головуючого судді: суддів: Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Гольцової Л.А., розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства Відокремлена садиба "Антоніна" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 у справі № 910/12195/16 Господарського суду міста Києва за позовом Фермерського господарства Відокремлена садиба "Антоніна" до 1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації 2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне сільськогосподарське підприємство "Альфа-Агро" про визнання припиненим зобов'язань за кредитним договором, визнання припиненими договорів та зобов'язання вчинити дії за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: Мостепанюк В.І.

відповідача-2: Мостепанюк В.І.

третьої особи: не з'явилися

Фермерське господарство Відокремлена садиба "Антоніна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про

визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором від 01.09.2011 № 04.1/12/11-КЛТ, укладеним Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та позивачем, а також за додатковим договором від 10.06.2014 № 6 до кредитного договору від 01.09.2011;

визнання припиненими: договору про внесення змін від 10.06.2014 до іпотечного договору від 01.09.2011 № 3/12/І01/11-КЛТ; про внесення змін та доповнень до договору застави від 01.09.2011 № 3/12/302/11-КЛТ, посвідченого 01.09.2011 приватним нотаріусом за реєстровим № 92; та договору від 17.06.2014 № 1 про внесення змін та доповнень до договору застави від 01.09.2011 № 13/12/301/11-КЛТ, посвідченого 01.09.2011 приватним нотаріусом Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області Ткаченко С.А.;

скасування заборони відчуження нерухомого майна, наданого у забезпечення зобов'язань позивача за кредитним договором від 01.09.2011; договором про внесення змін від 10.06.2014 № 1 до іпотечного договору від 01.09.2011, посвідченого нотаріусом Бабець С.В. за № 793, а саме: цілісний майновий комплекс будівель та споруд, пункт хімізації, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, с/рада Козаче-Лагерська, цілісний майновий комплекс складається з: складу (літ. А), загальною площею 1079,4 кв.м., побутової будівлі (літ.Б), загальною площею 246,4 кв.м., огорожі та споруди (№ 1-6), теплиці (літ. В), житловий будинок, тераса (літ Г, г) загальною площею 35,5 кв.м., вагова, навіси (Д, д, д1), загальною площею 11,5 кв.м., ангару (літ Е), загальною площею 897,0 кв.м., критого току (літ Ж), свинарнику (літ 3), загальною площею 644,2 кв.м., та належить господарству на праві власності на підставі свідоцтва про право власності (серія САС905572 виданого 29.08.2011 виконкомом Козачелагерської с/ради на підставі рішення від 26.08.2011 № 30, та зареєстрованого комунальним підприємством "Каховське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради 29.08.2011 у реєстраційній книзі № 1 за реєстраційним 22005437 та в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.05.2014 за 5793432);

зобов'язання відповідача зняти заборону з рухомого майна господарства, внесену до державного реєстру обтяжень рухомого майна у зв'язку з укладанням договору від 10.06.2014 № 1 про внесення змін та доповнень до договору застави № 13/12/302/11-КЛТ, посвідченого нотаріусом Бабець С.В. 01.09.2011 за № 792;

зобов'язання відповідача зняти заборону по рухомому майну Приватного сільськогосподарського підприємства "Альфа-Агро", внесену до державного реєстру обтяжень рухомого майна у зв'язку з укладанням договору від 17.06.2014 № 1 про внесення змін та доповнень до договору застави № 13/12/301/11-КЛТ, посвідченого нотаріусом Ткаченко С.А. за № 1734, шляхом подання заяви про припинення обтяження і подальше вилучення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 у справі № 910/12195/16 (суддя Марченко О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Коротун О.М., суддів Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 у справі № 910/12195/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Фермерське господарство Відокремлена садиба "Антоніна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 у справі № 910/12195/16, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції порядку визначеної кредитним договором черговості зарахування сплаченої суми боргу у розмірі 1024518,07 грн.; помилковість висновків судів про те, що нараховані банком пеня та штраф за порушення кредитного договору є складовою кредитного зобов'язання; станом на день прийняття рішення судом першої інстанції сплила позовна давність про сплату неустойки, а тому відсутні підстави для забезпечення такої вимоги заставою чи іпотекою.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалася передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 01.09.2011 між Фермерським господарством Відокремлена садиба "Антоніна" (позичальник) і Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (банк) було укладено кредитний договір від 01.09.2011 (надалі - кредитний договір), яким було встановлено процедуру та умови: надання банком в майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 800000 грн.; повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів (пункт 1.1 кредитного договору).

