розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2016 у справі № 904/7521/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення 33 230, 04 грн., за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Сінюхіної І.В.,

У серпні 2016 року структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення 33 230, 04 грн. плати за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2016, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Державним підприємством "Придніпровська залізниця" (залізницею) та публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" (власником колії) 16.11.2012 укладено договір № ПР/М-12-1334/НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", яка примикає до станції Кривий Ріг-Головний, Кривий Ріг, Батуринська, Новоблочна Придніпровської залізниці, пунктом 1 якого зокрема встановлено, що згідно зі Статутом залізниць України (457-98-п) , Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України і на умовах цієї угоди експлуатуються під'їзні колії, які належать власнику колії. Під'їзна колія обслуговується локомотивами власника колії.

За умовами п. 8 договору про готовність вагонів до забирання прийомоздавальник власника колії у письмовому вигляді повідомляє прийомоздавальника залізниці врученням відомостей на здачу вагонів з під'їзної колії.

Згідно з п. 12 договору забирання усіх вагонів з приймально-здавальних колій комбінату локомотивом залізниці здійснюється не пізніше ніж через 4,0 години після закінчення приймально-здавальних операцій.

Відповідно до п. 21 договору останній укладено терміном на 5 років з 17.11.2012 по 16.11.2017.

Також між позивачем та відповідачем 15.12.2015 укладено додаткову угоду № 6/7 до договору, відповідно до якої сторонами договору визначені публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" та публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг".

На станцію Кривий Ріг - Головний Придніпровської залізниці (одержувач - відповідач) 25.02.2016 прибув поїзд у складі 50 вагонів з вантажем "вапняк для флюсування" загальною масою вантажу 3 458 тонн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями залізничних накладних.

Як вбачається з Книги повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження за формою ГУ-2, того ж дня прийомоздавальник залізниці Демченко двічі повідомила відповідача про надходження зазначених вагонів з вантажем та готовність подавання їх на під'їзну колію для вивантаження - о 21:45 год. та о 23:40 год. Повідомлення прийняв вантажний диспетчер відповідача ОСОБА_1.

Згідно з актом загальної форми № 1052 від 26.02.2016 вагони затримані на станції призначення в очікуванні подавання під вантажні операції з вини клієнта, час початку затримки вагонів - 26.02.2016, 00:01 год. Акт підписаний представником відповідача без зауважень.

Згідно з актом загальної форми № 1074 від 27.02.2016 час закінчення затримки вагонів - 27.02.2016 о 00:17 год. Акт підписаний представником відповідача з зауваженнями, в яких представник зазначив, що відповідач був готовий прийняти вагони ще 26.02.2016 о 21:00 год.

Відповідно до акта загальної форми № 7117 від 29.02.2016 вагони затримані на станції Кривий Ріг - Головний з 26.02.2016, 00:01 год. по 27.02.2016, 00:17 год. Збір за зберігання вантажу складає 27 691, 70 грн.

Накопичувальну картку № 01039098 від 29.02.2016, згідно з якою відповідачу нараховано 27 691, 70 грн. (без ПДВ, з урахуванням ПДВ - 33 230, 04 грн.) збору за зберігання вантажу, представник останнього підписав із запереченнями, зазначивши, що відповідач був готовий прийняти вагони ще 26.02.2016 о 21:00 год.

У зв'язку з тим, що відповідач відмовився сплатити нарахований позивачем збір за зберігання вантажу, останній звернувся з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх необґрунтованості з огляду на відсутність вини відповідача у неможливості прийняти вагони до закінчення строку безоплатного зберігання вантажу.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Згідно з п. 42 Статуту залізниць України (далі - Статут), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) , залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення. За угодою між одержувачем і станцією вагони (контейнери) можуть подаватися без попереднього повідомлення.

Пунктом 46 Статуту (457-98-п) передбачено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

За умовами абзацу 1 п. 119 Статуту (457-98-п) за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.

Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (z0165-99) , у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Згідно з п. 12 зазначених Правил загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

Пунктом 8 Правил зберігання вантажів (статті 12, 46 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (z0861-00) (з подальшими змінами і доповненнями), передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач повідомив позивача про готовність прийняти вагони 26.02.2016 о 21:00 год., що підтверджується телефонограмою № 115, зауваженнями відповідача в акті загальної форми № 1074 від 27.02.2016 та накопичувальній картці № 01039098 від 29.02.2016. Доказів спростування зазначеного позивачем не надано.

Враховуючи викладене та встановлений судами факт повідомлення позивача про готовність забрати вантаж, яке було здійснено відповідачем у межах терміну безоплатного зберігання, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів обох інстанцій про відмову у позові.

Посилання скаржника, що він не отримував зазначеного повідомлення не беруться до уваги колегією суддів, оскільки згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.