розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 у справі № 904/2011/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до Публічного акціонерного товариства "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Реєстраційна служба Павлоградського міськрайонного управління юстиції - Управління Держгеокадастру в Павлоградському районі - Вербківська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акта, скасування державної реєстрації, повернення до архіву державного акта за участю представників позивача не з'явились відповідача не з'явились третіх осіб не з'явились

24.03.2016 Павлоградська районна державна адміністрація Дніпропетровської області звернулась до господарського суду з позовом (з урахуванням доповнення з обґрунтуванням пропуску строку та клопотанням про поновлення позовної давності) до Публічного акціонерного товариства "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство" про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею від 22.03.1999 за № 158 виданий Новомосковському рибгоспу, скасування державної реєстрації акта на право постійного користування землею та зобов'язання відповідача повернути до архіву Управління Держгеокадастру у Павлоградському районі другий примірник державного акта на право постійного користування землею. Позов, враховуючи визначені статтею 17 Земельного кодексу України повноваження позивача, обґрунтовано вимогами статей 92, 141, 142 Земельного кодексу України (чинного) та вмотивовано незаконним користуванням відповідачем землею на постійній основі, як недержавної або комунальної установи, статус якої змінено у зв'язку із реорганізацією, а також добровільною відмовою відповідача від користування землею. Також позивач, керуючись статтями 78, 79 Земельного кодексу України (1990) та належністю земельної ділянки до земель водного фонду вказав про перевищення повноважень Кочережківської сільської ради під час прийняття рішення та видачі державного акта від 22.03.1999.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що позивач не врахував гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України механізм захисту права постійного користування землею та дію в часі статті 92 Земельного кодексу України, частина друга якої передбачає набуття права постійного користування земельною ділянкою державної та комунальної власності підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної та комунальної власності, не взяв до уваги визнання неконституційним пункту 6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою відповідно до Рішення Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (v005p710-05) ), доводи про добровільну відмову відповідача не відповідають дійсності та спростовуються наявністю спору, який триває з 2003 року та обставинами, встановленими у справі № 904/550/16, за наявності якого провадження у даній справі підлягає зупиненню; позивач не врахував вимоги статей 257, 258 Цивільного кодексу України щодо застосування загальної або спеціальної позовної давності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2016 (суддя Манько Г.В.) позов задоволено у повному обсязі; визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею від 22.03.1999 № 158, виданий Новомосковському рибгоспу та скасовано державну реєстрацію державного акта на право постійного користування землею; зобов'язано відповідача повернути до архіву Управління Держгеокадастру у Павлоградському районі другий примірник Державного акта на право постійного користування землею від 22.03.1999 за № 158, виданий Новомосковському рибгоспу; стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір 4134 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 (судді Антонік С.Г. - головуючий, Орєшкіна Є.В., Чимбар Л.О.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив повністю скасувати рішення та постанову місцевого та апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди невірно застосували статті 92, 141 чинного Земельного кодексу України (2768-14) до відносин, які підлягають регулювання за вимогами Земельного кодексу України 1990 (561-12) року, чинного на час перетворення відповідача в акціонерне товариство, а положення статей 7 та 27 Земельного кодексу України 1990 року не передбачали жодних обмежень права постійного землекористування для акціонерних товариств; суди залишили поза увагою визнання неконституційним пункту 6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою) відповідно до рішення Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (v005p710-05) ; не врахували гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України механізм захисту права постійного користування землею; судами надано помилкового тлумачення поняттю набуття права, визначеного у частині другій статті 92 чинного Земельного кодексу України (2768-14) , та не враховано що вказана норма не обмежує та не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, суди, в порушення вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України не навели підстав за яких відхилили доводи відповідача щодо застосування позовної давності, в порушення вимог статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України не врахували практику Верховного Суду України, викладену у постанові від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14.

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників та направленням відзиву на касаційну скаргу.

Представником позивача направлено електронне повідомлення з письмовими поясненнями та заявою про відкладення розгляду справи, яке не засвідчено електронним цифровим підписом, відтак не береться судом до уваги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Кочережської сільської ради народних депутатів Павлоградського району Дніпропетровської області № 4 від 20.01.1998, Новомосковському рибгоспу видано Державний акт від 22.03.1999 на право постійного користування землею 115,901 гектарів згідно з планом землекористування для розміщення ставків. Акт зареєстровано в Книзі державних актів на право постійного користування землею за № 158.

08.06.1999 Новомосковська райдержадміністрація видала свідоцтво про державну перереєстрацію юридичної особи - Новомосковське державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Новомосковський держрибгосп". Організаційно - правова форма: державне підприємство.