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору банк надає позичальнику кредити на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів, а позичальник зобов'язаний, зокрема: повністю погасити заборгованість за кредитами у терміни, визначені відповідними додатковими угодами, але у будь-якому випадку не пізніше 29.08.2014 зі своїх поточних рахунків на рахунки банку, що вказані у додаткових угодах. Датою погашення заборгованості вважається дата зарахування грошових коштів на рахунки банку, що вказані у додаткових угодах. У разі несвоєчасного повернення кредитів, з наступного дня за датою, яка визначена цим пунктом, розраховується пеня, що передбачена підпунктом 3.4.8 пункту 3.4 кредитного договору на суму простроченого платежу; щоквартально надавати банку фінансову звітність, а саме: баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма 1-Б) в строки, встановлені для надання відповідної звітності в державні органи, інформацію про надходження на поточні рахунки та заборгованості за кредитами в інших банках, а також на вимогу банку іншу звітність, розшифровку окремих статей балансу та звіт про використання кредитів. Інформацію про надходження на поточні рахунки та заборгованості за кредитами в інших банках надати банку за період з 01.09.2011 по 30.09.2011; у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами сплатити банку пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період наявності простроченої заборгованості за кредитами та/або процентами (підпункти 3.4.4, 3.4.5, 3.4.8 пункту 3.4 кредитного договору).

Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору - усі вимоги банку до позичальника, що виникнуть у майбутньому за кредитним договором та додатковими угодами, укладеними в рамках кредитного договору, забезпечуються заставою майна та майнових прав, що належать позичальнику та третім особам за укладеними договорами застави від 01.09.2011.

При цьому основним забезпеченням повернення кредитів, сплати процентів та пені є застава позичальником сільськогосподарської техніки згідно з договором застави № 13/12/302/11-КЛТ, майнове поручительство підприємства із заставою сільськогосподарської техніки згідно із договором застави № 13/12/301/11-КЛТ, іпотека позичальником цілісного майнового комплексу нежитлових будівель та споруд, пункт хімізації, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, с/рада Козаче-Лагерська згідно з іпотечним договором (пункт 4.2 кредитного договору від 01.09.2011).

10.06.2014 між відповідачем та позивачем було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов'язується своєчасно повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов'язання за додатковим договором (пункт 1.1 додаткового договору).

Підпунктом 1.1.1 пункту 1.1 додаткового договору визначено, що надання кредиту здійснюється у сумі 800000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 19 % річних із кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 09.06.2015 включно на умовах, визначених додатковим договором.

Згідно із підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 додаткового договору повернення кредиту здійснюється у валюті наданого кредиту рівними частинами в останній день кожного місяця в сумі 66666,67 грн., починаючи з 30.07.2014 та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом, визначеним у підпункті 1.1.1 пункту 1.1 додаткового договору. Останній платіж у рахунок погашення кредиту сплачується в розмірі фактичного залишку заборгованості за кредитом.

Як визначено пунктом 1.3 додаткового договору, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги за додатковим договором виступає договір іпотеки цілісного майнового комплексу будівель та споруд, що розташований за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, с/рада Козаче-Лагерська, та належить господарству; договір застави обладнання, що належить позивачу; договір застави обладнання, що належить третій особі.

Разом з цим, позичальник зобов'язаний, зокрема:

- протягом дії додаткового договору щоквартально, не пізніше двадцятого числа першого місяця кварталу, наступного за звітним, надавати кредитору належним чином засвідчені копії: бухгалтерського балансу (форма 1); звіту про фінансові результати (форма 2);

- щороку не пізніше 25 числа другого місяця року, наступного за звітним надавати кредитору належним чином засвідчені: бухгалтерський баланс за рік (форма 1); звіт про фінансові результати за рік (форма 2);

- в день укладання договору (ів) застави (іпотеки) укласти в акредитованій кредитором страховій компанії договір страхування заставного майна, зазначеного в пункті 1.3 додаткового договору;

- протягом строку користування кредитом перевести 100% оборотів по всім поточним рахункам, що відкриті в банківських установах України, на поточні рахунки позичальника, відкриті у кредитора. Для підтвердження виконання своїх зобов'язань позичальник повинен щоквартально, не пізніше двадцятого числа першого місяця кварталу наступного за звітним, надавати кредитору довідки / виписки про обороти в інших банках, в яких обслуговується позичальник (підпункти 3.3.9, 3.3.10, 3.3.16.2, 3.3.16.3 пункту 3.3 додаткового договору).

