за участю представників: позивача ОСОБА_3 - дов. від 25.03.2016 р., відповідача Савчин В.З. - дов. від 24.03.2016 р. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Спа Україна" на постановувід 31.08.2016 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 914/649/16 Господарського суду Львівської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Спа Україна" про визнання недійсним договору суперфіцію № 1 від 07.06.2013 р.

У березні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ "Авто Спа Україна" про визнання недійсним договору суперфіцію № 1 від 07.08.2013 р., укладеного між ФОП ОСОБА_6 та ПП "Лаваторія", правонаступником якого є відповідач, на підставі статей 79-1, 102-1 Земельного кодексу України, статей 16, 203, 215, 377, 413 Цивільного кодексу України.

Позивач посилався на те, що оспорюваний договір суперфіцію був укладений відносно земельної ділянки, яка не є сформованою та якій не присвоєний кадастровий номер, а відтак спірна земельна ділянка не може бути об'єктом цивільних прав у зв'язку з чим спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позов і поясненнях відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що приписами законодавства не заборонено укладати договір суперфіцію щодо частини сформованої земельної ділянки.

Відповідач також наголошує на тому, що права та інтереси позивача не були порушені.

У додаткових поясненнях до позову від 19.05.2016 р. позивач вказував на те, що частина земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору, відповідно до витягів з держреєстру ідентифікується за кадастровим номером НОМЕР_1 і такий же кадастровий номер має земельна ділянка, площею 1,2801 га, яка належить позивачу на праві власності. Дані обставини, на думку позивача, створюють обмеження у користуванні і розпорядженні належною йому земельною ділянкою, площею 1,2801 га.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.05.2016 р. (суддя Крупник Р.В.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір суперфіцію №1 від 07.06.2013 р., укладений між ФОП ОСОБА_6 та ПП "Лаваторія", предметом якого є частина земельної ділянки площею 0,0400 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований 26.06.2013 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 1457547.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, посилаючись на те, що об'єктом за договором суперфіцію, згідно з вимогам земельного законодавства, може виступати лише сформована земельна ділянка, котрій присвоєно окремий кадастровий номер і право власності на яку зареєстровано у державному земельному кадастрі, проте предметом оспорюваного договору суперфіцію виступає несформована земельна ділянка.

Місцевий господарський суд також визнав доведеним порушення прав позивача спірним договором.

За апеляційною скаргою ТОВ "Авто Спа Україна" Львівський апеляційний господарський суд (судді: Дубник О.П., Матущак О.І., Скрипчук О.С.), переглянувши рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 31.08.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "Авто Спа Україна" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2016 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 79-1, 110, 111 Земельного кодексу України, статей 16, 413, 526 Цивільного кодексу України, статей 20, 193 Господарського кодексу України, статей 1, 4-3, 22, 32, 33, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Від позивача надійшли додаткові заперечення на касаційну скаргу, в яких він посилається на судову практику Вищого господарського суду України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, ФОП ОСОБА_6 є власником ? ідеальної частки земельної ділянки, площею 1,2801 га, з кадастровим НОМЕР_1, яка знаходиться у АДРЕСА_1, згідно з договором купівлі-продажу від 30.12.2009 р. посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Монастирською М.М. та зареєстрованим за № 2680, та державним актом на право власності на земельну ділянку від 24.06.2008 р.

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за позивачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 5209374 від 21.06.2013 р.

07.06.2013 р. між ФОП ОСОБА_6 - власником та ПП "Лаваторія" - суперфіціарієм був укладений договір суперфіцію №1, за умовами якого власник надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування земельну ділянку, визначену в пункті 2.1 даного договору, для здійснення будівництва та подальшої експлуатації комплексу мийки та шиномонтажу автомобілів.

Метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об'єкта обслуговування майнового комплексу автовокзалу, а саме комплексу мийки та шиномонтажу автомобілів. Основне цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування майнового комплексу автовокзалу (пункти 1.2, 1.3 договору).

Згідно з пунктом 2.1 договору в користування передається частина земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, загальною площею 1,2801 га., яка розташована на землях Дрогобицької міської ради, за адресою: АДРЕСА_1, та належить власнику на юридичному титулі права власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданого Управлінням земельних ресурсів у місті Дрогобичі Львівської 24.06.2008 р., згідно з планом території, який є додатком № 1 до даного договору і невід'ємною його частиною.

Відповідно до пункту 2.2 договору в користування передається частина вказаної в пункті 2.1 цього договору земельної ділянки площею 0,0400 га.

Плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3400 грн. на місяць, в т.ч. ПДВ 566,67 грн. (пункт 4.1 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору його укладено на термін 10 років і він діє до 31.12.2023 р.

