головуючого Мачульського Г.М. (доповідач), суддів Коробенка Г.П., Рогач Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/10486/16 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" про стягнення суми за участю

- відповідача: Левківський М.А. (довіреність від 26.12.2016),

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" (далі - відповідач) 7 262,05 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сплативши страхове відшкодування страхувальнику позивач отримав право вимоги до особи, яка має відповідати за наслідки дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), а оскільки відповідальним є відповідач, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу, винного у ДТП, то саме відповідач зобов'язаний спалити вказану суму.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 (суддя Трофименко Т.Ю.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 1 368,82 грн. страхового відшкодування, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г.), вказане рішення суду скасоване, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не використав наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.01.2015 між позивачем (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІКА Прилад" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспортну № 06/0672076/1005/15, за умовами якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля "CHERRY EASTER", державний номер НОМЕР_1.

17.08.2015 по пр.Г.Сталінграду у районі буд. № 1-А у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю автокрану "КАМАЗ", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, та транспортного засобу "CHERRY EASTER", державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6.

У результаті вищезазначеної ДТП автомобілю "CHERRY EASTER", державний номер НОМЕР_1 були завдані механічні пошкодження.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва у адміністративній справі № 3/756/4397/15 від 02.10.2015 визнано винним ОСОБА_5 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Згідно полісу № АС6687831 відповідачем застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_5, забезпечений транспортний засіб "КАМАЗ", державний номер НОМЕР_2.

Відповідно до страхового акта від 02.11.2015 та платіжного доручення від 03.11.2015 № 0045639 на суму 14 104,65 грн., позивач виплатив страхове відшкодування на виконання робіт із ремонту автомобіля "CHERRY EASTER", державний номер НОМЕР_1 у сумі 14 104,65 грн.

Також встановлено, що відповідач відшкодував позивачу лише 6842,60 грн., посилаючись на те, що сума оціненої шкоди була зменшена на суму податку на додану вартість, у зв'язку з чим відповідач вважав свої зобов'язання виконаними у повному обсязі. Однак відповідно до звіту визначення вартості матеріального збитку від 04.10.2015 № 47485 розмір матеріального збитку становить 8211,12 грн., тобто невідшкодованою залишилася сума 8211,12 - 6842,60 = 1368,52 грн.

Суд першої інстанції своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності ОСОБА_5, який визнаний в установленому законом порядку винним у вчиненні ДТП, має відшкодувати позивачу суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу, оскільки позивач виплатив страхове відшкодування, виконавши свої зобов'язання.

Скасовуючи вказане рішення суду, апеляційний суд виходив з того, що умовами договору добровільного страхування транспортного засобу сторони передбачили, що виплата страхового відшкодування здійснюється без урахування фізичного зносу, відтак стягнення страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля є істотним обмеженням права позивача на відшкодування шкоди в межах фактичних затрат.

Однак із висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування", яка містить подібні положення, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже до позивача переходить право вимоги особи, що одержала страхове відшкодування, яке вона мала до особи, відповідальної за завдані збитки, але в межах фактичних витрат.

Відтак таке право безпосередньо пов'язується із правом вимоги особи, що одержала страхове відшкодування.

Статтею 1192 частиною 2 Цивільного кодексу України (435-15) передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові пленум Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 № 6 (v0006700-92) в пункті 9 абзацу 4.

За вказаних обставин відповідно до наведених вище приписів статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування", до позивача не могло перейти більше прав, ніж їх мала особа, що отримала страхове відшкодування, отже зношеність пошкодженого майна має враховуватися при вирішенні спору у даній справі.

Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 зі справи № 910/22731/14 Господарського суду міста Києва.

Разом з тим, слід зазначити, що статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією при пошкодженні транспортного засобу, до яких, зокрема, належать витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Отже, поряд із вказаними вище правами позивача, обмеженими правами особи потерпілого, у відповідача існує кореспондуючий обов'язок відшкодувати витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

У зв'язку із наведеним суд касаційної інстанції вважає за необхідне на підставі положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015, на яку послався суд апеляційної інстанції у своїй постанові.

Таким чином висновки місцевого господарського суду про те, що відповідач повинен відшкодувати позивачу суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу, тобто у межах прав, які мав потерпілий, що одержав страхове відшкодування, до особи, відповідальної за завдані збитки, є правильними.

Із судових рішень не вбачається, що судами залишились не дослідженими докази, які б підлягали дослідженню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд встановлених судом першої інстанції обставин справи не спростував і прийняв незаконне рішення, яке не може бути залишене в силі.

Витрати із сплати судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України належить покласти на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.6, 111-10 ч.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі Господарського суду міста Києва № 910/10486/16 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016, залишити в силі.