Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.03.2009 порушено провадження у справі про банкрутство Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м'ясокомбінат", введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Жмайло О.В., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, відкрито процедуру санації боржника, керуючим санацією призначено генерального директора Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м'ясокомбінат" Айзенштадата І.Ю.

Постановою господарського суду м. Києва від 04.11.2015 припинено процедуру санації боржника, Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м'ясокомбінат" (далі - ПІІ ТОВ " Русанівський м'ясокомбінат") визнано банкрутом, ліквідатором банкрута призначено Сербін І.І.

Після оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України до господарського суду з кредиторськими вимогами до боржника звернулася Державна податкова інспекція у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва (далі - ДПІ) на суму 3403321,17 грн. (т.26 а.с. 2-142).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.04.2016 (суддя Чеберяк П.П.), зокрема, заяву ДПІ до ПІІ ТОВ " Русанівський м'ясокомбінат" задоволено частково; визнано кредиторські вимоги ДПІ до ПІІ ТОВ "Русанівський м'ясокомбінат" на суму 2933566,12 грн.; у визнанні кредиторських вимог ДПІ до ПІІ ТОВ "Русанівський м'ясокомбінат" на суму 469833,55 відмовлено; зобовязано ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Сербін І.І. включити кредиторські вимоги ДПІ на суму 2933566,12 до третьої черги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 (колегія суддів: Доманська М.Л., Верховець А.А., Остапенко О.М.) апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково; змінено п.п. 2, 3, та п. 6 (в частині кредиторських вимог ДПІ) резолютивної частини ухвали господарського суду м. Києва від 11.04.2016 та викладено їх в наступній редакції:

пункт 2: "Визнати кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м'ясокомбінат" на суму 2 959 145,20 грн.";

пункт 3: "У визнанні кредиторських вимог Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м'ясокомбінат" на суму 444 175 грн. 97 коп. відмовити";

пункт 6 (в частині кредиторських вимог Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві): "Зобов'язати ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Сербін Ірину Іванівну включити кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на суму 2 959 14,20 грн. до третьої черги реєстру вимог кредиторів Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м'ясокомбінат".

ДПІ звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 11.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 в частині відмови у задоволенні кредиторських вимог ДПІ на суму 444175,97 грн., прийняти нове рішення, яким кредиторські вимоги ДПІ задовольнити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що судами невірно застосовано строк позовної давності до спірних правовідносин, оскільки, на думку заявника, застосуванню підлягали норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , якими передбачено звернення кредитора з поточними вимогами до боржника відповідно до ст.23 лише в межах ліквідаційної процедури. Крім того, заявником зазначено, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у визнанні суми штрафних санкцій невірно посилався на вимоги ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013), оскільки згідно ч.5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після 19.01.2013) не поширюється дія мораторію на поточні зобов'язання боржника, а тому підлягає нарахуванню неустойка.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Частиною 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 22.12.2011) поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ звернулася 15.12.2015 з заявою про грошові вимоги до боржник в порядку ст.23 Закону. В обґрунтування заяви послалася на те, що станом на грудень 2015 року сума узгоджених, але не сплачених податкових зобов'язань перед бюджетом складає 3 403 321, 17 грн., а саме: зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 3 873,47 грн., зі збору за право використання місцевої символіки у сумі 47891,83 грн., по комунальному податку у сумі 3094,89 грн., по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 6005,03 грн., по податку на прибуток у сумі 21294,97 грн.; по податку на додану вартість у сумі 2 987 087,60 грн., по земельному податку з юридичних осіб у сумі 61870,02 грн., по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності (з урахуванням пояснень ДПІ від 18.03.2016) у сумі 267296,39 грн.; по збору за спеціальне використання води у сумі 4906,97 грн. (т.26 а.с. 2-142).

