квітня по серпень 2014 року з урахуванням проведених відповідачем часткових оплат, а відтак позовна вимога про стягнення з відповідача 271 770,84 грн. "інфляційних втрат" підлягає задоволенню у повному обсязі.

Причиною подання касаційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Відповідача 3% річних та "інфляційних витрат".

Відповідно до приписів ЦК України (435-15) :

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901);

- якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530);

- боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625).

Як зазначено у підпункті 1.10 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) , за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким є правовий висновок Верховного Суду України, що неодноразово викладався в його судових рішеннях, зокрема у постанові від 06.06.2012 зі справи № 6-49цс12 та ін. Відповідний висновок згідно з частиною третьою статті 82 та частиною першою статті 111-28 ГПК України враховується судами при застосуванні норм права.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції, встановивши, що: матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договором; розрахунок 3 % річних є вірним, здійснений Позивачем окремо за кожний місяць надання послуг з урахуванням проведених Відповідачем часткових оплат, з правильним визначенням початку періоду нарахування; розрахунок Позивача "інфляційних втрат" є вірним, нарахування здійснено за період з квітня по серпень 2014 року з урахуванням проведених відповідачем часткових оплат, - дійшов не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про необхідність задоволення позову в заявленому Позивачем розмірі.

Доводи касаційної скарги стосовно відсутності у Відповідача можливості вплинути на дію визначеного умовами законодавства алгоритму, який встановлює порядок розподілу грошових коштів, що надходять на рахунки Відповідача, вже належним чином спростовані судом апеляційної інстанції з посиланням на відповідні обставини справи.

Посилання скаржника на те, що Позивач з метою безпосереднього врегулювання спору повинен був звернутися до нього з письмовою претензією, що з його боку зроблено не було, не може бути підставою для скасування постанови апеляційної інстанції, оскільки чинне законодавство не обмежує Позивача у праві безпосередньо звернутися з позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Водночас перевірка доводів скаржника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та здійсненням оцінки доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, визначеними частиною другою статті 111-7 ГПК України, за якою названа судова інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2016 зі справи № 910/9435/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.