11.08.1999 Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області видало наказ № 12/388 АО, на підставі якого Новомосковське державне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство"; затверджено Статут Відкритого акціонерного товариства "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство".

Як вбачається зі Статуту Публічного акціонерного товариства "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство", товариство є правонаступником прав і обов'язків Відкритого акціонерного товариства "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство". Згідно зі Статутом товариство не відповідає по зобов'язаннях держави, так само як і держава не відповідає по зобов'язаннях товариства.

05.02.2003 голова правління Відкритого акціонерного товариства "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство" звернувся до Павлоградської райдержадміністрації з заявою про вилучення земельної ділянки площею 115,901 га та відміні державного акту на право постійного користування, виданого Новомосковському рибгоспу, у зв'язку з його реформуванням, та просив надати земельну ділянку в оренду Відкритому акціонерному товариству "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство".

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав, що перетворення Новомосковського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Новомосковський держрибгосп" на Відкрите акціонерне товариство "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство", (правонаступником якого є відповідач) є відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою; товариство, як недержавна установа у відповідності до приписів статті 92 Земельного кодексу України, втратило право на постійне користування земельною ділянкою площею 115, 901 гектарів, посвідчене державним актом від 22.03.1999.

Також місцевий господарський суд вказав про поважність причин пропуску позовної давності за позовом, спрямованим на захист інтересів держави.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду та вказав, що Державний акт на право постійного користування від 22.03.1999 посвідчував право користування земельною ділянкою державного підприємства Новомосковський рибгосп, яке припинило свою діяльність, отже, оспорюваний акт не посвідчує та не встановлює право відповідача на користування спірною земельною ділянкою.

Також суд апеляційної інстанції відзначив, що звернення позивача з позовною заявою у 2016 році пов'язано з оспоренням відповідачем та тривалим розглядом в судових інстанціях питання правомірності розпорядження державного органу, за яким право постійного користування спірною земельною ділянкою припинялось в позасудовому порядку.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 141 Земельного кодексу України (у чинній редакції) підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ чи організацій. За частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації, а за частиною першою статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно правової форми.

Відповідне правове регулювання містилося також у статті 27 Земельного кодексу України (чинного до 01.01.2002), за змістом якої право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства., та у статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, за змістом якої юридична особа припиняється внаслідок її ліквідації чи реорганізації (в тому числі шляхом злиття, поділу чи приєднання).

Таким чином, суди дійшли вірного та обґрунтованого висновку, що перетворення Новомосковського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства є юридичним фактом для припинення у нього права постійного користування земельною ділянкою (відповідна правова позиція Верховного Суду України викладалася у постанові від 21.01.2002, справа № 6/24-1/87).

У відзиві на позов, у апеляційній та касаційній скарзі відповідач послідовно викладав позицію, згідно з якою набуте особою на законних підставах право постійного користування земельною ділянкою не може бути припинено з огляду на вказані вище зміни в законодавстві та зобов'язання користувачів переоформити право постійного користування земельною ділянкою.

Натомість відповідач залишив поза увагою, що матеріали справи не містять належних доказів набуття ним права на спірну земельну ділянку за законних підстав: відсутнє рішення уповноваженого органу про її надання в користування Відкритому акціонерному товариству "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство" (правонаступником якого є відповідач), як і правопосвідчувальний документ на земельну ділянку на ім'я Відкритого акціонерного товариства "Новомосковське рибоводне сільськогосподарське підприємство" (правонаступником якого є відповідач); також відповідач не спростував висновки господарських судів про те, що Державний акт на право постійного користування від 22.03.1999 посвідчує право постійного користування земельною ділянкою не відповідача, а державного підприємства Новомосковський рибгосп, яке (право) припинилось в силу положень законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 125 та статті 126 Земельного кодексу України, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач використовує Державний акт на право постійного користування від 22.03.1999 (в якому посвідчено право, що припинилось в силу вимог закону) для підтвердження свого права на спірну земельну ділянку в межах свого спору щодо розпорядження та користування цією земельною ділянкою, чим порушує право державної власності на земельну ділянку, яке здійснюється уповноваженою державою особою.

Враховуючи наведене суди вірно задовольнили позовні вимоги, визнавши недійсним акт, яким посвідчено припинене та не існуюче право; доводи касаційної скарги жодним чином не спростовують наведені вище висновки господарських судів.

Змістом постанови суду апеляційної інстанції спростовуються також доводи касаційної скарги щодо відсутності в судовому рішенні належного обґрунтування причин захисту порушеного права за межами позовної давності; переоцінка поважності обставин, взятих до уваги судом, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили надані позивачем в обґрунтування своїх вимог пояснення; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Доводи скаржника про порушення судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного суду з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.