Коробенка Г.П., - головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 916/5113/14 Господарського суду Одеської області за позовом Ізмаїльського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виробничий завод" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство аграрної політики та продовольства України про стягнення 354 505,67 грн. пені, розірвання договору та зобов'язання повернути майно У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури (позивача) : Кравчук О.А. (прокурор відділу ГПУ);

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

від третьої особи: не з'явилися;

Заступник Ізмаїльського міжрайонного прокурора звернувся до господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області до Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод" про стягнення, з урахуванням уточнень, заборгованості зі сплати вартості орендної плити в сумі 1 623 339, 16 грн., пені в розмірі 354 505 67 грн., розірвання договору оренди від 15.11.2000 р. № 2098409104 щодо оренди цілісного майнового комплексу "Ізмаїльський виноробний завод" та зобов'язання ПрАТ "Ізмаїльський виноробний завод" повернути державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 44 та філій, що знаходяться за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, смт. Суворово, вул. Лиманська, 18 та Одеська обл., Ренійський р-н, с. Плавні.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 26.03.2015 залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Ухвалою господарського суду від 08.08.2016 задоволено частково заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, припинено провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 623 339,16 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.08.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016, позов прокурора задоволений частково шляхом стягнення з ПрАТ "Ізмаїльський виноробний завод" до державного бюджету України пені в розмірі 50 000,00 грн. В іншій частині позовних щодо стягнення решти 304 505,67 грн. пені, розірвання договору оренди від 15.11.2000 р. № 2098409104 та зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області судом було відмовлено.

Суд встановив, що відповідачем повністю погашена заборгованість зі сплати орендних платежів у розмірі 1.623.339,16 грн., тому, враховуючи відсутність істотних порушень умов договору оренди, в розумінні ст. 651 ЦК України, та відсутність правових підстав для розірвання спірного договору в судовому порядку, суд відмовив у зазначеній частині вимог. Відмовляючи в задоволенні позову прокурора щодо зобов'язання відповідача повернути цілісний майновий комплекс, господарський суд визначив, що заявлена позовна вимога є похідною від вимоги прокурора про розірвання договору оренди та не направлена на реалізацію чи відновлення порушеного права позивача з огляду на його правову позицію щодо оспорюваного договору оренди. При цьому судом зменшено розмір нарахованої пені на підставі положень ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятими судовими актами попередніх інстанцій заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати п.2 резолютивної частини рішення та постанову у справі з прийняттям нового рішення про стягнення з ПрАТ "Ізмаїльський виноробний завод" пені в заявленій сумі 354 505,67 грн. Скаржник вважає, що судами порушено приписи статей 33, 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України та не взято до уваги те, що при зверненні з даним позовом заборгованість зі сплати вартості користування об'єктом оренди за відповідачем існувала. Вважає прокуратура помилковими висновки суду про несорозмірність нарахованої пені та понесених орендодавцем збитками, тому вказує на порушення судами статей 217, 231, 232 Господарського кодексу України і статті 551 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Судами при розгляді спору встановлено, що 15.11.2000 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (далі - Орендодавець) та ЗАТ "Ізмаїльський виноробний завод" (далі - Орендар) був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства "Ізмаїльський виноробний завод", згідно умов якого (п.1.1) Орендодавець передає, а Орендар прийняв в строкове платне користування та володіння цілісний майновий комплекс, склад і вартість якого визначені згідно з актом оцінки, який затверджено наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 30.10.2000р. за № 957 та передаточного балансу вказаного підприємства, складеного станом на 01.06.2000.

Об'єкт оренди розташований за адресою: м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 44 та філії без юридичного статусу, що знаходяться за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, смт Суворова, вул. Лиманська, 18 та Одеська обл., Ренійський р-н, с. Плавні.

Орендна плата згідно п.3.2 Договору визначена на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою КМУ від 04 жовтня 1995 р. № 786 (786-95-п) "Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" зі змінами внесеними Постановою КМУ № 699 від 18.05.1998 р. (699-98-п) , Постановою КМУ від 19.01.2000 р. № 75 (75-2000-п) і складає за рік 86.430 грн., за базовий місяць (жовтень 2000р.) 7.764,30 грн.

Сторони погодили, що розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць оренди на індекс інфляції за поточний місяць (п.3.3 Договору).

Згідно п.3.1 Договору Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Також Договором встановлено, що орендна плата перераховується Орендарем до Державного бюджету щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції, визначеного Державним комітетом статистики. Одночасно копія платіжного доручення надсилається Орендодавцеві (п.3.5 Договору).

Відповідно до п.п.11.1, 11.4 Договору він діє з моменту підписання і складається терміном на 4 роки. В разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Сторонами вносились зміно до договору зокрема в частині нарахування та розміру орендної плати та пені, сторони продовжили термін його дії до 01.11.2020 та встановили річний розмір орендної плати в сумі 394.480,00 грн.

Судами встановлено і те, що в період з жовтня 2013 року по червень 2014 року відповідачем не сплачувалась оренда плата за користування майном, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість перед позивачем, з урахуванням клопотання прокурора про збільшення позовних вимог в сумі 1.623 339,16 грн.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач повністю сплатив суму існуючої заборгованості, у зв'язку з чим, провадження в цій частині ухвалою місцевого господарського суду від 08.08.2016 було припинено в порядку п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Як вже зазначалось, суди відмовили у розірванні договору оренди та, як наслідок, у зобов'язанні відповідача повернути об'єкт оренди державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області з огляду на відсутність істотних порушень умов договору оренди з боку відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 230 названого Кодексу штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 6 статті 231 цього ж Кодексу визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Місцевий господарський суд, розглядаючи даний спір встановив, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 354 505, 67 грн. Зазначена сума перевірена апеляційною інстанцію та встановлена як обґрунтована та правомірна. Здійснивши оцінку співвідношення сум основного боргу, понесених від цього збитків та пені на предмет їх розумності виходячи з принципів справедливості та добросовісності, місцевий суд зменшив пеню до 50 000,00 грн.

З касаційної скарги вбачається, що скаржник не погоджується з судовими рішеннями попередніх інстанцій саме в частині зменшення нарахованої до стягнення пені в сумі 354.505,67 грн. до 50 000,00 грн.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо.

Тобто при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін на підставі оцінки усіх матеріалів справи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції, який підтримав і апеляційний господарський суд, зменшуючи розмір заявленої позивачем пені до 50 000,00 грн., на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені. Зокрема, суд встановив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про ймовірність збитків позивача у зв'язку з неправомірними діями відповідача щодо невчасної оплати саме за даним договором.

З огляду на викладене, касаційна інстанція визнає, що місцевий господарський суд, скориставшись правом наданим йому процесуальним законодавством, правомірно зменшив розмір пені та встановив її в розмірі 50 000,00 грн, оскільки визначився, що стягнення вказаної суми пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових актів, позаяк не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на власній оцінці скаржника та спростовуються наведеними установленими судами обставинами справи. Відповідно до частини 1 статті 11110 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки порушень норм матеріального та процесуального права судом не виявлено, підстави для скасування законних рішення та постанови у справі та задоволення касаційної скарги відсутні.