головуючого судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Вовка І.В., судді Стратієнко Л.В., за участю представника стягувача Тюхтія М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукла" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 року за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукла" на бездіяльність заступника начальника Кіровоградського відділу Державної виконавчої служби міста Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Олійник Ірини Володимирівни щодо невинесення постанови про закриття виконавчого провадження № 51439603 з примусового виконання наказу № 11-29/176-07-4002 від 02.03.2016 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукла" 1792490, 00 грн у справі № 11-29/176-07-4002 Господарського суду Одеської області за позовом Південного регіонального виробничо - комерційного відділення концерну "Украгротехсервіс" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма імені М.О. Посмітного", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукла" про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма імені М.О. Посмітного" до Південного регіонального виробничо-комерційного відділення концерну "Украгротехсервіс" за участю Прокурора Одеської області про зобов'язання до вчинення певних дій

28.09.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дукла" (надалі - ТОВ "Дукла", боржник) звернулось до Господарського суду Одеської області

в порядку ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) із скаргою на бездіяльність заступника начальника Кіровоградського відділу Державної виконавчої служби міста Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Олійник Ірини Володимирівни щодо невинесення постанови про виведення наказу № 11-29/176-07-4002, виданого 02.03.2016 року Господарським судом Одеської області про стягнення з боржника 1792490 грн. зі зведеного виконавчого провадження № 51514449 та закриття виконавчого провадження № 51439603.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року у справі № 11-29/176-07-4002 (суддя Д'яченко Т.Г.), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Воронюк О.Л., суддів: Богатир К.В., Лашин В.В.), скаргу залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ТОВ "Дукла" просить скасувати зазначені вище ухвалу та постанову, а скаргу передати до Господарського суду Одеської області для розгляду по суті, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм процесуального права:

- ст.ст. 65, 121 -2 ГПК України, оскільки суди не вчинили всі дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду скарги, не витребував у заявника докази і не перевірив штрихкод поштового відправлення на сайті Укрпошти, який знаходиться у публічному доступі;

- абз. 3 п. 9.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 року (v0009600-12) , у якому роз'яснено, що якщо обов'язок органу Державної виконавчої служби вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то бездіяльність даного органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв'язку з цією бездіяльністю його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі;

- ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суди не обґрунтували своє рішення і залишили скаргу без розгляду з підстав, які не передбачені нормами чинного законодавства.

Південне регіональне виробничо-комерційне відділення концерну "Украгротехсервіс" (надалі - ПРВКВК "Украгротехсервіс", стягувач) подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вищий господарський суд України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Постановивши ухвалу про залишення без розгляду скарги боржника на бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 53, 121-2 ГПК України, виходив з того, що боржник звернувся до суду 28.09.2016 року, про протиправну бездіяльність державного виконавця йому стало відомо в день винесення вимоги від 15.09.2016 року № 06-41/1339910, а з доданої до скарги копії конверту неможливо встановити точну дату отримання боржником цієї вимоги.

Вищий господарський суд України вважає, що суд першої інстанції повернув скаргу без розгляду за відсутності правових підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 121-2 ГПК України (у редакції, яка діяла на момент подання скарги у справі) скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Отже, ч. 1 ст. 121-2 ГПК України передбачала можливість подання скарги на як на дії (рішення), так і бездіяльність органів Державної виконавчої служби. При цьому, ця норма імперативно встановлює порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою саме на оскаржувані дії: 1) з дня вчинення оскаржуваної дії; або 2) з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо; або 3) з дня, коли дія мала бути вчинена.

Водночас, законом не встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду на бездіяльність державного виконавця, який ухиляється від виконання певних виконавчих дій без достатніх підстав.

У такому разі, якщо строк в законі зазначений, але по закінченню цього строку дію, яку державний виконавець зобов'язаний був здійснити, він не здійснив, то таку поведінку державного виконавця слід розцінювати як відмову у здійсненні дії і відповідно до ст. 53, ч. 1 ст. 121-2 ГПК України обчислювати десятиденний строк оскарження і початок його перебігу з наступного дня, коли дія мала бути вчинена.

Якщо ж обов'язок державного виконавця вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то в такому випадку його бездіяльність може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв'язку з цією бездіяльністю його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі. Про такий порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду на бездіяльність державного виконавця роз'яснено також у пп. 9.7 п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) .

У справі, яка розглядається, боржник оскаржив бездіяльність державного виконавця, що полягає у невинесенні постанови про виведення наказу № 11-29/176-07-4002 від 02.03.2016 року про стягнення 1792490,00 грн із зведеного виконавчого провадження № 51514449 та закриття виконавчого провадження № 51439603 з примусового виконання наказу № 11-29/176-07-4002 від 02.03.2016 року про стягнення 1792490,00 грн на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року N 606-XIV (надалі - Закон N 606-XIV (606-14) ) за його заявою від 29.08.2016 року.

Зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону N 606-XIV передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. У п. 3.8.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень (надалі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року N 512/5 (z0489-12) , встановлено, що за наявності підстав для завершення виконавчого провадження виконавчий документ виводиться із зведеного виконавчого провадження за постановою державного виконавця про виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження.