Судом першої інстанції зазначено, що вимоги кредитора в сумі 3873,47 грн. збір за забруднення навколишнього природного середовища обґрунтовані самостійно поданими розрахунками від 30.04.2010, 02.08.2010, 26.10.2010, 27.01.2011; в сумі 47891,83 грн. збір за право використання місцевої символіки, обґрунтовані самостійно поданими розрахунками від 04.08.2009, 28.10.2009, 30.01.2010, 26.04.2010, 26.10.2010, 22.11.2010, 27.01.2011 та податкового повідомлення-рішення від 06.04.2010; в сумі 3094,89 грн. по комунального податку обґрунтовані самостійно поданими розрахунками від 05.11.2009, 15.01.2010, 30.04.2010, 09.08.2010, 08.11.2010, 07.02.2011, та податковими повідомленнями-рішеннями від 06.04.2010; у сумі 6005,03 грн. податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обґрунтовані самостійно поданими розрахунками від 22.02.2010 та податковими повідомленнями-рішеннями від 20.10.2010; у сумі 21 294,97 грн. податку на прибуток обґрунтовані самостійно поданими деклараціями від 06.11.2009, 09.02.2010, 31.01.2011, податковими повідомленнями-рішеннями від 18.11.2009, 05.02.2010, 12.11.2010, 03.12.2010, 16.03.2011, 02.09.2011; у сумі 2987087,60 грн. по податку на додану вартість обґрунтовані самостійно поданими деклараціями від 17.02.2012, 21.05.2012, 20.12.2012, 21.01.2013, 20.02.2013, 19.03.2013, 30.03.2015, 29.04.2015, податковими повідомленнями-рішеннями від 20.12.2010, 01.03.2011, 14.04.2015; у сумі 61870,02 грн. по земельному податку обґрунтовані самостійно поданими розрахунками від 30.01.2010, 31.01.2011, 30.01.2009, податковими повідомленнями-рішеннями від 31.12.2010, 13.04.2012, 06.04.2010, 16.07.2010, 13.04.2012; у сумі 4906,97 грн. обґрунтовані самостійно поданими розрахунками від 06.08.2010, 03.11.2010, 27.01.2011, 19.08.2011, 19.11.2011, 08.05.2012, 06.08.2012, 07.11.2012, 20.04.2013, 25.07.2013, 25.10.2013, 03.02.2014, 07.05.2014, 18.07.2014, 03.11.2014, 09.02.2015, 29.04.2015 та податковими повідомленнями-рішеннями від 25.04.2012.

Суд першої інстанції, посилаючись на ст. 102 Податкового кодексу України, п.7.1, 7.2 Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ДПА України № 162/379 від 19.07.1999 (z0544-99) , положення Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) , зазначив, що вимоги ДПІ в розмірі 202537,16 грн., з яких 3873,47 грн. збір за забруднення навколишнього природного середовища, 47891,83 грн. збір за право використання місцевої символіки, 3094,89 грн. комунального податку, 6005,03 грн. податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, 21 294,97 грн. податку на прибуток, 27377,00 грн. податку на додану вартість, 4579,75 грн. збору за спеціальне використання води, не підлягають визнанню, оскільки заявлені з порушенням строку позовної давності, про яку заявлено ліквідатором банкрута.

Визнаючи частково вимоги ДПІ, суд першої інстанції зазначив, що наявними у справі доказами, а саме: самостійно поданими боржником податковими деклараціями з податку на додану вартість, з податку на прибуток, збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод, з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, податковими розрахунками збору за забруднення навколишнього природного середовища, за право використання місцевої символіки, комунального податку, земельного податку, сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податковими повідомленнями-рішеннями, підтверджуються вимоги ДПІ в розмірі 2933566,12 грн. Суд погодився з рішенням ліквідатора відносно того, що вимоги на суму 267296,39 грн. є арифметично не підтвердженими та не розрахованими контролюючим органом по даті виникнення і без правових підстав такого виникнення, а сума у розмірі 26550,20 грн., яка складається з нарахованого, але невикористаного податкового кредиту зі сплати податку на додану вартість, є необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції, частково змінюючи рішення суду першої інстанції, не погодився відносно висновку суду першої інстанції щодо вимог ДПІ у розмірі 267296,39 грн. з посиланням на те, що сума є арифметично не підтвердженою. Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що в письмових поясненнях ДПІ від 18.03.2016 зазначено про описку в назві податку та суми, однак, документально підтверджується заборгованість на суму 267296,39 грн. по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності і документи в обґрунтування цього були подані кредитором до суду першої інстанції, як додаток до заяви з кредиторськими вимогами. Судом апеляційної інстанції зазначено, що вимоги по цьому податку в розмірі 256932,00 грн. документально підтверджені, проте заявлені зі строком позовної давності, а вимоги в розмірі 10364,39 грн. є штрафними санкціями, які в силу ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не підлягають задоволенню, оскільки не нараховуються в період дії мораторію.

