Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Картере В.І., Кролевець О.А., розглянувши касаційні скарги 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" 2) Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 (головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Корсакова Г.В.) у справі № 910/2033/16 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" до 1. Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" про стягнення 5.818.261.986,52 грн., за участю представників позивача Омельченко О.О., відповідача-1 Ткаченко С.В., Печена І.В., відповідача-2 не з'явились,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 у справі № 910/2033/16 припинено провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 296.698,87 грн.; в іншій частині позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" основний борг в розмірі 1.108.308.009,69 грн., 3% річних в розмірі 79.615.378,67 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" основний борг в розмірі 20.000,00 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 у справі № 910/2033/16 скасовано частково, викладено його резолютивну частину в редакції, згідно з якою припинено провадження в частині стягнення 296.698,87 грн. боргу, позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" 2.852.654.485,11 грн. боргу, 129.146.765,59 грн. 3% річних, 1.220.371.046,64 грн. пені, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" 20.000,00 грн. боргу; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою частково, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови у позові та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 264, 625 ЦК України, 32, 33, 34 ГПК України (1798-12) .

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-1 також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 251, 625 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, а також умови договору, в зв'язку з чим було неправильно встановлено розмір основного боргу, 3 % річних та пені за договором.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг, проте в судове засідання представники відповідача-2 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача-2.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 29.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (далі - постачальник, позивач, кредитор, ТОВ "Метінвест Холдинг") та Відкритим акціонерним товариством "Алчевський металургійний комбінат", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Алчевський металургійний комбінат" (далі - покупець, відповідач-1, ПАТ "Алчевський металургійний комбінат"), укладено Договір поставки № ГРД-01/10-5002 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця залізорудний концентрат з базовим вмістом заліза 60,00% та базовим вмістом дріб'язку 9,00% виробництва ВАТ "Північний ГЗК", а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах, передбачених Договором та специфікаціями до нього.

Зокрема, сторони погодили, що ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долара США) та зазначається в специфікаціях (п. 5.1). Поставка товару здійснюється протягом відповідних контрактних періодів, котрими за визначенням п. 2.2 Договору є періоди, протягом яких ціна товару в доларовому еквіваленті, встановлена відповідно до п. 5.3 даного Договору, залишається незмінною. Контрактний період за даним договором складає 1 квартал.

У розділі 6 Договору сторони визначили порядок здійснення розрахунків за договором. Умови оплати: протягом 21 календарного дня, починаючи з дати поставки партії товару (включно з днем поставки). Якщо двадцять перший календарний день (починаючи з дати поставки та включаючи день поставки) припадає на вихідний або святковий день, оплата відповідних партій товару повинна бути здійснена не пізніше останнього робочого дня, що передує вихідному або святковому дню (п. 6.2), при цьому:

- партія товару вважається повністю оплаченою, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за цю конкретну партію товару, перерахована з гривень в доларовий еквівалент за офіційним курсом НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, дорівнює еквівалентній доларовій вартості цієї партії товару (п. 6.2.1);

- рахунки-фактури на товар виставляються в день поставки партії товару в національній валюті України - гривні, виходячи із перерахунку в гривню ціни товару в доларовому еквіваленті, який діяв в поточному контрактному періоді поставки (з базовим вмістом заліза та базовим вмістом дріб'язку), а також приплат/знижок до ціни товару в доларовому еквіваленті, що діють в поточний контрактний період поставки за зміну якісних характеристик товару (вміст заліза, вміст дріб'язку). При виставленні рахунків-фактур, для цілей перерахунку, ціна товару в доларовому еквіваленті і доплати/знижки в доларовому еквіваленті множаться на офіційний курс НБУ UAH/USD, встановлений на дату поставки партії товару. Для виставлення рахунків-фактур приймається вага партії товару, вказана в залізничній накладній, та фактичні якісні характеристики товару (вміст заліза, вміст дріб'язку), що вказані в сертифікаті якості виробника (п. 6.2.2);

- у випадку, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (в гривні) за конкретну партію товару, перерахована з гривні в доларовий еквівалент за офіційним курсом НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, перевищує еквівалентну доларову вартість партії товару, розрахованої виходячи з еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових приплат/знижок, фактичної ваги та фактичних якісних характеристик даної партії товару, то різниця в доларовому еквіваленті між доларовою величиною фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за конкретну партію товару, перерахованої з гривень в доларовий еквівалент за офіційним курсом НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару і еквівалентної доларової вартості даної партії, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових приплат/знижок, фактичної ваги та фактично якісних характеристик цієї партії товару, враховується як часткова оплата в доларовому еквіваленті наступної партії товару. Корегування ціни товару в гривні оформлюється коригувальними рахунками та податковими накладними на дату оплати партії товару (п. 6.2.3);

