головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів: Поляк О.І., Яценко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі № 910/3920/16 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль-Блюз" про визнання договору частково недійсним в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: Грищенко О.М. не з'явились

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Сташків Р.Б.) від 06.07.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді - Пашкіна С.А., Смірнова Л.Г.) від 02.11.2016 у справі № 910/3920/15 в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" просить повністю скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 215, ч.4 ст. 213, ст. 628, ч.1 ст. 637, глав 71, 77 Цивільного кодексу України (435-15) ( ЦК України (435-15) ), ст.ст. 33, 34, ч.3 ст. 35, ст.ст. 36, 38, 41, 43, п.п.1, 2 ч.2 ст. 83, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України ( ГПК України (1798-12) ).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Позивачем були заявлені клопотання про витребування доказів (в порядку ст. 38 ГПК України) та про призначення судової почеркознавчої експертизи (в порядку ст. 41 ГПК України), які залишено без задоволення судом касаційної інстанції, оскільки в силу приписів ч.2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль-Блюз" про визнання договору безвідсоткової фінансової допомоги № 1/12 від 20.12.2007 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір безвідсоткової фінансової допомоги № 1/12 від 20.12.2007 підписано директором відповідача ОСОБА_5 з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання цього договору недійсним. Крім того, на думку позивача, оспорюваний договір за своєю правовою природою є кредитним договором, оскільки є двостороннім та консенсуальним договором, а кошти за цим договором перераховувались на певні цілі. Отже, будучи кредитним договором, договір безвідсоткової фінансової допомоги мав містити умови про розмір процентної ставки, враховуючи положення статті 218, частини 2 статті 1055 ЦК України, а тому відсутність цієї умови робить кредитний договір нікчемним. Позивач також вказував, що відповідач не мав права укладати кредитний договір, оскільки не є фінансовою/кредитною установою з відповідною ліцензією на здійснення фінансових послуг з кредитування.

22.06.2016 до суду першої інстанції позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої ТОВ "Кімет-Плюс" просив суд визнати недійсним з моменту його укладення договір безвідсоткової фінансової допомоги в частині повернення сплачених коштів, а саме - умови, викладені у пунктах 1.2., 2.1., 2.3., та визнати недійсними в частині слів "на умовах повернення" пункт 1.1. та преамбулу оспорюваного договору, а також додаткову угоду від 24.12.2007, у частині зазначення у її преамбулі слів "на умовах повернення".

Обґрунтовуючи заяву про зміну предмету позову, позивач додатково зазначив, що оспорюваний договір був укладений сторонами з метою фінансування відповідачем своєї пайової участі у створені соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на виконання домовленостей між ТОВ "Кімет-Плюс" та ТОВ "Стиль-Блюз" за договором дольової участі № 7/7. У цьому зв'язку позивач вважав, що грошові кошти, які сплачені відповідачем на підставі оспорюваного договору безвідсоткової фінансової допомоги, є внеском відповідача у дольову участь за договором № 7/7, а тому поверненню не підлягають.

Судами встановлено таке.

20.12.2007 між ТОВ "Кімет-Плюс" та ТОВ "Стиль-Блюз" був укладений договір безвідсоткової фінансової допомоги № 1/12 на умовах повернення (преамбула).

Вказаний договір від імені ТОВ "Стиль-Блюз" підписаний його директором ОСОБА_5, що діяв на підставі Статуту.

Пунктом 1.1. договору безвідсоткової фінансової допомоги зазначено, що ТОВ "Стиль-Блюз" зобов'язувалося в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, надати ТОВ "Кімет-Плюс" безвідсоткову фінансову допомогу на умовах повернення в сумі 4823860,00 грн у наступному порядку (графіку): до 25.01.2008 - 803976,67 грн; до 25.02.2008 - 803976,67 грн; до 25.03.2008 - 803976,67 грн; до 25.04.2008 - 803976,67 грн; до 25.05.2008 - 803976,67 грн; до 25.06.2008 - 803976,67 грн.

