головуючого Мачульського Г.М. (доповідач), суддів Алєєвої I.B., Коробенка Г.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі № 922/785/16 Господарського суду Харківської області за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми за участю - позивача: Танчак Н.В. (довіреність від 10.05.2012),

Звернувшись у суд з даним позовом, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - позивач) просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) за тимчасовим договором про постачання теплової енергії від 01.01.2004 № 757 - 40 127,62 грн. заборгованості, 2361,36 грн. пені, 573,57 грн. три відсотки річних, 659,10 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взятих на себе договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги з теплопостачання, у зв'язку з чим, у нього утворився борг на який були нараховані інфляційні втрати, три відсотки річних та пеня.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.05.2016 (суддя Присяжнюк О.О.) в позові відмовлено.

Оскарженою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., судді Істоміна О.А., Пушай В.І.) вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не використав наданого законом процесуального права на участь у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2004 між позивачем та відповідачем був укладений тимчасовий договір про постачання теплової енергії № 757, відповідно до умов пункту 1.1 якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких вказано у пункті 2.1 договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в необхідних обсягах та в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 договору.

Пунктом 6.3 договору визначено, що споживач за три дні до потачку розрахункового періоду оплачує позивачу вартість зазначеної у додатку № 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно пункту 6.5 договору споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін п'ять банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

Пунктом 6.7 договору передбачено, що погашення боргу повинно бути здійснено протягом 5 днів після одержання рахунку безпосередньо від працівника підприємства або через 7 днів після відправлення його поштою.

Згідно пункту 7.2.3 договору у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.4 договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2004. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Апеляційним судом встановлено, що на виконання умов тимчасового договору про постачання теплової енергії позивач в період з жовтня 2014 року по січень 2016 року здійснив відпуск теплової енергії у орендоване відповідачем приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вказаний період, але відповідач їх не оплатив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на яку позивачем було здійснено нарахування відповідних сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції, своє рішення про відмову в позові мотивував тим, що позивач не довів постачання теплової енергії у орендоване приміщення відповідачем в спірний період та споживання ним таких послуг.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення суду та задовольняючи позов свою постанову мотивував наявністю підстав для стягнення з відповідача заборгованості та відповідних нарахувань за наведеним договором, оскільки правовідносини між сторонами відповідно до умов договору є дійсними до 31.12.2016. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідач не подав доказів, які б свідчили про відключення орендованого ним приміщення від мереж центрального теплопостачання у порядку визначеному чинним законодавством, що не звільняє його від обов'язку оплачувати поставлену позивачем теплову енергію.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 530 цього кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Апеляційним судом встановлено, що з моменту укладення між сторонами вказаного договору доказів про відключення орендованого відповідачем приміщення від мереж центрального теплопостачання не надано, актами включення та відключення мереж опалення за спірний період, у переліку споживачів, які підключені у житловому будинку до центральної системи опалення, зазначений відповідач. Дані акти та перелік підписані позивачем та уповноваженим представником балансоутримувача будинку де орендує приміщення відповідач.

Таким чином апеляційний суд дійшов правомірного висновку про надання позивачем відповідачу у спірний період послуг з постачання теплової енергії у приміщення, яке він орендує.

Більш того, судом апеляційної інстанції не встановлено, а відповідачем не спростовано, що згідно пункту 10.5 договору про постачання теплової енергії одна із сторін зверталася до іншої сторони у відповідний термін із заявою про припинення дії договору.

Відтак апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами правовідносин за наведеним договором, оскільки його дія була продовжена до 31.12.2016.

Відповідач цих обставин не спростував.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (630-2005-п) , споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пунктів 25, 26, 30 пункту 3 наведених Правил відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку (п. 2.1 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 N 169 "Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22.11.2005 N 4" (z1320-07) ).

При цьому обов'язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання (п. 2.2 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 N 169 "Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22.11.2005 N 4" (z1320-07) ).

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року N 4 (z1478-05) , установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 (z1320-07) було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.

За вказаних обставин позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов'язаний оплатити надані послуги.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 зі справі № 6-1706цс15, від 11.11.2015 зі справи № 6-1192цс15, яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи щодо не оплати відповідачем отриманих послуг, слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідач допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань, що давало позивачу правові підстави стягнення заборгованості та здійснення на неї відповідних нарахувань інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, були перевірені апеляційним судом, визнано правильними та арифметично вірними.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача на те, що він не підписував тимчасовий договір про постачання теплової енергії № 757, що виключає підстави для стягнення з нього заборгованості та відповідних нарахувань були перевірені апеляційним судом, який обґрунтовано відхилив їх з огляду на безпідставність, оскільки наявна низка судових рішень про стягнення з відповідача заборгованості за даним договором за інші періоди.

Доводи відповідача щодо відсутності в орендованому ним приміщенні централізованої системи опалення з посиланням відповідні звіти та технічний паспорт, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови суду, не може бути підставою для такого скасування, оскільки зводяться до недоведеності обставин справи, що, відповідно до приписів статті 111 частини 2-ї Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , не допускаються у касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі Господарського суду Харківської області № 922/785/16, залишити без змін.