розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальний торговий дім "Меркурій"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016

та на ухвалу господарського суду міста Києва від 08.06.2016

у справі № 910/10544/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальний торговий дім "Меркурій"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Банк"

про зобов'язання перерахувати кошти

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальний торговий дім "Меркурій" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Банк" про зобов'язання перерахувати кошти на інший рахунок.

Ухвалою господарського суду міста Києва 08.06.2016 (суддя Балац С.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (колегія суддів у складі: суддя Пашкіна С.А. - головуючий, судді Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г.), позовну заяву повернуто заявнику без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 08.06.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016, а справу для розгляду направити до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що господарськими судами порушено вимоги ст.ст. 43, 44, 57, 63, 82 ГПК України, ст. 4 Закону України "Про судовий збір". Так, на думку скаржника, даний спір не є спором майнового характеру, а тому господарський суд безпідставно повернув його позовну заяву за подання якої він сплатив 1 378,00 грн., тобто як за спір немайнового характеру.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого:

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, ТОВ "Універсальний торговий дім "Меркурій" звернулось до господарського суду першої інстанції з позовом, предметом якого є вимога про зобов'язання перерахувати кошти, у сумі 9 278 079,02 грн., які перебувають на рахунку позивача в ТОВ "Фортуна Банк" на інший рахунок в іншому банку.

Відповідно до п. 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з приписами частин 1 та 3 ст. 1066 ЦК України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Системний аналіз положень ЦК України (435-15) , Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) свідчить про те, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, оскільки у разі задоволення позовних вимог, позивач отримує можливість розпорядження майном - грошовими коштами у сумі, яка зазначена у відповідному платіжному дорученні, у свою чергу щодо відповідної суми коштів банк буде позбавлений можливості подальшого використання, а відтак, у даному випадку позивач фактично виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому грошовими коштами.

Отже, доводи касаційної скарги, стосовно того, що у даному випадку спір не має майнового характеру, спростовуються наведеним вище.

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1 378,00 грн.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій стосовно того, що за подання позову у даній справі позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 139 171,19 грн.

Встановивши, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 378,00 грн., тобто у меншому розмірі, ніж це передбачено законом, місцевий господарський суд правомірно, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України повернув позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Відтак, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та ухвали господарського суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальний торговий дім "Меркурій" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/10544/16 залишити без змін.