Відносно невизнаної судом першої інстанції суми у розмірі 26550,20 грн., яка складається з нарахованого, але невикористаного податкового кредиту зі сплати податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції послався на ст. 200 Податкового кодексу України та зазначив, що боржник в самостійно поданих податкових деклараціях з податку на додану вартість з січня по грудень 2015 та в період з січня по квітень 2016 не врахував від'ємне значення суми податку, розрахованої згідно з п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні періоди, і зарахував до складу податкового кредиту наступного звітного періоду. Враховуючи, що боржник самостійно визначив в поданих деклараціях з податку на додану вартість спосіб використання податкового кредиту, який не може зменшити суму податкового боргу з податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлена кредитором сума вимог у розмірі 2958818,00 грн. з податку на додану вартість підлягає визнанню та включенню до 3 черги задоволення.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, не погодився з висновками суду першої інстанції щодо відхилення вимог ДПІ, які є штрафними санкціями з посиланням на пропуск позовної давності. Суд апеляційної інстанції, відхилив ці вимоги з посиланням на ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30.06.1999), та зазначив, що вимоги ДПІ, які є штрафними санкціями, не підлягають задоволенню, оскільки не нараховуються в період дії мораторію.

Відповідно до ч.1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, норми Податкового кодексу України (2755-17) , Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) , Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , Цивільного кодексу України (435-15) та порушено норми процесуального права, зокрема, ст.ст.42, 47, 84, 101 ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ст.1.3 Податкового кодексу України (2755-17) цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені, зокрема, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Отже, питання погашення податкових зобов'язань Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Русанівський м'ясокомбінат" в даному випадку врегульовано Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 22.12.2011) вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, кредитор, вимоги якого виникли під час проведення процедур банкрутства, може реалізувати своє процесуальне право та заявити їх до боржника у строк, встановлений ст.38 Закону - в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Тому посилання судів на строки позовної давності, які встановлені Цивільним кодексом України (435-15) та передбачені Податковим кодексом України (2755-17) , в даному випадку є неправомірними, оскільки в процедурах банкрутства кредитор може реалізувати свої права лише у спосіб, передбачений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те те, що кредиторські вимоги ДПІ в сумі 202537,16 грн. заявлені після спливу строку давності, яка встановлена Цивільним кодексом України (435-15) та Податковим кодексом України (2755-17) , є необґрунтованими з огляду на те, що ДПІ заявила вимоги, які виникли після порушення справи про банкрутство і в силу ст.1 Закону вони є поточними, у спосіб, передбачений ст.23, 38 Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом та докази, на підставі яких прийнято рішення.

Отже, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи заборгованість боржника щодо сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, зазначив, що вона підтверджується самостійно поданим боржником розрахунком від 22.02.2010 №11159 (3-4 квартал 2010 року) на суму 6125,84 грн.; податковим повідомленням-рішенням від 20.10.2010 № 0005331720 на суму 268,55 та від 20.10.2010 № 0005341720 на суму 242,20 грн. Натомість, в матеріалах справи відсутні вказані повідомлення-рішення, а наявний лише розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (т.26 а.с.73). Крім того, обґрунтовуючи заборгованість боржника щодо сплати податку на прибуток, суд апеляційної інстанції зазначив, що заборгованість підтверджується, зокрема, самостійно поданої декларацією від 31.01.2011 № 319075 на суму 10061,00 грн. Однак, в матеріалах справи за номером № 319075 наявна декларація від 27.01.2011, в якій зазначено сума податку до сплати 1585,00 грн. (т.26 а.с. 74).

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на самостійно подані податкові декларації від 30.01.2010 № 2172 на суму 101460,00 грн., від 31.01.2011 № 2227 на суму 101460,00 грн., від 30.01.2009 № 3329 на суму 95807,28 грн., що сумарно становить 298 727,28 грн., зазначив про підтвердження заборгованості боржника по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 267.296,39 грн. Отже, мають місце необґрунтовані арифметичні розбіжності у розмірі заборгованості. Крім того, в матеріалах справи наявні лише податкові декларації № 2227 від 31.01.2011 на суму 101460,00 грн., № 3329 від 30.01.2009 на суму 95807,28 грн. (т.26 а.с. 37, 38).

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено ст. 4-2, ч.3 ст. 84 ГПК України. Порушення судом вказаних процесуальних норм унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 та ухвала господарського суду м. Києва від 11.04.2016 підлягають скасуванню, справа підлягає направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва в частині розгляду кредиторських вимог ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

При новому розгляді судам врахувати наведене вище, та, виконавши всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірити обставини справи, повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, зробити висновки про встановлені обставини з посиланням на достовірні докази, досліджені в судовому засіданні та розглянути вимоги ДПІ у відповідності з нормами матеріального права.