У квітні 2016 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" про визнання недійсними пунктів 2.2-2.5,7.2А), 7Б), 7.2В) договору поставки від 07.05.2014 № 07/05-01 на умовах товарного кредиту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що даний договір укладено під впливом тяжких для ТОВ " Іллінецьке " обставин і на вкрай невигідних умовах та всупереч волі позивача, а тому пункти 2.2-2.5,7.2А), 7Б), 7.2В) договору просить визнання недійсними з моменту вчинення правочину на підставі ст. 233 ЦК України.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 (Тварковський А.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 (колегія суддів у складі: Демидюк О.О., Крейбух О.Г., Коломис В.В.) рішення господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 залишене без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що при укладенні оспорюваних пунктів договору сторонами додержано всі загальні вимоги. При цьому, позивачем не доведене і не підтверджено доказами, що укладання спірного договору було зумовлено тяжкими обставинами, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо майнового стану і фінансових можливостей підприємства станом на момент укладення договору.

Крім того суди вказали, що оцінку змісту договору поставки від 07.05.2014 № 07/05-01 на умовах товарного кредиту, було надано господарськими судами при розгляді позову ТОВ "Агросолюшин" до ТОВ "Іллінецьке" про стягнення суми боргу, пені, інфляційних втрат, 28% річних, штрафу у справі № 902/491/15. А вжиття позивачем заходів щодо погашення заборгованості за вказаним рішення суду фактично підтверджує визнання ним присуджених до стягнення сум.

ТОВ "Іллінецьке", не погоджуючись із судовими рішеннями, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема ст.ст. 203, 215, 216, 233, 236, 625 ЦК України, ст. 43, 104 ГПК України, просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказує, що судами помилково не було враховано, що станом на 01.05.2014 вже існувала загроза банкрутства і саме вона передувала укладенню договору від 07.05.2014 (відповідна довідка долучена до матеріалів справи).

ТОВ "Агросолюшин" у поданому відзиві заперечує проти вимог касаційної скарги, оскаржувані судові рішення вважає такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.05.2014 між ТОВ "Агросолюшин" (постачальник) та ТОВ "Іллінецьке" (покупець) укладено договір поставки № 07/05-01 на умовах товарного кредиту (Договір), відповідно до п.1.1. якого в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Відповідно до п.2.2. Договору сторони погодили, що на дату оплати авансової частини ціна товару підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за формулою: Ц= Цдог х (Коп/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до договору; Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Коп/Кдог більший або дорівнює 1,01.

На дату поставки ціна товару (неоплачена частина) підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за наступною формулою: Ц= Цдог х (Кпост/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до договору; Кпост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Кпост/Кдог більший або дорівнює 1,01 (п. 2.3. Договору).

Згідно із п. 2.4. Договору у випадку коли на дату за поставлений товар Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01 то ціна товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. Постачальник виставляє рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору, як плату за користування товарним кредитом, а покупець зобов'язується сплатити даний рахунок не пізніше трьох банківських днів з дня виставлення рахунку. У цьому випадку ціна договору, що вказується в рахунку підлягає розрахунку за наступною формулою: Цоп= Цпост х (Коп/Кпост), де Пост - ціна постачання розрахована згідно п. 2.3; Коп. - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати. Комерційним курсом гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на Інтернет сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/). Вид та комерційний курс іноземної валюти вказується в додатках до договору.

Відповідно до п.2.5. Договору вартість (ціна) товару, визначена на день підписання договору. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, при імпорті товару, введенні нових/додаткових обов'язкових платежів/зборів, ціна договору збільшується на відповідну величину. В цьому разі покупець зобов'язаний компенсувати постачальнику суму збільшення.

Згідно із п.2.6. Договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до п.5.1. Договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті вартості товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п.9.1. договору), а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання.