Додатком № 1 до договору сторони погодили кадастровий план площі земельної ділянки, на котру встановлюється суперфіцій.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 07.06.2013 р. (який є також одночасно додатком № 2 до договору) частина земельної ділянки площею 0,0400 га передана в користування для подальшої експлуатації об'єкта обслуговування майнового комплексу автовокзалу, а саме комплексу мийки та шиномонтажу автомобілів.

Господарськими судами попередніх інстанцій також було встановлено, що ТОВ "Авто Спа Україна" є правонаступником ПП "Лаваторія", котре 28.04.2015 р. було припинене за рішенням засновників, згідно зі змінами до Статуту ТОВ "Авто Спа Україна", зареєстрованими 30.04.2015 р. за № 14011050005000949, та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20519834 від 05.05.2015 р.

Разом з тим, господарські суди першої і апеляційної інстанцій встановили та вбачається з матеріалів справи, що, окрім зазначеного договору суперфіцію №1 від 07.06.2013 р. предметом якого виступає частина земельної ділянки площею 0,0400 га, ФОП ОСОБА_6 та ПП "Лаваторія" підписали ще два примірники договору суперфіцію № 1 від 07.06.2013 р., котрі за своїм змістом є аналогічними оспорюваному договору, за винятком пунктів 2.2, 4.1 договору (щодо розміру земельної ділянки і плати за користування земельною ділянкою).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 5459838 від 27.06.2013 р., наданого реєстраційною службою Дрогобицького міськрайонного управління юстиції, право суперфіцію було зареєстроване за ПП "Лаваторія" в державному реєстрі не на частину спірної земельної ділянки, а на всю земельну ділянку площею 1,2801 га.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 49087993 від 04.12.2015р. Дрогобицького міськрайонного управління юстиції право суперфіцію зареєстроване на земельну ділянку площею 0,04 га.

Господарські суди встановили, що в реєстраційній справі № 88570846106 знаходиться оригінал договору суперфіцію № 1 від 07.06.2013 р., укладений між ФОП ОСОБА_6 та ПП "Лаваторія" на площу 0,0400 га, який є предметом спору у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, предметом даного судового розгляду є вимога ФОП ОСОБА_6 заявлена до ТОВ "Авто Спа Україна" про визнання недійсним договору суперфіцію № 1 від 07.08.2013 р., укладеного між ФОП ОСОБА_6 та ПП "Лаваторія" (правонаступником якого є відповідач), на підставі статей 79-1, 102-1 Земельного кодексу України, статей 16, 203, 215, 377, 413 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Відповідно до статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) .

Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням вимог цього Кодексу.

Статтею 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Згідно з приписами статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь.

Кадастровий номер - це унікальний (не повторюється на всій території України) номер, який присвоюється при формуванні земельної ділянки і зберігається за нею на весь час її існування (Методичні вказівки Держкомзему від 26.01.98 № 1).

Отже, об'єктом за договором суперфіцію у розумінні наведених приписів може виступати лише сформована земельна ділянка, котрій присвоєно окремий кадастровий номер та зареєстрована у державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації .

Статтею 4 названого Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що об'єктом за оскаржуваним договором суперфіцію № 1 від 07.06.2013 р. виступає земельна ділянка площею 0,0400 га із земельної ділянки загальною площею 1,2801 га (остання має кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована на землях Дрогобицької міської ради, за адресою: АДРЕСА_1, тобто за договором суперфіцію передавалася в користування лише частина вказаної земельної ділянки.

При цьому, як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій земельна ділянка, площею 0,0400 га (яка стосується предмету спору) не сформована у встановленому земельним законодавством порядку; кадастровий номер даній земельній ділянці не присвоєно, державна реєстрація цієї земельної ділянки здійснена не була, а відтак така земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може бути об'єктом цивільних прав.

Під час розгляду спору господарські суди також встановили, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 49087993 від 04.12.2015 р. право суперфіцію за спірним договором зареєстровано на несформовану земельну ділянку площею 0,0400 га. При цьому, як ідентифікуючу ознаку земельної ділянки, на яку зареєстровано суперфіцій, вказано кадастровий номер НОМЕР_1. Проте, цей номер присвоєно земельній ділянці загальною площею 1,2801 га, яка належить позивачу на праві власності. Відтак, неформування окремої земельної ділянки, площею 0,0400 га, на яку встановлено право суперфіцію і зазначення в державному реєстрі кадастрового номеру, який присвоєно іншій земельній ділянці створюють обмеження у володінні, користуванні та розпорядженні позивачем належною йому на праві власності земельною ділянкою, площею 1,2801 га.

Таким чином, враховуючи наведені приписи законодавства та встановлені обставини, господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору суперфіцію щодо спірної (несформованої) земельної ділянки.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними, оскільки не спростовують встановленого господарськими судами та зводяться до необхідності переоцінки встановлених обставин і доказів, що відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Відтак правові підстави для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-5, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 р. у справі № 914/649/16 та рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.