- у випадку, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (в гривні) за конкретну партію товару, перерахована з гривні в доларовий еквівалент за офіційним курсом НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, є меншою еквівалентної доларової вартість цієї партії товару, розрахованої виходячи з еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових приплат/знижок, фактичної ваги та фактичних якісних характеристик даної партії товару, то різниця в доларовому еквіваленті між еквівалентною доларовою вартістю цієї партії товару, розрахованої виходячи з еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових приплат/знижок, фактичної ваги та фактичних якісних характеристик даної партії товару і доларової величини фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за конкретну партію товару, перерахованої з гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, повинна бути сплачена покупцем у гривні в той же день, за офіційним курсом НБУ UAH/USD на дату оплати. Корегування ціни товару в гривні оформлюється коригувальними рахунками на дату оплати партії товару (п. 6.2.4).

Згідно з п. 8.3 договору сторони погодили, що в разі порушення покупцем строків оплати, передбачених п. 6.2 договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення аж до фактичного моменту оплати.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим Договором 04.08.2014 між ТОВ "Метінвест Холдинг" (кредитор) та ТОВ "Метінвест-СМЦ" (поручитель) укладено договір поруки № МК-27/08/14 (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого поручитель зобов'язався солідарно (в межах 20.000,00 грн.) відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" (боржник) за договором поставки, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, а також щодо сплати пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки.

На виконання умов договору в період з жовтня 2012 року по серпень 2014 року (включно) позивач здійснив поставку товару на загальну суму 418.367.544,50 доларів США.

Факт поставки товару відповідачем-1 не заперечується, а також підтверджується наявними в матеріалах справи залізничними накладними, актами приймання-передачі продукції, рахунками-фактури.

01.03.2015 сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно з яким заборгованість ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" перед ТОВ "Метінвест Холдинг" складає 1.108.624.708,56 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за договором поставки підлягає стягненню у сумі 1.108.308.009,69 грн. з відповідача-1 та в сумі 20.000,00 грн. з відповідача-2 з урахуванням 3 % річних в сумі 79.615.378,67 грн., оскільки в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.03.2015, з якого вбачається, що заборгованість ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" перед ТОВ "Метінвест Холдинг" за договором ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010 становить 1.108.624.708,56 грн., після підписання акта та порушення провадження у даній справі відповідач-1 частково сплатив борг у сумі 296.698,87 грн. і позивачем не надано корегувальних рахунків. У стягненні пені в сумі 1.642.345.908,37 грн. та 3% річних в сумі 133.114.593,12 грн. суд першої інстанції відмовив у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач-1. У стягненні інфляційних втрат місцевий господарський суд відмовив, посилаючись на те, що стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з відповідача-1 за Договором поставки та постановляючи в цій частині нове рішення про стягнення 2.852.654.485,11 грн. боргу, 129.146.765,59 грн. 3% річних, 1.220.371.046,64 грн. пені з відповідача-1 та 20.000,00 грн. боргу з відповідача-2, апеляційний господарський суд, посилаючись на умови Договору поставки, ст. 533 ЦК України та п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) , виходив з того, що оскільки у договорі сторони визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті на день платежу, зобов'язання за договором виконані відповідачем-1 неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості та спору у цій справі, сума заборгованості має вираховуватися у гривнях в еквіваленті до визначеної у специфікаціях у доларах США суми на дату фактичної оплати на день подання позову. Суд апеляційної інстанції зауважив, що висновок суду щодо визначення суми заборгованості відповідно до акта звіряння взаємних розрахунків прямо суперечить положенням договору.

Оскільки сторони у п. 8.3 договору погодили, що пеня нараховується за весь період прострочення аж до фактичного моменту оплати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що шестимісячний строк позовної давності, встановлений у ч. 6 ст. 232 ГК України, не застосовується, а тому вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в межах суми, нарахованої протягом одного року, що передує зверненню позивача до суду з цим позовом, і складає 1.220.371.046,64 грн.

Встановивши, що відповідач-1 прострочив грошове зобов'язання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього у межах строків позовної давності 3% річних у розмірі 129.146.765,59 грн. (з 21.01.2013 по 21.01.2016).

