розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 року у справі № 5019/1356/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" до дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості,

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року, яка набрала законної сили, затверджено мирову угоду у справі № 5019/1356/12, укладену між позивачем та відповідачем, провадження у справі припинено.

19.08.2016 року до господарського суду Рівненської області звернувся стягувач із заявою про видачу дублікату ухвали господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року у справі № 5019/1356/12 та поновлення строку для пред'явлення її до виконання.

Заявою (№ 21829/16 від 10.10.2016 року) заявник відмовився від вимоги про видачу дубліката ухвали господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року у справі № 5019/1356/12 та просив задовольнити заяву в частині поновлення строку пред'явлення ухвали до виконання.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 10.10.2016 року (суддя Марач В.В.) прийнято відмову стягувача від заяви про видачу дубліката ухвали господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року у справі № 5019/1356/12, провадження в цій частині припинено; в задоволенні заяви стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання ухвали господарського суду Рівненської області в від 02.10.2012 року у справі № 5019/1356/12 відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 року (судді: Розізнана І.В., Мельник О.В., Грязнов В.В.) ухвалу господарського суду Рівненської області від 10.10.2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі стягувач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати в частині відмови в задоволені заяви ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання ухвали господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення такої заяви.

У відзиві на касаційну скаргу боржник вважає, що постанова апеляційного господарського суду в справі є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки від 10.07.2009 року № 10/07-09/02 в сумі 84 997 грн. 54 коп., з яких: 59 639 грн. 92 коп. - сума основного боргу, 9 140 грн. 46 коп. - пеня, 10 854 грн. 47 коп. - інфляційні втрати, 5 362 грн. 69 коп. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року, що набрала законної сили, затверджено мирову угоду у справі № 5019/1356/12, укладену між позивачем та відповідачем, провадження у справі припинено.

Стягувач направив виконавчий документ (ухвалу господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року у справі № 5019/1356/12) до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області для відкриття виконавчого провадження.

25.02.2013 року начальником відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 36827791), боржнику був наданий строк на добровільне виконання виконавчого документу до 04.03.2013 року.

Постановою відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області від 26.12.2013 року виконавчий документ (ухвала господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року у справі № 5019/1356/12) повернута стягувачу на підставі п. 1, п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". Постанова державної виконавчої служби про повернення виконавчого документа, направлена стягувачу разом з виконавчим документом рекомендованим листом про що свідчить список № 266 поштових відправлень рекомендованих листів від 22.01.2014 року.

03.06.2016 року представником заявника до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області був направлений запит про надання копій постанови про повернення виконавчого документу та повідомлення про його вручення стягувачу.

Відповідно до відповіді Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 14.06.2016 року на вказаний запит постанова про повернення виконавчого документу та виконавчий документ було направлено на адресу стягувача рекомендованим листом; з приводу отримання підтверджуючих документів про вручення поштового відправлення було рекомендовано звернутися до центру надання поштового зв'язку - поштамту "Укрпошти".

На запит представника заявника до УДППЗ "Укрпошта" щодо надання відомостей про отримання поштового відправлення стягувачем було повідомлено, що заяви про внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази приймаються протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання.

На підставі чого стягувач звернувся до господарського суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку його пред'явлення до виконання (вх. № 2362/16 від 19.08.2016 року) обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання тим, що поштових відправлень від відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області, в тому числі і постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 26.12.2013 року з виконавчим документом (ухвалою господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року у справі № 5019/1356/12) він не отримував, встановити факт направлення відділом ДВС поштового відправлення на адресу стягувача (постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) на даний час неможливо. При цьому, заявник зазначає, що виконавчий документ не був надісланий стягувачу належним чином, тобто рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як того вимагає ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження".

Предметом даного судового розгляду є вимога стягувача про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені заяви про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа (ухвали господарського суду Рівненської області від 02.10.2012 року у справі № 5019/1356/12) до виконання обґрунтовано тим, що наведені заявником причини пропуску строку для пред'явлення до виконання виконавчого документа не є об'єктивно непереборними та не пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій, заявник не довів існування перешкод, які б могли позбавити його реальної можливості здійснювати контроль зі своєї сторони за ходом виконавчого провадження.

Так, відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) (ст. 115 ГПК України).