Зі змісту пункту 1.2. договору безвідсоткової фінансової допомоги ТОВ "Кімет-Плюс" зобов'язується повернути фінансову допомогу у встановлені цим договором строки.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що відповідач надає позивачу безвідсоткову фінансову допомогу на строк з 25.01.2008 до 25.12.2010, а ТОВ "Кімет-плюс" зобов'язане повернути безвідсоткову фінансову допомогу до 25.12.2010 шляхом перерахування в безготівковій формі відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Стиль-Блюз" або провести розрахунки іншим, не забороненим чинним законодавством шляхом (п.2.3. договору).

24.12.2007 додатковою угодою № 1/12 до договору безвідсоткової фінансової допомоги були внесені зміни, відповідно до яких надання безвідсоткової фінансової допомоги забезпечувалося штрафними санкціями, розмір яких дорівнює всім штрафним санкціям, що будуть нараховані до ТОВ "Кімет-плюс" відповідно до договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва зв'язку з будівництвом житлового комплексу з вбудованими приміщеннями соціального призначення, прибудованими приміщеннями кіноконцертного залу та підземним паркінгом на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6. (пункт 2 додаткової угоди).

У пункті 3 додаткової угоди зазначено, що договір № 1166 від 24.12.2007 пайової участі є додатком до договору безвідсоткової фінансової допомоги № 1/12 від 20.12.2007.

Додаткова угода до договору безвідсоткової фінансової допомоги № 1/12 від 20.12.2007 також підписана директором ТОВ "Стиль-Блюз" ОСОБА_5, що діяв на підставі Статуту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції правомірно виходили з такого.

Загальні підстави визнання угод недійсними та настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом зазначених норм, права або інтереси особи підлягають судовому захистові у разі їх порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Разом з тим, доводи позивача про недійсність спірного договору з підстав його підписання зі сторони відповідача неуповноваженою особою, а також про те, що спірний договір за своєю правовою природою є кредитним договором, та мав містити умови про розмір процентної ставки та бути укладений фінансовою установою, не обґрунтовані наявністю будь-яких порушених прав позивача у зв'язку саме з цими обставинами, оскільки позивач свідомо на власний ризик уклав договір у формі саме договору безвідсоткової фінансової позики, що не заборонено законодавством, з дотриманням принципу свободи договору (іншого судами не встановлено і позивачем не доведено), а отже встановлення наявності/відсутності наведених обставин внаслідок, зокрема, витребування та дослідження оригіналів матеріалів реєстраційної справи відповідача, призначення судової почеркознавчої експертизи, не впливає на вирішення даного спору. До того ж відповідач не заперечує всіма своїми діями вчинення ним зі свого боку спірного договору повноважним представником та його легітимне усвідомлене подальше виконання зі свого боку.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами спірний договір № 1/12 від 20.12.2007 є договором позики, що вбачається з його змісту.

Згідно статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" під фінансовою послугою розуміються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Тобто, при наданні в позику грошових коштів може бути отримано прибуток у вигляді відсотків за користування грошовими коштами.

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до частини 4 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 5555 від 31.03.2006, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 477/12351 від 25.04.2006 (z0477-06) , "Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств" встановлено, що юридичні особи - суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Що ж стосується договорів, за якими у позику надаються грошові кошти без отримання відсотків, то позикодавцями у таких договорах можуть бути дієздатні фізичні особи та юридичні особи.

Зазначене вище спростовує посилання позивача на те, що відповідач не мав права укладати спірний договір, оскільки не є фінансовою/кредитною установою з відповідною ліцензією на здійснення фінансових послуг з кредитування.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідність договору 1/12 на предмет дотримання при його вчиненні вимог частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України, вже була предметом оцінки господарських судів усіх рівнів у справах № 910/6506/14 та № 910/27241/15. Результатом розгляду цих справ стали прийняті рішення, що набрали законної сили, про відмову позивачу у позові.

Ч.3 ст. 35 ГПК України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, у справі № 910/6506/14 встановлено, що грошові кошти в сумі 5510590,25 грн, перераховані відповідачем на користь позивача за договором безвідсоткової фінансової допомоги, не є внеском ТОВ "Стиль-Блюз" до дольової діяльності сторін за Договором № 7/7 дольової участі, чим спростовуються доводи скаржника, що грошові кошти, які сплачені відповідачем по спірному договору за своєю правовою природою є внеском відповідача у дольову участь за договором № 7/7 від 13.04.2005.

Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та вважає, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.