Суд апеляційної інстанції, врахувавши правову позиції Верховного Суду України у подібних правовідносинах (рішення Верховного Суду України від 28.03.2012 у справі № 6-36736вов10, постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15), погодився з висновками місцевого господарського суду щодо неправомірності одночасного стягнення з боржника інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості та сум курсової різниці.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права, і доводи касаційних скарг такі висновки не спростовують.

Доводи ТОВ "Метінвест Холдинг", викладені у касаційній скарзі, щодо порушення судом апеляційної інстанції норм ч. 1 ст. 264 ЦК України, якою визначено, що позовна давність переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, колегія суддів відхиляє, оскільки акт звірки - це фінансовий документ, який відображає зміст та обсяг господарських операцій, а також здійснені сплати грошових коштів за звітний період, тому підписання сторонами акта звірки, який стосується лише основного боргу, не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно додаткових вимог (стягнення неустойки, процентів). З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені та 3 % річних.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Як зазначено у п. 8.1 вказаної постанови, згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) .

Відтак, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Аналогічна позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів в частині відмови у стягненні інфляційних втрат в розмірі 1.318.740.283, 86 грн., заявлених позивачем до стягнення.

За наведених обставин підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Метінвест Холдинг" колегія суддів не вбачає.

Водночас, відсутні підстави і для задоволення касаційної скарги ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" та залишення в силі рішення суду першої інстанції також відсутні, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто, сторони мають право фактично зафіксувати ціну договору (зобов'язання) в доларах США, євро та іншій іноземній валюті. В даному випадку сторони використали це право, що визнається та не оспорюється сторонами.

Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з частинами 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на зазначене, якщо в договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті і передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором (що й стало підставою для звернення позивача з позовом за захистом свого права), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог), а не на день платежу.

Твердження ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" і суду першої інстанції про те, що в такому випадку ТОВ "Метінвест Холдинг" повинно було виставити корегувальні рахунки відповідно до умов договору суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки такі рахунки останній має виставити, якщо прострочення боржника не настає і він добровільно сплачує вартість поставленого товару у строк, встановлений договором. Якщо внаслідок прострочення боржника кредитор звертається до суду, то в такому випадку чітко неможливо визначити дату платежу (день фактичної оплати, виконання рішення суду). Відповідно, внаслідок невиставлення корегувальних рахунків кредитор у розумінні ст. 613 ЦК України не вважається таким, що прострочив, а виконання зобов'язання боржником не може бути відстрочене на цей час.

Відтак, твердження відповідача-1 про порушення норм ч. 2 ст. 533 ЦК України суд касаційної інстанції відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження при здійсненні перегляду постанови в касаційному порядку.

Посилання ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" на те, що судом апеляційної інстанції неправильно з'ясовано зміст окремих умов договору, (зокрема, п. 6.2.1, п. 6.2.6), колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України, яка визначає межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи в апеляційному порядку судове рішення, суд апеляційної інстанції, враховуючи роз'яснення, викладені у п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) , а також зважаючи на те, що боржник ще не виконав зобов'язання за договором, правильно застосував положення норм ч. 2 ст. 533 ЦК України та визначив суму, що підлягає сплаті у гривні за офіційним курсом до дол. США на день подання позову. Крім того позиція відповідача-1 зводиться виключно до тлумачення умов договору на свою користь, зокрема в частині обов'язку позивача виставити корегувальні рахунки як передумови оплати. Однак, як вбачається з умов договору, саме на відповідача-1 покладено первісний обов'язок коригувати суми платежу в гривні за кожну партію товару на день фактичного платежу з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ.

Доводи ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" про порушення судом апеляційної інстанції норм ч. 6 ст. 232 ГК України і відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача-1 пені за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки згідно з цією нормою законодавець передбачив право сторін визначати у договорі порядок нарахування санкцій за прострочення виконання зобов'язання. Умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період прострочення аж до фактичного моменту оплати. Тобто, умовами договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Щодо тверджень ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" стосовно того, що умови договору про те, що пеня нараховується до фактичного моменту оплати, не свідчать, що договором установлено інший строк нарахування штрафних санкцій, суд касаційної інстанції також відхиляє. Відповідно до буквального тлумачення змісту ч. 6 ст. 232 ГК України (нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано) у договорі сторони мають право визначити не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), в тому числі, зокрема, пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). І в такому випадку пеня нараховуються від дня, коли зобов'язання мало бути виконано до дня, який передує сплаті боргу кредитору. Аналогічний правовий висновок про застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі N 3-53гс15.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржників, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційних скарг його не спростовують.