Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у письмовому провадженні за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі – ДПІ) справу за позовом Приватного будівельно-виробничого підприємства "Будінвест" до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Оскаржуючи в липні 2006 року в касаційному порядку рішення Господарського суду Закарпатської області від 15 липня 2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2005 року в цій справі, ДПІ подала клопотання про поновлення строку касаційного оскарження згаданих судових рішень. При цьому вона послалась на те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду винесена в порядку, визначеному частиною 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), але суд про час виготовлення судового рішення в повному обсязі її не повідомив, а копію ухвали направив їй лише 20 червня 2006 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2007 року відмовив ДПІ у задоволенні клопотання про поновлення строку касаційного оскарження та залишив її касаційну скаргу без розгляду.

У скарзі про перегляд зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами ДПІ посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частин 2, 3 статті 212 КАС, яке призвело до неправильного вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у поновленні строку касаційного оскарження та залишаючи касаційну скаргу без розгляду, Вищий адміністративний суд України виходив лише з того, що правило частини 3 статті 167 КАС щодо надіслання копії судового рішення особі, яка бере участь у справі, не поширюється на випадки, коли сторона або її представник були присутні в судовому засіданні.

Проте із цим висновком суду погодитися не можна.

Частиною 2 статті 212 КАС установлено, що касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 зазначеного Кодексу – з дня такого складення.

Відповідно до частини 4 статті 167 КАС у разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд зобов’язаний повідомити час її виготовлення в повному обсязі.

Як убачається з матеріалів справи, 7 грудня 2005 року апеляційним судом було проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, даних про те, коли її було виготовлено в повному обсязі, а також щодо повідомлення про це ДПІ немає.

Суд касаційної інстанції обставини виконання апеляційним судом вимог частини 4 статті 167 КАС не дослідив, правової оцінки цим обставинам не дав, а отже, неповною мірою додержав положення частини 3 статті 212 цього Кодексу при вирішенні клопотання ДПІ про поновлення строку касаційного оскарження.

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2007 року не ґрунтується на вимогах процесуального закону, є незаконною і підлягає скасуванню, а справа – направленню до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2007 року скасувати, справу направити до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.