Згідно із п.7.2. Договору у випадках порушення умов договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець:

А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

Б) сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалась на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

В) сплачує на користь постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

ТОВ "Іллінецьке" звернулося до суду з позовом про визнання пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки на умовах товарного кредиту 07.05.2014 № 07/05-01 недійсними. Вважає, що оспорювані умови договору є несправедливими та вкрай невигідними, оскільки містять занадто високі розміри пені, штрафу, річних, окрім того, вони передбачають право постачальника уточнювати без згоди з покупцем ціну товару в залежності від комерційного курсу гривні до іноземної валюти.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких договорів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод (договорів) вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 (v0011600-13) ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. (v0009700-09) передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже, правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини, носить такі обов'язкові ознаки: особа вчиняє такий правочин під впливом тяжкої для неї обставини; особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах; особа вчиняє такий правочин добровільно та може бути ініціатором такого правочину; особа усвідомлює, що вчиняє такий правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. - друга сторона повинна усвідомлювати, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та скористатися цим.

З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено і не підтверджено докази, що укладання спірного договору було зумовлено тяжкими обставинами.

Однак, судами не було надано належної оцінки довідкам від 22.01.2016 про наявність станом на 01.05.2014 заборгованості за паливно-мастильні матеріали перед рядом підприємств в загальній сумі 3 345 300 грн., здійснення позивачем своєї діяльності на орендованих землях, за відсутності власної техніки для обробітку, оборотних коштів для придбання насіння, паливно-мастильних матеріалів та засобів для захисту рослин, в контексті існування реальної загрози банкрутства позивача з огляду на положення ст. 1, 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" про підстави для порушення провадження у справі про банкрутство, та чи могли вплинути вказані обставини на укладення вказаного договору на вкрай невигідних умовах для позивача.

Посилання судів попередніх інстанцій на можливість уникнення позивачем банкрутства іншим шляхом, ніж укладення спірного договору, зокрема шляхом кредитування, відчуження активів тощо, колегія суддів розцінює критично, оскільки обставини наявності майна та оборотних коштів не були предметом дослідження при розгляді даної справи.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися доводи позивача щодо вчинення оскаржуваного правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, зависокі розміри пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання (28% річних у порівнянні з встановленим законодавством - 3%). Крім того, в пунктах 2.2 - 2.5 договору зазначено обов'язкове, без додаткового узгодження з покупцем, уточнення ціни товару в залежності від комерційного курсу гривні до іноземної валюти, тобто передбачено оплату товару з урахуванням індексу інфляції. Водночас сплата боргу з урахуванням індексу інфляції покладається на покупця згідно умов, визначених пунктом 7.2 В договору. Таким чином, постачальник отримав право на подвійне стягнення інфляційних втрат. Водночас, жодних обмежень відповідальності позивача договором не передбачено, а відповідальність ТОВ "Агросолюшин" обмежується сумою в розмірі 10 відсотків вартості оплаченого товару - максимальна відповідальність - 200 000 грн.

Тобто, суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували, яким чином обставини, на які послався позивач, вплинули на його волевиявлення при укладенні договору поставки, чи мало місце укладення такого договору на вкрай невигідних умовах для позивача та чи існували інші умови, а також якими обставинами при цьому скористався відповідач

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на преюдиційність фактів, встановлених у ході розгляду справ № 902/1454/15 та № 902/491/15, оскільки у вказаних справах судами було надано оцінку змісту договору поставки на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 № 07/05-01 в межах заявлених позовних вимог - стягнення заборгованості та штрафних санкцій, однак причини, обставини укладення правочину не досліджувалися, оцінка спірному правочину щодо недійсності його окремих пунктів судами не надавалася. А вжиття позивачем заходів по погашенню заборгованості перед ТОВ "Агросолюшин" є виконанням судового рішення, обов'язковість якого передбачена ст. 124 Конституції України, ст. 4- 5 ГПК України.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушень приписів ч. 1 ст. 43, ст. 84 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також щодо належного правового обґрунтування (мотивування) своїх висновків, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Суд касаційної інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 26.05.2016 та постанова суду апеляційної інстанції від 04.07.2016 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.