головуючого судді: суддів: Іванової Л.Б. (доповідач) Барицької Т.Л., Гольцової Л.А. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 910/5589/16 Господарського суду міста Києва за позовом Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг Компані" про стягнення 101396,18 грн. за участю представників сторін:

позивача: Вишняк Г.М.

відповідача: Носирєв О.М.

Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 23.05.2016) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг Компані" про стягнення 101396,18 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі № 910/5589/16 (суддя Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Станіка С.Р., суддів Власова Ю.Л., Суліма В.В.), позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані" на користь Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України 37086 грн. 47 коп. заборгованості та 504 грн. 01 коп. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг Компані" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 910/5589/16, прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що суди дійшли помилкових висновків щодо чинності договору від 01.01.2006, який не відповідає умовам типового договору, наявності у позивача повноважень надавати відповідачу комунальні послуги та розміру заборгованості за надані послуги, який не підтверджений належними доказами; суди не надали правової оцінки обставинам скасування розпоряджень КМДА, якими встановлювалися тарифи на послуги.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 01.01.2006 між Домоуправлінням № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані" (споживач) було укладено договір на надання комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати комунальні послуги споживачу, а саме: послуги з водо-, теплопостачання, водовідведення та також утримувати будинок та прибудинкову територію, на умовах, передбачених даним договором, за адресою: м. Київ, вул. Туполева 4-8, кв. № 61, 62, 63, 64, площа 307,52 кв.м., а споживач своєчасно оплачувати надані послуги (п.п. 1, 2.1 договору).

Положеннями розділу 6 договору визначено, що даний договір є безстроковим та набирає чинності з моменту його підписання.

Згідно з п. 3.1 договору розмір місячної плати за надані послуги за встановленими тарифами та нормами на момент укладення цього договору становить 371 грн. 45 коп.

За послуги, надані виконавцем, замовник не пізніше 25 числа поточного місяця перераховує кошти у відповідності з виставленими рахунками (п.п. 4.1, 4.2 договору).

Пунктом 4.3. договору сторони узгодили, що у випадку зміни законодавства стосовно встановлення цін і тарифів, порядку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами та громадянами, новий порядок поширюється на умови цього договору без узгодження сторонами.

Відповідно до п. 4.4 договору розмір пропорційної частки витрат на утримання будинку та прибудинкової території встановлюється згідно річного кошторису експлуатаційних витрат та щоквартально перераховується за фактичними даними бухгалтерського обліку за методикою затвердженою органами місцевого самоврядування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01.01.2006 по 01.03.2016 позивачем були надані відповідачу житлово-комунальні послуги на загальну суму 124425,60 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями облікових карток та договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 031-1108-9 від 01.03.2000, укладеним між АЕК "Київенерго" та позивачем, по коду будинку 312230.

Невиконання відповідачем у повному обсязі зобов'язань з оплати спожитих житлово-комунальних послуг стало підставою звернення позивача із позовом до суду у цій справі про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 101396 грн. 18 коп.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язку з повної та своєчасної оплати комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.01.2006 по 01.03.2016, що призвело до виникнення заборгованості за спожиті комунальні послуги за вказаний період у розмірі 101396 грн.18 коп.

При цьому врахувавши, що виконання зобов'язання передбачалося у вигляді періодичних платежів, кінцевою датою оплати послуг визначено 25 число поточного місяця, а з позовом до суду позивач звернувся 24.03.2016, не встановивши наявності поважних причин пропуску позовної давності, суд першої інстанції, застосувавши за заявою відповідача наслідки спливу позовної давності, дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за період з січня 2006 по лютий 2013 включно у розмірі 64309 грн. 71 коп. не підлягають задоволенню внаслідок спливу позовної давності, у зв'язку із чим частково задовольнив позов в частині стягнення заборгованості з оплати за спожиті комунальні послуги та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.03.2013 по 01.03.2016 у розмірі 37086 грн. 47 коп.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуги віднесені зокрема: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Згідно із частинами 1-4 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживача покладений обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (вказана правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15).

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем обов'язку з повної та своєчасної оплати комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.01.2006 по 01.03.2016, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги за вказаний період у розмірі 101396,18 грн.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки за умовами договору розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись відповідачем частинами - періодичними платежами (згідно пункту 4.2. договору сторонами встановлено, що розрахунки здійснюються замовником не пізніше 25 числа поточного місяця), суди дійшли висновку про те, що початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту прострочення виконання відповідачем кожного із цих зобов'язань окремо, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема у постанові від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з частиною 4 зазначеної статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Врахувавши вищевикладене та взявши до уваги, що з урахуванням норм ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункту 4.2 договору кінцевою датою оплати відповідачем місячних платежів є 25 число поточного місяця, натомість позивач звернувся з позовом до суду 24.03.2016, не встановивши наявності поважних причин пропуску позовної давності, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з січня 2006 року по лютий 2013 року не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якою було заявлено відповідачем.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується із обґрунтованим висновком судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, який відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вказані доводи скаржника були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції і їм була надана належна правова оцінка апеляційним судом.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.