головуючого - судді Грека Б.М., - (доповідача у справі), суддів: Корнілової Ж.О., Стратієнко Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Лубнипропансервіс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 р. у справі № 917/843/16 господарського суду Полтавської області за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" до Приватного підприємства "Лубнипропансервіс" третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ТДК" прота визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння за участю представників від: позивача Кравченко Ю.В. (дов. від. 27.01.16) відповідача Д'яченко К.С. (дов. від 14.06.16) третя особане з'явилася

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Лубнипропансервіс" про витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна, а саме: частину будівель та споруд та про визнання права власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.08.2016 р. у справі № 917/843/16 (суддя Безрук Т.М.) в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 р. (судді: Гребенюк Н.В., Барбашова С.В., Слободін М.М.) рішення скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Лубнипропансервіс" нерухомого майна та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Приватне підприємство "Лубнипропансервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарськими судами, 15.11.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз") (продавець; позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТДК" (покупець; третя особа) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 17.

Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність покупця нерухоме майно, яке зазначено у п. 1.2, а покупець зобов'язався прийняти майно й оплатити його на умовах даного договору. Найменування майна, згідно п. 1.2 договору:

- частина будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16, яка складає: газонаповнюючий склад літ.Б: склад 1 пл. 46,1 кв. м, склад 2 пл. 82,2 кв. м, склад 3 пл. 88,8 кв. м, усього по Б - 217,1 кв. м, резервуари літ. № 1, № 2, № З, № 4, частина огорожі літ. № 7, № 8 довжиною 253 п. м.

- частина будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Кононівська 152, яка складає: Б-1: номер частин приміщень 1: склад 1 пл. 69,5 кв. м; номер частин приміщень 2: майстерня 1 пл. 29,7 кв. м, топочна 2 пл. 29,0 кв. м, всього по Б-1 128,2 кв. м, газонаповнюючий склад літ. В-1: склад 1 пл. 71,1 кв. м, склад 2 пл. 141,2 кв. м, склад 3 пл. 129,8 кв. м, склад 4 пл. 7,4 кв. м, всього по В-1 349,5 кв. м; вбиральня літ. Г, насосна літ Д, водопровідна колонка літ. № 1, частина огорожі літ. № 2, № 5, № 9 довжиною 269,1 п. м, частина замощення літ. 1 площею 2571 кв. м, резервуари 4,2 м3 літ. № 6, № 7, № 8, № 12, резервуар 50 м3 літ. № 10, резервуар для пального літ. № 11.

16.11.2007 р. третя особа звернулася до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Український правовий союз із позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно.

19.11.2007 р. рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" позовні вимоги задоволені. Визнано дійсним укладений між сторонами у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 р.

Визнано за третьою особою право власності на нерухоме майно: частину будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Полтавська область, Пирятинській район, м. Пирятин, вул. Сумська, 16.

28.10.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТДК" (третьою особою) та Приватним підприємством "Лубнипропансервіс" (відповідачем) було укладено договори купівлі-продажу, які посвідечені державним нотаріусом.

Право власності відповідача на спірні будівлі зареєстровано КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 30.10.2008 р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 р. у справі № 917/1837/15 визнано недійсною третейську угоду від 16.08.2007 р. укладену між ТОВ фірмою "ТДК" та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз"; скасовано рішення Постійно діючого третейського суду від 19.11.2007 р. у справі № 43/7 про визнання права власності на нерухоме майно; скасовано ухвалу Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації "Український правовий союз" від 28.11.2007 р. у справі 43/7 за позовом Третьої особи до позивача про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 р. дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 р. у справі № 917/1837/15 залишено без змін.

З урахуванням викладених обставин, позивач звертаючись до суду з позовною заявою посилається на те, що третя особа відчужила на користь відповідача нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 р., укладеного між позивачем та третьою особою, який є нікчемним та без достатньої правової підстави; спірне майно вибуло з володіння власника (позивача) поза його волею; відповідач придбав спірне майно у особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки не набула права власності на майно у зв'язку з недійсністю договору від 15.11.2007 р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходячи з аналізу положень ст. 388 ЦК України, встановив, що спірне нерухоме майно вибуло з власності позивача за наявності його волі, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 р., укладений у простій письмовій формі, було підписано головою правління позивача Паник І. О., в даному договорі зафіксовано волю позивача в особі його керівника на передачу спірного майна у власність іншої особи - ТОВ фірма "ТДК". При цьому, суд першої інстанції вважав, що сам факт скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" по справі № 43/7 від 19.11.2007 р. не може свідчити про відсутність у позивача волі на відчуження спірного майна.

Також, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне майно, з посиланням на те, що в даному випадку позивач позбавлений права володіння майном, що виключає можливість звернення з позовом про визнання права власності, а також враховуючи похідний характер від першої вимоги про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння, яка визнана судом безпідставною.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що спірне майно вибуло з володіння позивача не на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 р., а на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації "Український правовий союз" у справі № 43/7 від 19.11.2007 р., яке було ухвалено стосовно спірного майна та в подальшому скасоване, що в даному випадку свідчить про відсутність у позивача волі на відчуження спірного майна.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зокрема стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є вимога про витребування з чужого незаконного володіння у відповідача спірне нерухоме майно відповідно до ст. 388 ЦК України, яка встановлює право власника витребувати своє майно в добросовісного набувача, який прибав це майно за відплатним договором, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі. Отже, предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують наявність у позивача волі на відчуження майна, а також факт добросовісність набувача.

