Дроботової Т.Б. - головуючого Мачульського Г.М., Рогач Л.І. за участю представників: позивача Коломійцев А.Б. - керівник, відповідача третьої особи Чумаченко Д.О. - витяг з договору про надання адвокатських послуг № 17810 від 21.09.2016 р. не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11Е" на постанову від 23.06.16 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/675/15-г господарського суду Одеської області за позовом Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" до третя особа - Одеської міської ради; - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7; Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калганової Марії Володимирівни про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та скасування реєстрації

У лютому 2015 р. Обслуговуючий кооператив "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" звернувся з позовом до Одеської міської ради, ФОП ОСОБА_7 про:

- визнання незаконним і скасування рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 р. № 3368-VI "Про передачу ФОП ОСОБА_7 в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць";

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 р., розташованої за вказаною адресою, укладеного між Одеською міською радою і ФОП ОСОБА_7, а також про скасування нотаріального запису про реєстрацію зазначеного договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 р.

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статті 6 Закону України "Про оренду землі", статей 181, 215 Цивільного кодексу України та статей 116, 124, 123, 198 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що оскільки на момент прийняття спірного розпорядження судові рішення, відповідно до яких за ОСОБА_7 визнано право власності на автостоянку, були скасовані, Одеська міська рада не мала жодних передбачених законодавством України підстав без проведення земельних торгів приймати спірне рішення та укладати спірний договір.

Позивач також зазначав, що за змістом ухвали Верховного суду України від 02.02.2011 р. у справі № 6-121св09 автостоянка на 50 машино-місць є тимчасовою спорудою, яка виготовлена із легких, збірно-розбірних елементів, і не відповідає критеріям нерухомого майна.

Крім того, позивач зазначав, що земельна ділянка передана відповідачу без погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами.

ФОП ОСОБА_7 у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка, в момент звернення ОСОБА_7 з заявою про надання земельної ділянки в оренду, не підлягала продажу на конкурентних засадах, в силу приписів чинного законодавства України, зокрема, статті 134 Земельного кодексу України, у зв'язку з розташуванням на ній об'єкта нерухомого майна.

Крім того, відповідач зазначав, що скасування судових рішень, якими за відповідачем визнавалось право власності на автостоянку на 50 машино-місць не має наслідком автоматичне скасування права власності останнього.

На думку відповідача, право власності виникає та припиняється з моменту проведення реєстрації уповноваженим органом державної реєстрації.

Також відповідач наголошував на тому, що права та законні інтереси позивача при винесені спірного рішення та укладенні спірного договору не є порушеними, оскільки останній не мав та не має відношення до спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідач звертав увагу, що жодного порушення прав фізичних осіб - членів кооперативу зазначених позивачем та перелічених в матеріалах справи не відбулося, оскільки навіс, який би належав останнім на автостоянці на 50 машино-місць, за адресою: АДРЕСА_1, станом на дату укладення спірного договору та на даний час не існує, оскільки всі навіси внаслідок гідрометереологічних явищ, які мали місце 31.05.2013 року та 01.06.2013 року були знищенні, що підтверджується актом обстеження від 03.06.2013 року та довідкою Гідрометереологічного центру Чорного та Азовського морів від 01.08.2013 року № 54704/230.

Одеська міська рада у відзиві на позовну заяву просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що остання має достатній обсяг повноважень щодо надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Враховуючи наявність зареєстрованого за ОСОБА_7 на спірній земельній ділянці права власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, спірна земельна ділянка не підлягала продажу на конкурентних засадах відповідно до чинного законодавства України. Отже, Одеська міська рада в межах повноважень прийняла спірне рішення та затвердила договір оренди земельної ділянки.

