Головуючого судді суддів Корсака В.А., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П. розглянувши матеріали касаційної скарги Фірми "КОМЕСА ГМБХ" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 у справі № 917/1181/16 Господарського суду Полтавської області за позовом Фірми "КОМЕСА ГМБХ", Австрія, Відень А-210 до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Полтава, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Спільне австрійсько-українське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтермедіо", м. Полтава про визнання недійсними рішення

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача не з'явився - відповідача Прохоров Є.І.- третьої особи не з'явився

У липні 2016 року Фірма "КОМЕСА ГМБХ" звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якій просила суд визнати недійсним рішення адміністративної колегії Відділення від 14.02.2014 № 02/38-рш у справі № 02-15-1/128-2013 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу".

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.07.2016 до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Спільне австрійсько-українське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтермедіо".

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.08.2016 (суддя Мацко О.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 (Россолов В.В. - головуючий, судді: Тихий П.В., Івакіна В.О.) у даній справі в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Фірма "КОМЕСА ГМБХ" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу Полтавське обласне територіальне відділення Антимонопольне комітет України заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

31.01.2017 від Фірми "КОМЕСА ГМБХ" на адресу суду надійшли письмові пояснення, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Фірма "КОМЕСА ГМБХ", Спільне австрійсько-українське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтермедіо" не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Клопотання Фірми "КОМЕСА ГМБХ" про відкладення розгляду справи, яке надійшло на адресу суду 06.02.2017, колегією суддів залишено без задоволення, оскільки статтею 77 ГПК України встановлено, що господарський суд розглядає справу в межах строків, встановлених статтями 69, 1118 цього Кодексу, і розгляд справи може бути відкладено, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Проте, заявником не доведено наявність підстав для відкладення розгляду справи, а його доводи та заперечення викладені у наявних в матеріалах справи документах.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 14.02.2014 адміністративною колегією Полтавського територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 02/38-рш у справі № 02-15-1/128-2013 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу", яким:

- визнано дії СП ТОВ "Інтермедіо" щодо застосування в назві медичної стоматологічної практики "Інтермедіо" слова "клініка", порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, тобто поширення суб'єктом господарювання невизначеному колу осіб відомостей, які містять неправдиві дані (розміщення напису "клініка"), що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо одержання (замовлення) послуг саме в цього суб'єкта господарювання;

- накладено на СП ТОВ "Інтермедіо" штраф у розмірі 68 000 грн. за порушення, зазначені в п. 1 резолютивної частини рішення, відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

- зобов'язано ТОВ "Інтермедіо" привести назву медичної стоматологічної практики "Інтермедіо", що розміщується на фасаді будинку за адресою м. Полтава, вул. Чапаєва, 14 у відповідність до законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та повідомити про це територіальне відділення у 14-денний строк від дати отримання рішення з наданням відповідного фотографічного зображення.

Рішення було направлено територіальним відділенням супровідним листом від 17 лютого 2014 року № 02/1286 на адресу СП ТОВ "Інтермедіо" та вручено його представнику 24 лютого 2014 року.

В своєму позові позивач послався на те, що вказаним рішенням Полтавського територіального відділення Антимонопольного комітету України порушуються його права, як учасника Спільного австрійсько-українського підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтермедіо".

Відповідач проти позову заперечив, пославшись на відсутність у позивача права на оскарження спірного рішення органу Антимонопольного комітету України та закінчення строку його оскарження.

Приймаючи рішення про відмову у позові суди попередніх інстанцій послалися те, що норми чинного законодавства не передбачають право учасників суб'єкта господарювання на оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України.

Висновки судів попередніх інстанцій колегія вважає достатньо обґрунтованими з наступних підстав.

Частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Тобто, даною нормою Закону чітко визначено коло суб'єктів, які мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України. Відповідно до статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції", особами, які беруть участь у справі визнаються: сторони, треті особи, їх представники. Сторонами у справі є відповідач і заявник. Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач у даній справі - Фірма "КОМЕСА ГМБХ" не була ні заявником, ні відповідачем, ні третьою особою у справі № 02-15-1/128-2013, за результатами розгляду якої прийнято спірне рішення.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що норми чинного законодавства не передбачають право учасників суб'єкта господарювання (позивача у справі) на оскарження в порядку частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішень органів Антимонопольного комітету України.

З приводу посилань позивача про порушення його прав та інтересів Антимонопольним комітетом України, у зв'язку з незалученням його як третьої особи, суди обґрунтовано виходили з того, що за приписом частини другої статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції", третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Статтею 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Зі змісту наведеної норми випливає, що підставою для залучення третьої особи до участі у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є обґрунтоване припущення, що рішення у такій справі стосується лише прав та інтересів, пов'язаних з економічною конкуренцією на території України, а не будь-яких прав та інтересів особи взагалі. Аналогічна позиція викладена в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2008 року № 01-8/634 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства" (v_634600-08) .

Таким чином, лише припущення особи про можливість порушення вказаним рішенням його прав і інтересів саме як учасника товариства не є в розумінні статті 2 вказаного Закону підставою для залучення останньої як третьої особи під час розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

В той же час, та обставина, що є позивач є іноземним суб'єктом господарської діяльності, права і інтереси якого регламентуються Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) не створює для останнього додаткових підстав (можливостей) для самостійного оскарження спірного рішення органу антимонопольного комітету. Так, норми Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) не встановлюють для іноземних суб'єктів господарської діяльності можливості оскарження рішення органу державної влади України, прийняття якого може вплинути на їх економічні інтереси як учасників товариства.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав висновок місцевого суду щодо спливу двомісячний строку на оскарження рішення органів Антимонопольного комітету України помилковим, враховуючи наступне.

Встановлено, що спірне рішення було направлено територіальним відділенням супровідним листом від 17 лютого 2014 року № 02/1286 на адресу СП ТОВ "Інтермедіо" та вручено його представнику 24 лютого 2014 року.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Таким чином, вимоги Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) пов'язують двомісячний термін на оскарження виключно із суб'єктами їх отримання (заявником, відповідачем, третьою особою). Враховуючи, що доказів направлення відповідного рішення позивачеві, як учаснику СП ТОВ "Інтермедіо", до суду не подано, відтак до останнього не можуть бути застосовані вимоги частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

На підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у позивача відсутнє право на оскарження спірного рішення, оскільки норми чинного законодавства не передбачають право учасників суб'єкта господарювання на оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України в порядку частини першої статті 60 "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно до приписів статті 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.