головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач) суддів Кондратової І.Д. Нєсвєтової Н.М. за участі представників: позивача: відповідача: Сорокаліт Є.М. Волощук П.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" на рішення та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року у справі № 904/2556/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" про стягнення 5 538 451,81 грн

У квітні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 5 538 451, 81 грн, з яких 666 812, 60 грн - 3% річних, 4 871 639, 20 грн - інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 (суддя - Петренко Н.Е.) позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 4 871 639, 20 грн інфляційних втрати, 659 557, 00 грн 3% річних, судові витрати.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 (головуючий - Коваль Л.А., судді - Євстигнеєв О.С., Кузнецов В.О.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 змінено та викладено абзац другий резолютивної частини рішення в іншій редакції - стягнуто з ПАТ "Криворіжгаз" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 4 688 693,10 грн інфляційних втрат, 659 493,96 грн 3% річних та судові витрати.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 31.01.2013 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Криворіжгаз" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-417-ПР, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець з - прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, які є кінцевими споживачами газу.

За п. 2.1. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013) продавець передає покупцю у період з 01.01.2013 по 31.12.2014 газ в обсязі до 54 204, 289 тис. куб. м, у тому числі у певних обсягах по місяцях кварталів.

Згідно з п. п. 3.3., 3.4. договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язувався надати позивачу підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язувався повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.2. договору визначено, що ціна за 1 000 куб. м газу становить 3 509, 00 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом, крім того, податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати ціна за 1 000 куб. м газу - 3 509, 00 грн, крім того ПДВ (20%) - 701, 80 грн, всього з ПДВ - 4 210, 80 грн.

Між сторонами неодноразово були підписані додаткові угоди до договору, якими були внесені зміни щодо вартості переданого природного газу, обсягів поставки газу, строку дії договору в частині реалізації газу (а.с. 20-38, т. 1).

Відповідно до п. 6.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

У п. 7.1. договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором.

Цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 11. договору).

Додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 до договору продовжено строк дії договору в частині реалізації газу до 31.12.2014.

На виконання умов договору і додаткових угод, у період з січня 2013 року по квітень 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв природній газу на загальну суму 106 304 893, 22 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 39-45, т. 1):

Однак, відповідач розрахувався за природний газ несвоєчасно.

Стаття 629 ЦК України передбачає що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Врахувавши прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за договором та додатковими угодами, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат, однак оскільки судом при їх розрахунку були допущенні помилки, адже 3 % річних були неправильно розраховані у деякі періоди, а інфляційні втрати були нараховані на суму боргу з урахуванням суми індексу інфляції, то апеляційний суд здійснивши їх перерахунок (при цьому, врахувавши суму заборгованості, період прострочення, вимоги щодо розрахунку 3 % річних і інфляційних втрат) правомірно змінив рішення місцевого суду та стягнув з відповідача на користь позивача 4 688 693,10 грн інфляційних втрат, 659 493,96 грн 3% річних.

Щодо посилань відповідача про неможливість нарахування на прострочене грошове зобов'язання інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з порушенням щодо відповідача провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то апеляційний суд правомірно виходив з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство відповідача (справа № 38/904/208/2013) порушено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2013 і цією ж ухвалою суду введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Частиною 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції станом на 08.01.2013) визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Положеннями зазначеної норми матеріального права передбачено заборону нарахування відповідачу за порушення грошового зобов'язання, зокрема, неустойки (штрафу, пені), та інших санкцій за порушення грошового зобов'язання, в той час як позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, які, у розумінні ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, не є санкціями, оскільки сплата боржником 3% річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а інфляційні нарахування - способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, апеляційним судом було правомірно встановлено, що у даному випадку підлягає застосуванню редакція Закону про банкрутство (2343-12) , яка діяла до 19.01.2013, приписами якої не передбачалось заборони на стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання.

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що прострочення виконання зобов'язання за договором у відповідача не настало, оскільки позивачем не було повернуто йому акти приймання-передачі (тобто мало місце прострочення з боку позивача), то вони були предметом розгляду господарських судів, які правомірно вказали, що відсутність підписаних актів прийому-передачі з поставки газу (врахувавши, що позивачем були своєчасно та у повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання) не є підставою для невиконання відповідачем свого зобов'язання за договором. Крім того, умовами договору жодним чином не пов'язувалась дата підписання акту приймання-передачі природного газу з датою розрахунку за газ.

Решта доводів касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами ст. 111-7 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

В частині відмови в позові правильність висновків судів ніким не оскаржується.

Враховуючи викладене, підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2016, постановленої відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року у справі за № 904/2556/16 - без змін.