У випадку порушення позичальником вимог підпунктів 3.3.1, 3.3.6 - 3.3.16 пункту 3.3 додаткового договору позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 2 % від суми кредиту, визначеної підпунктом 1.1.1 пункту 1.1 додаткового договору, за кожний випадок порушення (пункт 4.2 додаткового договору).

З метою забезпечення зобов'язання господарства за кредитним договором від 01.09.2011 та додатковим договором були укладений іпотечний договір, за умовами якого: іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання (зобов'язання, що випливають з кредитного договору від 01.09.2011 та додаткового договору, а саме: повернення кредиту у сумі 800000 грн.; сплати процентів; відшкодування витрат, понесених у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки; сплати штрафних санкцій, нарахованих у зв'язку із невиконанням кредитного договору від 01.09.2011 та додаткового договору), що випливають з кредитного договору від 01.09.2011 та додаткового договору, передає, а іпотекодержатель (банк) приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених іпотечним договором, належне йому на праві власності нерухоме майно (пункт 2.1 іпотечного договору).

Також в забезпечення кредитного договору було укладено договір застави № 13/12/302/11-КЛТ, за умовами якого заставодавець (господарство) передав у заставу заставодавцю (банк) обладнання для забезпечення зобов'язань за додатковим договором, у тому числі щодо повернення кредиту, сплати процентів і штрафних санкцій (пункт 1.1 договору застави № 13/12/302/11-КЛТ).

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що рішенням Господарського суду Херсонської області від 02.09.2015 у справі № 923/1355/15 було встановлено факт неналежного виконання позичальником умов додаткового договору, у зв'язку з чим за станом на 22.06.2015 у позивача була наявна заборгованість у сумі 1024518,07 грн., з яких з яких: сума заборгованості за простроченим кредитом складає 779422 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 135949,93 грн.; сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту - 7876,77 грн.; сума заборгованості з процентів за простроченим кредитом - 89668,09 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення процентів - 11013,53 грн.; сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів - 587,75 грн.

Під час розгляду вказаної справи позивач платіжними дорученнями від 13.08.2015 № 95 на суму 500000 грн. та від 14.08.2015 № 96 на суму 524518,07 грн. сплатив банку заборгованість за додатковим договором у сумі 1024518,07 грн.

Звертаючись із позовом у цій справі позивач посилається на те, що зобов'язання за Додатковим договором припинені у зв'язку із повним погашенням боргу з кредиту та штрафних санкцій, що встановлено рішенням господарського суду Херсонської області від 02.09.2015 зі справи № 923/1355/15, а тому є підстави для: визнання припиненими зобов'язань за Кредитним договором від 01.09.2011 та Додатковим договором; визнання припиненими Іпотечного договору, Договору застави № 13/12/302/11-КЛТ та Договору застави № 13/12/301/11-КЛТ; скасування заборони відчужувати нерухоме майно; зобов'язання Банку зняти заборони на відчуження.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що зобов'язання за Додатковим договором, Іпотечним договором і Договорами застави не припинилися у зв'язку із тим, що позивачем не було сплачено пеню та штраф, нараховані банком, а саме: .

- пеню за прострочення сплати кредиту у сумі 95225,94 грн. за період з 22.06.2015 по 14.08.2015

- 80000 грн. штрафу за невиконання підпункту 3.3.9 пункту 3.3 Додаткового договору (неподання Банку бухгалтерського балансу та звіту про фінансові результати, починаючи з ІІ кварталу 2014 року по ІІ квартал 2015 року);

- 80000 грн. штрафу за невиконання підпункту 3.3.16.3 пункту 3.3 Додаткового договору (не проведення 100 % оборотів по всім поточним рахункам позичальника на рахунки відкриті у Банку);

- 56000 грн. штрафу за невиконання підпункту 3.3.16.2 пункту 3.3 Додаткового договору та п.п. 5.2., 5.6. додаткової угоди до Іпотечного договору (починаючи з 11.06.2014 позивач припинив страхування предмета іпотеки).