26.03.2015 р. відповідач - Одеська міська рада надала на адресу суду клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування запису про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 12.06.2015 р., посилаючись на те, що спір в даній частині повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.03.2015 р. було залучено третю особу - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Калганову Марію Володимирівну до участі у справі, в якості іншого відповідача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.04.2015 р. (суддя О.А. Демешин) у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 року за № 3368-VI та в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 року відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог про скасування нотаріального запису про реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 року, зробленого 12.06.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою Марією Володимирівною (реєстр № 337) - припинено.

За апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" Одеський апеляційний господарський суд (судді: В.В. Лашин, О.Л. Воронюк, М.А. Мирошниченко) переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 15.04.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 28.05.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2015 р. були скасовані рішення господарського суду Одеської області від 15.04.2015 р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28.05.2015 р., а справа направлена на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду даної справи позивач уточнив заявлені позовні вимоги та просив визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 16.04.2013р. № 3368-VI "Про передачу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць", а також визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12.06.2013 р., площею 721 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1, укладений між Одеською міською радою і ФОП ОСОБА_7 Вказана редакція позовних вимог була прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.12.2015 р. (суддя Желєзна С.П.) у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність порушеного права та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Суд зазначив про те, що позивачем не надано доказів існування наявного у нього права на спірну земельну ділянку, яке б могло бути порушене внаслідок прийняття спірного рішення та укладення між відповідачами договору.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 р. було змінено відповідача - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Калганову Марію Володимирівну на третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

За апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Лисенко В.А., Діброва Г.І., Ярош А.І.) переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 25.12.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 23.06.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Обслуговуючий кооператив "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з урахуванням додаткових пояснень), в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 25.12.2015 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 р. в повному обсязі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, якого не було повідомлено про час і місце розгляду справи.

Він вказує на те, що ухвал суду апеляційної інстанції від 15.06.2016 р., від 23.06.2016 р. не отримував у зв'язку з чим не зміг бути присутнім у судовому засіданні та надавати свої пояснення у справі та скористатися правом на відвід судді Дібровій Г.І.

Крім того, скаржник посилається на те, що справа до розгляду призначалася у одному складі суддів, а розглядалася в іншому.

Скаржник наголошує на тому, що суди не з'ясували статус спірної автостоянки, не звернули увагу на докази щодо участі членів Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" в будівництві навісів на автостоянці.

Заявник стверджує, що на спірній земельній ділянці на час її передачі в користування відповідачу знаходилися лише тимчасові споруди.

Поза тим скаржник вказує на те, що судом не було розглянуто його клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи у справі.

Від ФОП ОСОБА_7 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні предстанвиків позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.01.2000 р. Інспекцією ДАБК м. Одеси було надано дозвіл №1 ФОП ОСОБА_9 на виконання будівельних робіт по тимчасовій відкритій автостоянці розташованій за адресою: АДРЕСА_1.

18.04.2000 р. між ФОП ОСОБА_9 - виконавцем та ОСОБА_10 - замовником був укладений договір про дольову участь в будівництві та обслуговуванні навісу на автостоянці АДРЕСА_1, відповідно до пункту 3.1 якого, договір укладений сторонами 18.04.2000 р. та діяв до 03.12.2004 р. з наступною пролонгацією.

16.12.2004 р. на виконання рішення Одеської міської ради від 11.10.2004 р. № 3308-VI спеціалістами КП "Земельно - кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів" та геодезичного відділу Обласного управління архітектури у присутності представника Одеського міського управління земельних ресурсів Держкомзему України було складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_9 для експлуатації та обслуговування автостоянки на 50 машино-місць за адресою: АДРЕСА_1.

29.12.2004 р. між Одеською міською радою - орендодавцем та СПД ФО ОСОБА_9 - орендарем, на підставі рішення Одеської міської ради від 11.10.2004 р. №3308-VI, був укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 721 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 розділу 2 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 721 кв.м, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць, у тому числі угіддя: забудовані землі під автостоянками (721 кв.м).

Інженерне забезпечення - від існуючих міських мереж.

