Головуючого Жукової Л.В. (доповідач) Суддів: Погребняка В.Я., Полякова Б.М., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 09.08.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у справі № 918/169/16 господарського суду Рівненської області за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" до приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" про визнання банкрутом за участю представників сторін: ПАТ "Дельта Банк" - Арбузова О.О.

У провадженні господарського суду Рівненської області перебуває справа № 918/169/16 про банкрутство приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС".

Ухвалою господарського суду Рівненського області від 09.08.2016 у справі № 918/169/16 (Суддя - Заголодна Я.В.) відмовлено публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" у визнанні грошових вимог на суму 729 775 407,27 грн.

Відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" у визнанні грошових вимог на суму 29 540,12 грн.

Включено до реєстру вимог кредиторів банкрута та затверджено реєстр вимог кредиторів банкрута - Приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" у наступному складі та обсязі:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" - основний борг - 7 480 638,62 грн. (4 черга вимог); штраф, пеня - 638 756,38 грн. (6 черга вимог); судовий збір 16 536,00 грн. (перша черга вимог).

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" - основний борг - 1 633 027,00 грн. (4 черга вимог); судовий збір - 2 756,00 грн. (1 черга вимог).

- Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" - окремо внести до реєстру вимог кредиторів банкрута вимоги ПАТ "Дельта Банк" в розмірі 100 259 500,00 грн. - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника; судовий збір - 2 756,00 грн. (1 черга вимог).

Зобов'язано розпорядника майна внести зміни в реєстр вимог кредиторів відповідно до пункту 3 даної ухвали.

Зобов'язано розпорядника майна протягом 10 днів письмово повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів та боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення.

Призначено підсумкове засідання суду.

Не погодившись із прийнятою ухвалою суду першої інстанції, ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 09.08.2016 у даній справі в частині відмови ПАТ "Дельта Банк" у визнанні вимог до боржника на суму 729 775 407,27грн. та задовольнити заяву Банку у частині визнання вимог до боржника на суму 830 031 907,27 грн. з віднесенням до відповідної черги задоволення вимог кредиторів.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., судді Огороднік К.М., Дужич С.П.), апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" від 22.08.2016 залишено без задоволення.

Ухвалу господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року у справі № 918/169/16 залишено без змін.

ПАТ "Дельта Банк" у касаційній скарзі просить Вищий господарський суд України скасувати ухвалу господарського суду Рівненського області від 09.08.2016 в частині відмови ПАТ "Дельта Банк" у визнанні вимог до боржника на суму 729 775 407,27грн., постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 та задовольнити заяву ПАТ "Дельта Банк" у частині визнання вимог до боржника на суму 830 031 907,27 грн., пославшись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 11, 509, 526, 530, 546, 554, 572, ст. 1 Закону України "Про іпотеку", ст. 19 Закону України "Про заставу".

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Здійснюючи касаційне провадження у справі, колегія суддів виходить з того, що у касаційному порядку ухвала місцевого господарського суду оскаржується лише в частині відмови публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" у визнанні грошових вимог на суму 729 775 407,27 грн., тобто касаційне провадження здійснюється лише в частині правомірності відхилення судом першої інстанції, із яким погодився апеляційний господарський суд,означених кредиторських вимог.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Рівненської області від 25.03.2016 порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС". Визнано вимоги ТОВ "Агро XXI" до боржника в сумі 4 350 542,83 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядником майна боржника Ващишину О.В. Проведення попереднього засідання суду призначено на 24.05. 2016.

Офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі здійснене на веб-сайті Вищого господарського суду України за № 29721 від 28.03.2016.

Частиною першою ст. 23 Закону про банкрутство встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Абзацом другим частини 2 вказаної статті встановлено, що забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

У строк, передбачений наведеною нормою до господарського суду та розпорядника майна надійшли письмові заяви з вимогами до боржника та документи, що їх підтверджують від наступних кредиторів:

- ТОВ "Агро ХХІ" про визнання додаткових грошових вимог кредитора до боржника на суму 3 822 543 грн. 34 коп.

- ТОВ "Акріс Агро" про визнання грошових вимог кредитора до боржника на суму 1 662 567грн. 12 коп.

- ПАТ "Дельта Банк" про визнання грошових вимог кредитора до боржника на суму 830 031 907 грн. 27 коп.

Грошові вимоги ПАТ "Дельта Банк" до боржника згідно заяви від 25.04.2016 заявлено у загальному розмірі 830031907,27 грн., основний борг 503 112 464,31 грн. у тому числі 100 259 500,00 грн. забезпечені заставою, 326 919 442,96 грн. штрафу, пені; та 2756,00 грн. судових витрат.

Вимоги ПАТ "Дельта Банк" до боржника розпорядником мана визнано частково, а саме в розмірі 100 259 500,00 грн. (вимоги забезпечені заставою) та 2 756,00 грн. - судового збору.

Грошові вимоги ПАТ "Дельта Банк" до боржника в розмірі 815 203 320,23 грн., банк обґрунтовував наявністю заборгованості: за договором кредитної лінії № НКЛ - 2005422 від 23.11.2010 із додатковими угодами; за іпотечним договором № НКЛ - 2005422/S-5 від 01.12.2010 із додатковими договорами про внесення змін до іпотечного договору № НКЛ - 2005422/S-5 від 01.12.2010.