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено виконання у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором та не спростовано підстав нарахування пені та штрафу за порушення умов договору, а тому відсутні підстави припинення іпотеки та застави як таких, що забезпечують повне виконання зобов'язань за кредитним договором, у тому числі зі сплати пені та штрафу.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що (1) до моменту сплати позичальником всієї суми заборгованості (14.08.2015) у розмірі 1024518,07 грн. позивач продовжував користуватися кредитними коштами, у зв'язку із чим банк продовжував нараховувати проценти; (2) відповідачем сума заборгованості у розмірі 69447,37 грн. була зараховано всупереч рішенню у справі № 923/1355/15 на погашення процентів (за неохоплений у рішенні суду період) замість пені, у зв'язку із чим судом першої інстанції помилково віднесено частину суми із 95255,94 грн. до заборгованості зі сплати пені, тоді як заборгованість у сумі 69447,37 грн. є процентами; (3) підставою для відмови в позові є не наявність (відсутність) нарахованих штрафних санкцій, а наявність заборгованості за процентами, що не позбавляє позивача звернутися з іншим позовом у справі; (4) відповідачем доведено, що зобов'язання за кредитним договором не виконані позивачем у повному обсязі, а тому відсутні підстави для припинення іпотеки і застави, однак з інших мотивів, ніж визначені судом першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Так, відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Як визначено ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Статтею 534 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Разом з тим, п. 2.5. Додаткового договору № 6 від 10.06.2014 до кредитного договору № 04.1/12.11-КЛТ від 01.09.2011 погашення заборгованості позичальника здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами, прострочена заборгованість за нарахованими комісіями, прострочена заборгованість за кредитом, строкова заборгованість за нарахованими процентами, строкова заборгованість за нарахованими комісіями, строкова заборгованість за кредитом, пеня, штрафи.

Судом апеляційної інстанції не враховано зазначені вимоги договору та помилково визначено, що здійснена відповідачем оплата мала бути зарахована на виконання рішення суду у справі № 923/1355/15, оскільки вказаним рішенням не було встановлено порядку сплати чи зарахування суми заборгованості на дату її сплати. Крім цього, правильність проведеного банком зарахування коштів відповідачем не заперечується.

Отже, місцевий господарський суд вірно встановив, що відповідачем не спростовано наявності підстав для застосування пені та штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного та іпотечного договорів, що стало підставою для відмови у позові.

Однак колегія суддів також вважає за потрібне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частиною 5 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (995_004) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу; боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю; будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення від 20.09.2011 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії; рішення від 22.10.1996 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Як визначено ч.ч. 1-3, 6 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно із нормами ст.ст. 546, 549, 551 Цивільного кодексу України неустойка носить в першу чергу забезпечувальний характер та має на меті спонукання зобов'язаної сторони до належного виконання зобов'язань.

Колегія суддів, аналізуючи порушення, за які кредитним договором встановлена неустойка зауважує, що такі засоби забезпечення були спрямовані на спонукання позичальника до належного виконання зобов'язань із повернення кредиту шляхом встановлення обов'язку підтримувати фінансовий стан, проводити грошові розрахунки через поточний рахунок, відкритий у банку, страхувати предмет іпотеки.

Проте, як свідчать матеріали справи, позичальником зобов'язання із повернення кредиту та сплати процентів за його користування виконані у повному обсязі, що не заперечує відповідач, а тому в даному випадку забезпечувальний характер неустойки втрачає своє правове значення.

З матеріалів справи та заперечень відповідача проти позову також вбачається, що підставами нарахування штрафних санкцій були порушення кредитного договору, допущені позивачем починаючи з 2 кв. 2014 року, разом з тим, вимоги про стягнення таких штрафних санкцій не були заявлені відповідачем при зверненні до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у справі № 923/1355/15, а про їх нарахування банк повідомив лише після звернення позивача із проханням повернути оригінали документів на предмет іпотеки. При цьому, жодних вимог про стягнення вказаних сум, з огляду на незгоду позивача із їх нарахуванням, банком також не було заявлено.

Наведене свідчить про те, що банк, відмовляючи у знятті обтяжень за договорами іпотеки і застави, які забезпечували виконання зобов'язань позивача за кредитним договором, за умови погашення кредитної заборгованості у повному обсязі та за відсутності потреби у забезпеченні виконання таких зобов'язань, вимагає від позивача сплати таких штрафних санкцій, щодо примусового стягнення яких, є підстави вважати, закінчилася позовна давність. Наведене свідчить про те, що банк, втративши право задовольнити у примусовому порядку свої майнові вимоги за рахунок переданого в іпотеку та заставу майна, фактично зловживає своїми правами іпотеко- та заставодержателя, що є підставою застосування судом ч. 6 ст. 13 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На думку колегії суддів, сплив позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій та неможливість їх стягнення у примусовому порядку, надає позивачу право стверджувати, що у нього були "правомірні очікування" припинення обтяжень нерухомого і рухомого майна та ефективного здійснення своїх майнових прав на майно, передане у заставу та іпотеку, і таке право є "майном" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Проте, судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставини початку та закінчення перебігу позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафних санкцій і не надано належної правової оцінки доводам позивача щодо спливу позовної давності за такими вимогами.

А тому колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.