Як встановлено судом, спірне майно належало позивачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ № 938184 від 22.10.2007 р., видане Виконавчим комітетом Пирятинської міської ради, та свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ № 927791 від 07.11.2007 р., видане Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, а також він є користувачем земельних ділянок, на яких розташоване спірне нерухоме майно.

Відчуження майна від позивача до третьої особи (ТОВ фірма "ТДК") відбулося за рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 19.11.2007 р., яке ухвалено стосовно спірного майна, та в подальшому скасоване постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016 р. у справі № 917/1837/15.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Відповідно до п. 25 постанови пленуму Вищого господарського суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, якщо правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Як встановлено судами, в даному випадку відповідач набув право власності на спірне майно за договорами купівлі-продажу від 28.10.2008 р., укладеними між ТОВ фірма "ТДК" (третьою особою) та ПП "Лубнипропансервіс" (відповідачем), які посвідчені державним нотаріусом Другої Лубенської Державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за № 1-4433 та за № 1-4436. Тобто, правочин, за яким відповідач набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Статтею 330 ЦК України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У частині 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки за ст. 388 ЦК України добросовісне набуття можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача можуть мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст.330, 388, ЦК України (435-15) право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається, у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндікаційного позову, зокрема і від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України.

Таким чином, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

Зі змісту статті 388 ЦК України вбачається, що вирішальне значення для визначення питання витребування майна у добросовісного набувача є встановлення наявності волевиявлення (волі) власника чи особи, яка володіє таким майном, на вибуття такого майна.

Як зазначалось вище, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 р. визнано недійсною третейську угоду від 16.08.2007 р., укладену між ТОВ фірмою "ТДК" та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз"; скасовано рішення Постійно діючого третейського суду від 19.11.2007 р. у справі № 43/7 про визнання права власності на нерухоме майно; скасовано ухвалу Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації "Український правовий союз" від 28.11.2007 р. у справі 43/7 за позовом Третьої особи до позивача про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 р. дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно.

За змістом ст. 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна. За змістом наведеного, майно, що вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Оскільки у справі, що переглядається, рішення суду про визнання права власності, на підставі якого частину спірного майна було вилучено з володіння позивача, надалі було скасовано судом, слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею та власник має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія касаційного суду погоджується з апеляційним господарськім судом про безпідставність висновків суду першої інстанції про те, що скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" по справі № 43/7 від 19.11.2007 р. не може свідчити про відсутність у позивача волі на відчуження спірного майна.

Слід зазначити, що в свою чергу, відповідач придбав спірне майно у третьої особи за договором купівлі-продажу від 28.10.2008 р., яка не мала права його відчужувати, оскільки не набула права власності на майно у зв'язку з недійсністю договору № 17 від 15.11.2007 р.

При цьому, укладання такої угоди не припиняє право власності позивача, а тому в момент її укладання і до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна і має право на його витребування із чужого незаконного володіння.

Крім того, слід зазначити про відсутність перешкоди для витребування майна власником й тієї обставини, за якої під час перепродажу спірного майна набувач здійснив реєстрацію права власності, оскільки ст. 346 ЦК України не передбачено припинення права власності дійсного власника, у зв'язку із реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його перепродажу.

Окрім викладеного, стосовно поняття "волі" в контексті ст. 388 ЦК України, колегія суддів звертає увагу, що не будь-яке порушення порядку вибуття із володіння власника або особи, якій передано майно у володіння, є підставою для витребування його від добросовісного набувача, а лише пов'язане із дефектом волі. Вирішальне значення для визначення питання витребування майна у добросовісного набувача є встановлення наявності волевиявлення (волі) власника.

Так, договір № 17 купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.2007 р., укладений між позивачем та третьою особою, був вчинений у формі, яка не відповідала вимогам законодавства.

Під формою правочину слід розуміти спосіб вираження волі сторін на його вчинення.

Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зазначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

При цьому, згідно ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально.

Нормами ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Оскільки, договір № 17 купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.2007 р. укладений між позивачем та третьою особою в простій формі, не посвідчений нотаріально, він є нікчемним з моменту його укладання.

Також, враховуючи нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна № 17 від 15.11.2007 р. та ненастання при цьому будь-яких юридичних наслідків для сторін, акт прийому-передачі, який є частиною даного договору, не може свідчить про реальне відчуження майна та, як наслідок, дійсний перехід права власності на майно від позивача до третьої особи.

Угоди мають вольовий характер, який виявляється в бажанні осіб встановити права і прийняти обов'язки з метою досягнення певного результату, що випливає зі змісту ст. 202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, обидві сторони усвідомлювали необхідність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, проте обрали нікчемний засіб фіксування своєї волі у виниклих правовідносинах.

З огляду на зазначене, враховуючи правові підстави віндикаційного позову, апеляційний господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що спірне майно вибуло з власності позивача на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" по справі № 43/7 від 19.11.2007 р., яке в подальшому було скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 р. у справі № 917/843/16, внаслідок чого позивач не за власної волі був позбавлений права власності на це майно.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.