При цьому, строки вчинення цих дій (виведення виконавчого документу із зведеного виконавчого провадження та закінчення виконавчого провадження) державним виконавцем у Законі N 606-XIV (606-14) та Інструкції не зазначені. Відтак, бездіяльність державного виконавця щодо невчинення цих дій може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку, що ця бездіяльність порушує його права чи свободи, оскільки в такому разі правопорушення є триваючим. Нездійснення посадовою особою (державним виконавцем) своїх обов'язків, покладених на неї законом, не повинно будь-яким чином призводити до порушення чи обмеження прав суб'єктів права на оскарження її незаконних дій.

Суди обох інстанцій неправильно застосували положення ч. 1 ст. 121-2 ГПК України, внаслідок чого неправильно визначили початок перебігу строку.

Зі скарги вбачається, що заявник зазначав, що дізнався про порушення свого права 19.09.2016 року з моменту одержання вимоги від 15.09.2016 року № 06-41/1339910. Разом з тим, зважаючи на те, що заявником оскаржується бездіяльність державного виконавця щодо невинесення постанов про виведення наказу № 11-29/176-07-4002 від 02.03.2016 року про стягнення 1792490,00 грн із зведеного виконавчого провадження № 51514449 та закриття виконавчого провадження № 51439603, і така скарга може бути подана в будь-який час з огляду на триваючий характер правопорушення, в цьому випадку обставини, коли заявнику стало відомо про невчинення державним виконавцем дій за його заявою, взагалі не мають істотне значення для правильного вирішення скарги.

Разом з тим, суди безпідставно зазначають, що про порушення державним виконавцем свого права скаржник міг довідатися 15.09.2016 року (хоча дії державного виконавця, які пов'язані з пред'явленням вимоги від 15.09.2016 року, взагалі не оскаржуються). При цьому, підставою для повернення скарги стало те, що суди не можуть встановити, коли та за яких обставин скаржнику дійсно стало відомо про факт свого порушеного права, оскільки копія конверту не підтверджує дату фактичного отримання поштового відправлення.

Отже, фактично висновки судів про пропуск скаржником строків ґрунтуються на припущеннях щодо обставин, коли заявник отримав копію вимоги від 15.09.2016 року № 06-41/1339910. Чітких висновків як щодо початку перебігу строків оскарження бездіяльності державного виконавця за скаргою, так щодо того, коли сплив строк подання скарги, в оскаржуваних судових рішеннях відсутній. Вищий господарський суд України зауважує, що "неможливість перевірки судом строку для подання скарги в порядку ст. 121-2 ГПК України", яка зазначена судом першої інстанції як обставина для повернення скарги, не є підставою для повернення скарги, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 53, 121-2 ГПК України скаргу може бути залишено без розгляду, лише якщо її було подано після закінчення встановленого строку без заяви про його відновлення або коли, суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення цього строку.

Посилання судів на те, що з поданої копії конверту не можливо встановити точну дату отримання поштового відправлення скаржником суперечить ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, яка встановлює, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому, відповідно до ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження (п. 4); вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи (п. 11).

Отже, суддя має вживати розумних заходів для того, щоб забезпечити правильний і своєчасний розгляд справи.

З матеріалів справи вбачається, що копія конверту, яка була додана до скарги, містить номер поштового відправлення. Відомості з офіційного веб-сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлення є відкритими і загальнодоступними. Суд не надав жодних фактів або переконливих аргументів, які підтверджували відсутність у них права та можливості самостійно перевірити обставини отримання скаржником поштового відправлення за його номером через загальнодоступні джерела інформації, зокрема, Інтернету. Отже, в процесі підготовки скарги до розгляду суд мав у своєму розпорядженні достатньо засобів, щоб перевірити інформацію про дату отримання адресатом відповідного поштового відправлення, і вирішити скаргу швидко та ефективно. Суд апеляційної інстанції ці порушення не усунув, відхилив роздруківку із сайту Укрпошти, оскільки вона не є доказом у розумінні ст. 43 ГПК України. Висновок суду апеляційної інстанції, чому така роздруківка "не є доказом у розумінні ст. 43 ГПК України" не є достатньо обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції не зазначив, які у нього сумніви щодо цього доказу. На думку суду касаційної інстанції, суди обох інстанцій при розгляді скарги заявника не діяли з відповідною старанністю, внаслідок чого скарга була залишена без розгляду за відсутності на те правових підстав.

За цих обставин, прийняті у справі судові рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим відповідно до ст. 111-10, 111-13 ГПК України вони підлягають скасуванню, а скарга передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-9 - 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукла" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 року скасувати.

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукла" на бездіяльність заступника начальника Кіровоградського відділу Державної виконавчої служби міста Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Олійник Ірини Володимирівни щодо невинесення постанови про закриття виконавчого провадження № 51439603 з примусового виконання наказу № 11-29/176-07-4002 від 02.03.2016 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукла" 1792490,00 грн передати на розгляд до суду першої інстанції.