Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів: Корсака В.А., Ходаківської І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "50 Х 50" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 у справі № 914/1240/16 Господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "50 Х 50" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзахідінвестбуд" про стягнення 437 814,59 грн в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: не з'явились не з'явились

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.07.2016 у справі № 914/1240/16 (суддя Кидисюк Р.А.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Укрзахідінвестбуд" на користь ТОВ "50 Х 50" 207752,00 грн основного боргу, 92996,16 грн пені, 9572,21 грн три відсотки річних, 87638,73 грн інфляційних нарахувань за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки № П-04 від 02.01.2014 та суму судового збору у розмірі 6567,22 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Кузь В.Л., судді - Малех І.Б., Орищин Г.В.) від 31.10.2016 рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2016 скасовано в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 73360,80 грн інфляційних втрат та 2113,04 грн пені; в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2016 у справі № 914/1240/16 викладено в наступній редакції: "Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзахідінвестбуд" (81633, Львівська область, Миколаївський район, с. Устя, вул. Широка, буд. 4; код ЄДРПОУ 36078092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " 50 Х 50" (81600, Львівська область, Миколаївський район, м. Миколаїв, вул. Болоня, буд. 22; код ЄДРПОУ 32991624) 207752,00 грн основного боргу, 91517,03 грн пені, 9572,21 грн три відсотки річних, 14 277,93 грн інфляційних нарахувань та суму судового збору у розмірі 5435,11 грн".

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, натомість залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом приписів ст. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), та неврахування правових позицій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 (v2-97700-97) № 62-97.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони не скористалися правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ "50 Х 50" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Укрзахідінвестбуд" 437814,59 грн за неналежне виконання останнім умов договору поставки № П-04 від 02.01.2014, з яких: 207752,00 грн основного боргу, 132851,65 грн пені, 9572,21 грн три проценти річних та 87638,73 грн інфляційних втрат.

Судами встановлено таке.

02.01.2014 між ТОВ " 50Х50" (продавець) та ТОВ "Укрзахідінвестбуд" (покупець) було укладено договір поставки № П-04, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався поставити, а покупець прийняти й оплатити цемент та інші будівельні матеріали та послуги в кількості, асортименті, терміни та за ціною відповідно до умов даного договору та додатково погоджених специфікацій, що є невід'ємною частиною даного договору (п.1.1.).

Відповідно до п.п.4.1., 4.2. ціна на товар, який відвантажується, встановлюється за згодою сторін шляхом оформлення специфікації або додаткової угоди, які є невідємною частиною даного договору. Оплата покупцем за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця з відтермінуванням оплати 5 календарних днів з моменту відвантаження.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами були підписані Специфікації №№ 1-8, в яких сторони погодили предмет поставки та вартість предмета поставки.

На виконання договору поставки позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 3008651,50 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.

Втім, відповідач неповністю розрахувався за отриманий товар, заборгувавши 207752,00 грн, за стягненням яких, а також нарахованих інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, встановивши факт неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № П-04 від 02.01.2014, дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову. Разом з тим, на підставі поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та приписів ст. 551 ЦК України, ст. 233 Господарського кодексу України ( ГК України (436-15) ), ст. 83 Господарського процесуального кодексу України ( ГПК України (1798-12) ), суд першої інстанції зменшив неустойку на 30%.

Апеляційний господарський суд, погодився з висновками місцевого господарського суду про неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № П-04 від 02.01.2014, та, відповідно, про наявність у позивача підстав для нарахування неустойки та сум, стягнення яких передбачено приписами ст. 625 ЦК України. Разом з тим, перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення сум, апеляційний господарський суд зазначив про безпідставність нарахування відповідачу 73360,80 грн інфляційних втрат та 2113,04 грн пені. Крім того, апеляційний суд також зменшив стягувану неустойку на 30%.

Колегія суддів враховує, що згідно доводів касаційної скарги, постанова апеляційного господарського суду оскаржується виключно в частині відмови в стягненні 73360,80 грн інфляційних втрат та вважає, що суд апеляційної інстанції приймаючи таке рішення, не припустився порушення або неправильного застосування законодавства, з огляду на таке.

Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При здійсненні розрахунку інфляційних втрат, істотне значення має те, що нарахування індексу інфляції згідно вищевказаної статті відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому, за весь період прострочення. І, якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуску жодного місяця. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць (аналогічна позиція викладена в п.3.2. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (v0014600-13)

Отже, індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншим за місяць.

До періоду нарахування не може включатись день оплати товару, оскільки в день здійснення оплати прострочення виконання зобов'язання вже було відсутнє, а також слід враховувати, що заборгованість за поставлений товар по кожній видатковій накладній зменшувалась протягом місяця, що також впливає на визначення періоду та розміру нарахування інфляційних втрат.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, апеляційним господарським судом був проведений розрахунок інфляційних втрат, з огляду на встановлений договором строк настання у відповідача обов'язку оплатити за отриманий товар з урахуванням п'ятиденної відстрочки передбаченої договором, з огляду на дати часткових оплат відповідачем сум боргу по кожній видатковій накладній (зокрема, беручи до уваги відомості зазначені в розрахунку позивача, який доданий до позовної заяви, та банківські виписки), а також з огляду на те, що індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншими за місяць.

Перевіривши здійснений апеляційним судом розрахунок інфляційних втрат, що підлягають стягненню, з урахуванням зазначених вище норм та рекомендацій, колегія суддів встановила, що він є арифметично вірним, у зв'язку з чим, висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 14277,93 грн є обґрунтованим.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "50 Х 50" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 у справі № 914/1240/16 залишити без змін.