Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Плюшка І.А., розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (головуючий суддя Власов Ю.Л., судді Корсакова Г.В., Хрипун О.О.) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 (суддя Сташків Р.Б.) за скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на дії відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві при виконанні наказу від 15.04.2014 у справі № 910/896/14 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" до 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Лайн" про стягнення 120653,56 доларів США,

за участю представників: позивача Кочін Г.І., Мандик В.А., відповідача-1 ОСОБА_4, ОСОБА_7, відповідача-2 не з'явились

У квітні 2016 року боржник - Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві при виконанні наказу від 15.04.2014 у справі № 910/896/14. В поданій скарзі боржник просив скасувати постанови, винесені відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві у виконавчому провадженні № 49519082: про відкриття виконавчого провадження від 01.12.2015; про стягнення виконавчого збору від 17.03.2016; про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 17.03.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі № 910/896/14, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, відмовлено у задоволенні скарги відповідача-1.

Не погоджуючись із вказаними ухвалою та постановою, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на дії державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві задовольнити, скасувати постанови, винесені відділом виконавчої служби у виконавчому провадженні № 49519082.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми ст.ст. 19, 20, 26, Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , ст. 43 ГПК України.

Доводи скаржника зводяться до того, що підстава, за якою постановою від 01.12.2015 було відкрито виконавче провадження № 49519082 відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, згодом відпала у зв'язку з винесенням постанови державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві 11.02.2016 про скасування постанови від 23.10.2015 про закінчення виконавчого провадження, а тому постанова про відкриття виконавчого провадження від 01.12.2015 є незаконною та такою, що винесена без достатньої правової підстави.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача-2 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача-2.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача-1, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2014 у справі № 910/896/14 позов задоволено повністю: стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 87524,44 долара США заборгованості за кредитом, 33047,69 долара США заборгованості за процентами, 55,19 долара США пені за кредитом, 26,24 долара США пені за процентами та судовий збір в розмірі 19287,67 грн.

На виконання рішення судом видано накази, зокрема наказ № 910/896/14 від 25.04.2014 про стягнення заборгованості з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4.

Як встановлено судами, наказ про примусове виконання рішення був пред'явлений позивачем до державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві. Постановою державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 визнано дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (головного державного виконавця Бурла В.Е.) щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 46487955 від 12.02.2015, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.04.2015 та постанови про розшук майна боржника від 20.04.2015 неправомірними; скасовано зазначені постанови.

Вказана ухвала обґрунтована тим, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач-1 зареєстрований у Святошинському районі міста Києва, а державний виконавець прийняв виконавчий документ не за місцем виконання рішення, тобто не встановивши, чи знаходиться на території, на яку поширюється повноваження відділу державної виконавчої служби. постійно діючий орган чи майно боржника, що суперечить положенням ст.ст. 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження". Оскільки місцезнаходженням боржника є Святошинський район міста Києва, то виконавчий документ підлягає виконанню ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві. Тому за приписами п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження, оскільки пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби відбулося не за місцем виконання рішення.

Як встановлено судами, у грудні 2015 наказ на примусове виконання рішення у справі № 910/896/14 був переданий на виконання до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, котрий 01.12.2015 відкрив виконавче провадження та надав строк для самостійного виконання рішення боржником. Відповідач-1 самостійно рішення суду не виконав, внаслідок чого державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочав примусове виконання рішення.

Так, 01.12.2015 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 49519082 з примусового виконання наказу у справі № 910/896/14 від 25.04.2014.

17.03.2016 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві стягнуто з відповідача-1 виконавчий збір у зв'язку з невиконанням рішення у самостійному порядку у наданий строк.

17.03.2016 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, в зв'язку з невиконанням рішення боржником, накладено арешт на все майно відповідача-1.

Положеннями ст. 124 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ст. 115 ГПК України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України, після набрання ними законної сили є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на території України, виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Виконання рішення господарського суду, відповідно до ст. 116 ГПК України, провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (із змінами і доповненнями, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ст. 6 Закону); вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ст. 11 Закону).

Підстави для відкриття виконавчого провадження врегульовано ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження". Так, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Частиною 3 цієї статті встановлено право державного виконавця провадити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Згідно із ч. 5 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" (редакції, в чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

За змістом частини другої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Статтею 119 ГПК України передбачено право господарського суду поновити пропущений строк для пред'явлення наказу до виконання.

Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання (п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частиною другою статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання.

Судами встановлено, що наказ від 25.04.2014 на примусове виконання рішення у справі № 910/896/14 надійшов до від відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від Святошинського районного управління юстиції у місті Києві згідно територіального розподілу, а тому строк пред'явлення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва № 910/896/14 від 25.04.2014) до виконання переривався на підставі п.1 ч.1 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" пред'явленням його до виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві (постанова про відкриття виконавчого провадження № 46487955 від 12.02.2015).

Як встановлено судами, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві 11.02.2016 прийнято постанову про скасування процесуального документу у виконавчому провадженні № 46487955 та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 23.10.2015, у зв'язку з винесенням ухвали Господарським судом міста Києва у даній справі від 26.10.2015 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.02.2015 в частині прийняття виконавчого документу до виконання не за місцем виконання рішення суду, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.04.2015 та постанови про розшук майна боржника від 20.04.2015, винесених відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві.

Оскільки, як встановлено судами, при відкритті виконавчого провадження 01.12.2015 державним виконавцем державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві були відсутні підстави, визначені в ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", для відмови у відкритті виконавчого провадження, наказ передано згідно з територіальним позділом від відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві на виконання ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження", строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривався, а тому не був пропущений, суди дійшли правомірного висновку про відмову у задоволенні скарги в частині скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

За приписами ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Як встановлено судами, відділом державної виконавчої служби здійснюються заходи, необхідні для своєчасного і повного виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/896/14, зокрема відкрито виконавче провадження та надано строк для самостійного виконання рішення боржником. Оскільки відповідачем-1 самостійно рішення суду не виконано, виконавцем на наступний день після закінчення відповідних строків розпочато примусове виконання рішення, а в подальшому винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт майна боржника.

Враховуючи зазначене колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушень чинного законодавства при прийнятті державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві у виконавчому провадженні ВП № 49519082 постанов від 17.03.2016 про стягнення виконавчого збору та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

При цьому, як вірно відзначено місцевим судом, в якості підстав для скасування постанов від 17.03.2016 про стягнення виконавчого збору та про арешт майна боржника відповідач-1 посилався в основному на протиправність дій відділу державної виконавчої служби при прийнятті наказу до виконання та винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, а такі посилання судом відхилені.

Згідно зі ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення скарги відповідача-1 є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятих у справі ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 910/896/14 - без змін.