Вносячи зміни договором про внесення змін та доповнень № 9 від 29.12.2011 до іпотечного договору від № НКЛ- 2005422/S-5 від 01.12.2010 сторони договору домовились викласти підпункти 2.3.1 основного договору від 01.12.2010 у наступній редакції: Ринкова вартість предмета іпотеки становить 100 259 500,00 грн.

Положеннями ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі - Закон про банкрутство) передбачено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

Судами встановлено, що ПАТ "Дельта Банк" звернулось із кредиторськими вимогами до боржника, у цій частині, як до майнового поручителя. Основним боржником по кредитному договору № НКЛ - 2005422 від 23.11.2010 є ТОВ "Агро ХХІ". Приватне підприємство, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" в даному випадку, не є позичальником за основними кредитними договорами, та не є особою, яка отримувала кредитні кошти.

Абзацами 2, 3 ч. 6 ст. 23 Закону про банкрутство встановлено що заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Суд першої інстанції висновок якого підтримав апеляційний господарський суд, визнав заявлені ПАТ "Дельта-Банк" кредиторські вимоги частково, в межах вартості предмету іпотеки за вищевказаним договором іпотеки, укладеним в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Агро ХХІ" за вказаним вище кредитним договором в розмірі 100 259 500,00 грн., які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника, як забезпечені майном боржника та судовий збір - 2 756,00 грн. (1 черга вимог).

Рішення судів попередніх інстанції обґрунтовані тим, що відповідальність майнового поручителя, як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується переданим у іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки).

Погоджуючись із наведеними висновками, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство, провадження у справі про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону про банкрутство, справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до вимог статті 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Виходячи з вимог ст.ст. 23, 24, 25 Закону про банкрутство, обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу наданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також, обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює правосуддя в процедурах банкрутства.

Правовідносини між боржником та ПАТ "Дельта Банк", реалізуються в провадженні у справі про банкрутство, врегульовані нормами цивільного законодавства, а саме ЦК України (435-15) , Законами України "Про заставу" (2654-12) , "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою, заставою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч.ч.1, 2 ст. 552 ЦК України).

Згідно ст. 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч.1 ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Виходячи із вимог ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави, а саме, заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заставодавцем, відповідно до ч.1 ст. 583 ЦК України, може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" :

- іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким, іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

- майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Статтею 589 ЦК України та статтею 19 Закону України "Про заставу" передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, юридичні поняття "поручитель" та "майновий поручитель", не є тотожними, вказані особи є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин, а саме - поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення як порука на підставі ст.ст. 546, 553 ЦК України, а майновий поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення зобов'язань як застава (іпотека), правова природа якого визначена Законом України "Про заставу" (2654-12) , Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України (435-15) та спеціальним законом. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону. (Висновок Судової палати у господарських справах Верховного Суду України викладено в постанові від 16.10.2012 року у справі № 5023/6981/11).

Проте, норми Закону про банкрутство не обмежують право Банку звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг.

Однак, згідно вимог ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, відповідальність майнового поручителя, як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується переданим у іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки).

У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки).

Аналіз наведених законодавчих положень та правової позиції Верховного суду України дає підстави зробити висновок про те, що норми чинного законодавства та положення укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та майновим поручителем приватним підприємством, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" іпотечного договору надають право Банку вимагати боргових зобов'язань у межах узгодженої вартості предмета іпотеки.

З огляду на встановлені обставини щодо звернення ПАТ "Дельта Банк" із кредиторськими вимогами до боржника як до майнового поручителя, який не є позичальником за основними кредитними договорами, не є особою, яка отримувала кредитні кошти та з урахуванням узгодженої у 2.3.1 іпотечного договору № НКЛ- 2005422/S-5 від 01.12.2010 заставної вартості майна, суд першої інстанції, висновок якого підтримав апеляційний господарський суд, правомірно визнав та включив заявлені ПАТ "Дельта-Банк" кредиторські вимоги частково, в межах вартості предмету іпотеки за вищевказаним договором іпотеки в загальному розмірі 100 259 500,00 грн., які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів окремо, як забезпечені майном боржника.

Крім того, ПАТ "Дельта Банк" заявив до боржника кредиторські вимоги в розмірі 14 828 587,04 грн., які підтверджував договором кредитної лінії № НКЛ - 2005438 від 16.09.2011, додатковим договором № 1 від 15.12.2011 до договору кредитної лінії № НКЛ - 2005438 від 16.09.2011 та розрахунком штрафних санкцій до договору кредитної лінії № НКЛ - 2005438 від 16.09.2011.

Однак, як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, в порушення ст. 32- 34 ГПК України, ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство, заявником не подано суду жодних доказів перерахування коштів боржнику та доказів не погашення боржником кредитного боргу.

Відсутні підтвердження боргових зобов'язань і у бухгалтерських відомостях приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС".

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, і в цій частині відхилення вимог ПАТ "Дельта Банк" на суму 14 828 587,04 грн., є правомірним.

У ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, що закріплено в ч. 2 ст. 1115 вказаного кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи наведене, прийняті господарськими судами першої та апеляційної інстанцій рішення в частині відхилення грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" на суму 729 775 407,27 грн. є такими, що відповідають дійсним правам і обов'язкам сторін, наданим ними доказам, нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не підлягають зміні або скасуванню.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 , 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення

Ухвалу господарського суду Рівненської області від 09.08.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у оскаржуваній частині у справі № 918/169/16 залишити без змін.