головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: Шевченко Б.В., дов. № Д-1401/2016 від 31.05.2016 р.; від відповідача 1: Федяйнова О.М., дов. № 1427 від 09.06.2015 р.; від відповідача 2: Василенко Г.В., дов. б/н від 01.07.2015 р.; від третьої особи: Степанишена А.В., дов. № 72-16 від 20.01.2016 р.; від прокуратури: Яговдік С.М. - посв. № 029909 від 23.10.2014 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 р. у справі господарського суду № 910/26911/15 міста Києва за позовом Державного концерну "Укроборонпром" до 1.Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" третя особа Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" за участю Генеральної прокуратури України про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 р. у справі № 910/26911/15, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 р., укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодилось та звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та справу передати на новий розгляд.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" також з прийнятими судовими актами не погодилось та звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, скаржники посилаються на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2016 р. зазначені касаційні скарги прийняті до провадження та призначені до розгляду.

У письмових відзивах на касаційні скарги Державний концерн "Укроборонпром" та Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" просили оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 22.11.2016 р. представники скаржників підтримали вимоги касаційних скарг, представники позивача, третьої особи та прокурор - заперечували проти їх задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційних скаргах, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 22.03.2006 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (позичальник) укладений договір кредиту № 805/6/18/6-031, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 828 500 Євро зі сплатою 13% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначених тарифами на послуги з надання кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід`ємною складовою частиною цього договору, та кінцевим терміном повернення заборгованості до 23.03.2009 р. на умовах, визначених цим договором.

В забезпечення виконання умов вищезазначеного кредитного договору, 22.03.2006 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (іпотекодавець) укладений іпотечний договір № 805/13/26/6-408, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 961, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця за договором кредиту нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ. Р/1-7), загальною площею 17323,2 кв.м, вартістю за погодженням сторін 8 310 000,00 грн., що в еквіваленті складає 1 355 026,81 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21.07.2005 р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 1673 від 21.07.2005 р., право власності на яку зареєстровано 22.07.2005 р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090; нежитлові приміщення підвалу № 1-37, 1-го поверху № 1-103, 2-го поверху № 5-66, 3-го поверху № 5-76, 4-го поверху № 1-39, 5-го поверху № 1-43, 6-го поверху № 1-44, 7-го поверху № 1-37, технічного поверху № 1-40 в літ. "П/1-7" загальною площею 26973,1 кв.м вартістю за погодженням сторін 10 200 000,00грн., що в еквіваленті складає 1 663 209,80 Євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 30.08.2005 р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови № 1994 від 29.08.2005 р., право власності на яку зареєстровано 31.08.2005 р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090.

22.09.2008 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4020, відповідно до умов якого, продавець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується передати у власність покупця нежитлову будівлю літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним вищезазначеного договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.09.2008 р., продаж якої здійснювався в порядку та на підставі Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В силу ст. 204 вказаного кодексу, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, обґрунтовано зазначив, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена, як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Таким чином, право позивача обрати такий спосіб захисту свого порушеного права як визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, залежить від того, чи порушено таким правочином його право. У випадку встановлення такого порушення визнання правочину недійсним є способом захисту порушеного права позивача, який він може обрати на власний розсуд.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Державний концерн "Укроборонпром" уповноважений суб'єкт господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі згідно Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" (3531-17) , до якого віднесено, зокрема, Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева".

Приписами ст. 35 ГПК України визначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 26.03.2015 р., залишеним без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. та Вищого господарського суду України від 20.07.2015 р. у справі № 5023/7457/11(60/318-10), визнано недійсним іпотечний договір № 805/13/26/6-408 від 22.03.2006 р., укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", додатковий договір № 1 від 31.05.2006 р., додатковий договір № 2 від 27.12.2006 р. та додатковий договір № 3 від 17.07.2008 р. Судові рішення мотивовані тим, що зміст іпотечного договору суперечить актам цивільного законодавства, оскільки предметом іпотеки є об'єкти права державної власності, що входять до оборонно-промислового комплексу, передача яких в іпотеку заборонена.

Також, господарським судом Харківської області в рішенні від 26.03.2015 р. у справі № 5023/7457/11(60/318-10) встановлено, що зміни до переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", яке не підлягає приватизації не вносились та не подавались на затвердження до Міністерства промислової політики України, тобто, майно, вказане в додатковому переліку, надісланому листом Міністерства промислової політики України № 10/7-1-110 від 21.01.2005 р. на адресу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" зі складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" не виключалось, в т.ч. нежитлова будівля літ. "Р/1-7", загальною площею 17 323,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126.

Також, господарськими судами попередніх інстанцій прийнято до уваги те, що відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (847-14) (в редакції чинній на момент укладення договору) Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, тобто, все майно, яке закріплене за останнім не підлягає приватизації.

Крім того, Державний концерн "Укроборонпром" у відзиві на касаційні скарги зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 18.07.2007 р. у справі № 21/235-07, яким звернено стягнення на спірне майно скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 р., яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2016 р. у справі № 47/170-10(21/235-07).

Господарський суд відповідно до приписів ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками останніх про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Також господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано спростовані посилання скаржників щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто перебіг строку розпочинається лише з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи, що ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2014 р. у справі № 922/5190/13 залучено до участі у справі Державний концерн "Укроборонпром", господарські суди попередніх інстанцій вірно визначились, що трирічний строк позовної давності для звернення з даною позовною заявою не сплив.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" щодо відмови місцевим господарським судом у задоволені його клопотання про колегіальний розгляд справи не приймаються до уваги судовою колегією касаційної інстанції, оскільки закон не визначає, які саме категорії справ підлягають колегіальному розгляду. Крім того, місцевий господарський суд за наслідками розгляду зазначеного клопотання дійшов висновку про відсутність підстав для призначення розгляду справи у складі колегії суддів з огляду на відсутність тієї складності, яка потребує колегіального розгляду.

Щодо відмови у залученні до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакро", судова колегія погоджується з мотивами відхилення заявленого клопотання господарським судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р. (заява № 3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003 р. (заява № 52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006 р. (заява № 14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.