розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 у справі Господарського суду № 924/599/16 Хмельницької області за позовом керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Старосинявської районної державної адміністрації до товариства з обмеженою відповідальністю "Синявські граніти" про розірвання договору оренди земельної ділянки промисловості від 19.03.2007 площею 7,9999 га

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Кравчук О.А., посв. від 01.08.2016 № 043796; позивача: не з'явились; відповідача: не з'явились;

У червні 2016 керівник Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Старосинявської районної державної адміністрації (далі - Адміністрація) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою, у якій просив розірвати договір оренди земельної ділянки промисловості від 19.03.2007, укладеного між Адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Синявські граніти" (далі - Товариство) за кадастровим номером 6824484000:02:012:0029 загальною площею 7,9999 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області.

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ), Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ) та Закону України "Про оренду землі" (161-14) обґрунтовував тим, що Товариство неналежно виконує умови договору оренди землі в частині внесення орендної плати, у зв'язку із чим, у нього утворилася заборгованість та яка остаточно не погашена станом на момент звернення до суду з даним позовом. Окрім того, Товариство визнано банкрутом та щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру. Вважає вказані обставини підставою для припинення права користування відповідною земельною ділянкою у судовому порядку шляхом розірвання договору оренди землі.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.09.2016 (суддя Крамар С.І.) позов задоволено.

Вказане рішення прийнято з мотивів, викладених прокурором у позовній заяві.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 (колегія суддів: Демидюк О.О., Савченко Г.І., Павлюк І.Ю.) рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.09.2016 скасовано, провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Вказану постанову мотивовано тим, що постановою Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2015 у справі № 4/5025/1097/12 Товариство визнано банкрутом. Відповідно до імперативних приписів ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. ст. 12, 16 ГПК України встановлено виключну підсудність майнових спорів за участю особи, яка перебуває в процедурі банкрутства, зокрема, спори про визнання недійсним будь-яких правочинів, укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 та залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.09.2016. Викладені у касаційній скарзі вимоги прокурор обґрунтовує положеннями ст. ст. 10, 20, 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. ст. 12, 80 ГПК України, зазначаючи про те, що спір у даній справі не є майновим, тому висновки суду апеляційної інстанції щодо неможливості його розгляду в окремому позовному провадженні є помилковими. Вказує на неправомірне припинення провадження у справі з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу заступника прокурора до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга заступника прокурора підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Адміністрацією (орендодавець) та Товариством (орендар) 19.03.2007 укладено договір оренди землі, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 7,9999 га (гектарів) в тому числі сінокіс 6,8174 га та кар'єр 1,1825 га з земель промисловості для промислового видобутку блоків та виробництва будівельних матеріалів, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Нова Синявка на території Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області, згідно викопіювання про виділення земель для передачі в оренду 7,9999 га для промислового видобутку блоків та виробництва будівельних матеріалів, які знаходяться в розпорядженні Старовинявської районної державної адміністрації (далі - Договір). Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Кадастровий номер земельної ділянки 6824484000:02:012:0029. Договір підписаний сторонами, скріплений їх печатками та нотаріально посвідчений. Зареєстрований в Старосинявському районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.03.2007 за № 040776100011. Земельну ділянку передано орендарю за актом приймання-передачі від 20.03.2007;

- за приписами п. 7 Договору його укладено на 49 років;

- відповідно до п. 8 Договору орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 10 557,00 грн. в рік. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно у грошовій формі в розмірі 879,75 грн. в місяць від загальної суми в рік 10557,00 грн. на р/р 33210812600456, код платежу 13050200 УДК в Хмельницькій області МФО 815013 (п. 10 Договору);

- у п. 27 Договору сторони погодили, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати;

- в силу положень пункту 35 Договору його дія припиняється шляхом його розірвання: за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 2.20. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 (v0007600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі", у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених ЗК України (2768-14) та іншими законами України.