Статтею 31 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент повернення органом ДВС стягувачу виконавчого документа) встановлено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання (ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з пунктом 8 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (270-2009-п) , до внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, поштові картки - прості, рекомендовані, листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Судами встановлено і стягувачем не спростовано, що постанова про повернення виконавчого документу та виконавчий документ були направлені на адресу позивача рекомендованим листом, отже його посилання на те, що постанова не була йому надіслана належним чином, тобто рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як того вимагається положеннями статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" не спростовує обставин надсилання такого документа, а відтак наявності поважних причин для відновлення строку, не доведено.

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 року зі справи "Пономарьов проти України" роз'яснив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Моргуненко проти України" від 06.09.2007 року наголошено, що виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Відповідно до ч. 7 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в постанові відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області від 25.02.2013 року про відкриття виконавчого провадження сторони виконавчого провадження були повідомлені про те, що вони мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень та зазначено адресу в мережі Інтернет та ідентифікатор для доступу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обгрунтовано звернули увагу скаржника на те, що стягувач, як сторона виконавчого провадження, мав право знайомитись з матеріалами виконавчого провадження та знімати відповідні копії (стаття 12 Закону України "Про виконавче провадження"), а також мав можливість дізнатись всю необхідну інформацію по виконавчому провадженню з офіційного сайту Державної виконавчої служби України - Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (стаття 4 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже, у зв'язку з відсутністю обставин, які б перешкоджали стягувачу дізнатись про стан відомого йому виконавчого провадження, а відтак і вжити відповідних заходів у встановлений законом строк, ураховуючи, що про відкриття виконавчого провадження стягувач був обізнаний з 2013 року, а про стан цього провадження він поцікавився тільки у червні 2016 року, слід погодитись із висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з недоведеністю наявності поважних причин пропуску такого строку.

Крім того, стягувач подав до суду апеляційної інстанції клопотання про заміну сторони (вх. № 29223/16 від 15.11.2016 року), в якому зазначає, що 31.10.2016 року ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" (первісний кредитор) та ТОВ "Юбіпартнер факторинг" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору право грошової вимоги, зокрема за договором поставки № 10/07-09/02 від 10.07.2009 року, укладеному між позивачем та відповідачем. В той же день, ТОВ "Юбіпартнер факторинг" (первісний кредитор) та ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери" (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги № 31/10-07 від 31.10.2016 року, згідно з умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору право грошової вимоги, зокрема за договором поставки № 10/07-09/02 від 10.07.2009 року, укладеному між позивачем та відповідачем. Враховуючи те, що право вимоги за договором поставки № 10/07-09/02 від 10.07.2009 року перейшло до ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери" скаржник просить замінити позивача - ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" на ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери", в порядку ст. 25 ГПК України.

Частиною 1 ст. 25 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені приписами статті 512 Цивільного кодексу України, зокрема, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги (цесія) є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора - цедента, новому кредиторові - цесіонарію, і відбувається шляхом укладення договору між цими суб'єктами, на підставі якого до цесіонарія переходить право вимагати від боржника вчинити певні дії. Об'єктом цесії є майнові права, що належать кредиторові як стороні зобов'язання. Новий кредитор набуває усе, що мав цедент. Заміна кредитора може здійснюватись на різних стадіях існування зобов'язання, коли сторони ще не виконали зобов'язання або коли хоча б одна з них частково виконала зобов'язання, при цьому, предметом уступки права вимоги є зобов'язальна вимога, яка повинна бути дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною.

За умовами наданих суду договорів від 31.10.2016 року б/н та від 31.10.2016 року № 31/10-07, новому кредитору переходять всі права кредитора у відношенні до боржника з моменту зарахування у повному обсязі сум відшкодування за відступлення права вимоги за договорами поставки, відповідно до умов п. 2.1.1. договорів (п. 4.2). В свою чергу п. 2.1.1. договорів встановлений строк перерахування коштів до 07.11.2016 року та до 09.11.2016 року відповідно.

Однак, заявником до клопотання про заміну сторони не додано доказів зарахування коштів, що позбавило суд апеляційної інстанції можливості дослідити момент переходу прав кредитора як до ТОВ "Юбіпартнер факторинг", так і до ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери". При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що сторона у справі або ж заінтересована особа не позбавлена права звернутися із заявою до місцевого господарського суду про заміну особи правонаступником.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів про зарахування коштів за договорами про відступлення права вимоги, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційної інстанції про відсутність підстав за наданими доказами для задоволення клопотання про заміну сторони.