головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І. за участю представників: від прокуратури: Зарудяна Н.О., посв. № 000626 від 02.08.2012 р.; від позивача: не з'явився; від відповідача: ОСОБА_5, дов. № 462 від 08.06.2016 р.; від третьої особи: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 р. у справі господарського суду № 922/1761/16 Харківської області за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 третя особа Центр професійно-технічної освіти № 1 м.Харкова про визнання недійсним договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути нежитлові приміщення

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.07.2016 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 р. у справі № 922/1761/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Заступник прокурора Харківської області з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.12.2016 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу третя особа просила оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 20.12.2016 р. прокурор підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 21.09.2011 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (орендар) укладений договір оренди № 4998-Н, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення, розташовані на першому поверсі 4-поверхневої будівлі учбового корпусу (інв. № 10310007) загальною площею 125,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Центру професійно-технічної освіти № 1 м. Харкова з метою розміщення в'язального цеху.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики у співвідношенні: безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами у розмірі 70%; на рахунок, визначений балансоутримувачем у розмірі 30% (п. 3.6 договору).

Також судами встановлено, що Додатковими угодами від 10.06.2015 р. № 1 та № 2 внесені зміни до вищезазначеного договору щодо порядку внесення орендної плати, визначення вартості об'єкту оренди та продовжено строк дії договору на 2 роки 11 місяців до 21.07.2017 р.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму (ст. 761 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначають істотні умови договору оренди.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що вищезазначене майно відповідно до ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передано в оренду за наявності дозволу органу, який уповноважений державою управляти цим майном (що підтверджується листом від 23.09.2011 р. № 1/11-8848 Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України).

Із системного аналізу статей 61 та 63 Закону України "Про освіту", ст. 51 Закону України "Про професійно-технічно освіту", постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (796-2010-п) господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції із системного аналізу положень Статуту Центру професійно-технічної освіти № 1 м. Харкова встановив, що в якості додаткових джерел фінансування професійно-технічного навчального закладу передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що спірні приміщення знаходяться в окремій будівлі, не використовуються в учбовому процесі з 2006 року та не погіршують соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Крім того, апеляційним судом враховано, що відповідач забезпечує проведення виробничої практики учнів, слухачів згідно з навчальними планами і програмами протягом усього періоду навчання, надає можливість стажування на виробництві викладачам, майстрам виробничого навчання, інструкторам виробничого навчання, проводити роботу з професійної орієнтації молоді.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що кошти бюджетного фінансування на утримання орендованих приміщень не використовувались, оскільки орендар самостійно здійснює витрати, пов'язані з їх утриманням та те, що отримання додаткових доходів шляхом передачі в оренду приміщень, що не використовуються для навчального процесу є для Центру професійно-технічної освіти № 1 м. Харкова необхідним для поліпшення умов навчання та розвитку освіти в навчальному закладі.

Вищий господарський суд України, на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновком останніх про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 р. у справі № 922/1761/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 р. у справі № 922/1761/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області - без задоволення.