Наведене свідчить про те, що чинним законодавством передбачено можливість дострокового розірвання договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін цього договору. Таке розірвання може ініціюватися як з підстав, визначених сторонами у спірному договорі, так і у випадках, визначених законом.

Абзацом першим п. 2.23. вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України також роз'яснено, що розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи було з'ясовано, що зобов'язання зі сплати орендних платежів у 2012 - 2016 роках Товариством належним чином не виконувались, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість, що підтверджується, зокрема:

- листом Старосинявського відділення Красилівської ОДПІ № 359/10/22-16-15-03 від 15.03.2016, відповідно до якого, станом на 01.03.2016 податковий борг Товариства складає 3531,3 тис. грн., в т.ч.: орендна плата за землю 422,7 тис. грн., борг виник 26.09.2008; плата за користування надрами для видобутку корисних копалин місцевого значення 78,7 тис. грн., борг виник 20.05.2008;

- листом Старосинявського відділення Красилівської ОДПІ № 867/10/22-16-12-03 від 02.06.2016, згідно якого Товариство в податкову декларацію з орендної плати за землю включає 2 договори оренди землі сільськогосподарського призначення та 4 договори оренди землі промисловості. Борг по підприємству виник 26.09.2008 та станом на 01.06.2016 складає 422 773,26 грн., останню сплату за землю Товариство здійснило 12.12.2012 в сумі 6 464,46 грн. За період з 2013 по 2015 роки нарахована до сплати орендна плата (земельна ділянка площею 7,9999 га) складає: за 2013 рік - 13 239,83 грн., за 2014 рік -31 671,00 грн., за 2015 рік -39 557,08 грн. Всього - 84 467,91 грн.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з п. "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, визначених ст. 141 ЗК України, у пункті "д" частини першої передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства та роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України, систематична несплата орендарем земельної ділянки орендної плати є підставою для розірвання відповідного договору оренди.

Встановивши факт порушення Товариством істотної умови Договору, яка полягала у довгостроковому припиненні сплати орендних платежів та наявності суми заборгованості, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розірвання спірного Договору.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та припинив провадження у справі. Апеляційний господарський суд обґрунтував свій висновок вимогами статей 12, 16 ГПК України, статті 10 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та вказав, що спори про визнання недійсним будь-яких правочинів, укладених боржником, розглядаються господарським судом виключно у межах провадження у справі про банкрутство.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Змістом статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16 ГПК України справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Відповідно до статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; 1-1) відсутній предмет спору; 2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; 5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res- принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Отже, здійснення судочинства має на меті досягнення певного правового висновку або результату, на який сподіваються учасники спору, звертаючись до суду. Тобто, вирішуючи спір суди мають зважати не лише на правомірність того чи іншого висновку, але й на результат такого розгляду.

Припиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, як і приписи частини другої статті 80 ГПК України, обмежившись формальним висновком щодо наявних підстав для вирішення спору у площині справи про банкрутство; водночас, суд не з'ясував, які саме з розглянутих місцевим господарським судом вимог мають майновий характер в розумінні частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та яким чином вирішення цього спору в порядку позовного провадження вплине на здійснення щодо відповідача процедури банкрутства, на формування обсягу майнових активів відповідача як боржника, за рахунок яких буде можливим задоволення вимог кредитора, яким чином орендні правовідносини між сторонами даного спору впливають на права та законні інтереси кредиторів відповідача у справі про банкрутство.

При цьому суд апеляційної інстанції не зазначив правової підстави, передбаченої статтею 80 ГПК України, для припинення провадження у справі, а розгляд позовних вимог прокурора не в межах справи про банкрутство не визначений чинним законодавством як процесуальна підстава для припинення провадження у справі ні чинним ГПК України (1798-12) , ні Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що суд всупереч статей 43, 99, 101 ГПК України не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" ГПК України (1798-12) ) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарським судом апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 у справі № 924/599/16 Господарського суду Хмельницької області підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Під час розгляду справи господарському суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.