Згідно із пунктами 3.1 та 14.1 договору його було укладено строком на 5 (п'ять) років для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на п'ятдесят машино-місць.

Договір набирає чинності після підписання та його державної реєстрації.

Зазначений договір було підписано сторонами без зауважень та зареєстровано у Одеському міському управлінні ОРФ ЦДЗК, про що зроблено запис у Державному реєстрі земель 09.03.2005 року за № 040550500275.

На виконання вимог пункту 6.3 договору, сторонами, 09.03.2005 р., було складено акт приймання передачі земельної ділянки, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв, на виконання рішення Одеської міської ради № 3308-VI від 11.10.2004 р. та на підставі акта встановлення меж земельної ділянки в натурі, земельну ділянку площею 0,0721 га в оренду, строком на 5 років, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць.

ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси 12.05.2008 р. серія НОМЕР_1.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2008 р. у справі № 2-5896/08 р, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 р., було задоволено позов ОСОБА_7 та визнано за ним право власності, зокрема, на автостоянку на 50 машино-місць, що розташована по АДРЕСА_1 (диспетчерська літ. "А", навіси літ. "Б", "В", "Г", огорожа №1,2, мостіння), як на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_9.

Вказані судові рішення ухвалою Верховного суду України від 02.02.2011 р. були скасовані з направленням справи новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами приписів 181, 1216, 1218 Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема, не було враховано, що ФОП ОСОБА_9 був наданий дозвіл на виконання будівельних робіт зі спорудження тимчасових відкритих автостоянок та належним чином не перевірено, чи відповідають характеристики спірних автостоянок ознакам нерухомого майна з огляду на тимчасовий характер указаних споруд і чи може бути поширений на них режим нерухомої речі.

Відповідно до копії витягу про державну реєстрацію прав 05.01.2011 р. за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на автостоянку на 50 машино-місць за адресою: АДРЕСА_1. Підставою виникнення права власності вказано рішення суду по справі № 2-5896/08 р. та ухвала апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 р.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2011 р. у справі № 2-3533/2011, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.11.2012 р., позовні вимоги ОСОБА_7 було задоволено та визнано за останнім право власності, зокрема, на автостоянку на 50 машино-місць, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої 10 травня 2008 року ОСОБА_9.

В подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 03.04.2013 р. було скасовано ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15.11.2012 р. з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав того, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, зокрема, на те, що положеннями статті 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Разом з цим, розпорядження виконавчого комітету Київської РДА Одеської міської ради від 20.07.2000 р. та від 25.11.2000 р., якими було затверджено акти прийняття до експлуатації відкритої автостоянки на 49 машино-місць, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та відкритої автостоянки на 50 машино-місць, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, не є правовстановлюючими документами на нерухоме майно і не можуть відповідно до статей 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України братися до уваги як докази набуття права власності на спірне нерухоме майно.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17.09.2013 р. було скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2011 р. та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_7 до Одеської міської ради народних депутатів, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Також суди встановили, що 14.09.2012 р. було проведено державну реєстрацію ГК "Глушко 11 Е", метою створення якого є обслуговування його членів та забезпечення захисту їх прав.

Листом від 08.11.2012 р. позивач звернувся до начальника Одеського міського управління земельних ресурсів з проханням надати в дострокову оренду спірну земельну ділянку з розрахунку 54 машино-місця з оформленням всіх необхідних документів.

ОСОБА_7 був зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця 03.10.2012 р.

19.02.2013 р. Одеською міською радою було прийнято рішення № 2875-IV "Про надання дозволу ФОП ОСОБА_7 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її подальшої передачі в оренду орієнтовною площею 0,0721 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць, а 20.03.2013 р. складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) переданні ФОП ОСОБА_7, в якому зазначено: угіддя 49.3 - тимчасова - 0,0549 га та 49.5 - проїзди, проходи та площадки - 0,0172 га.

16.04.2013 р. Одеською міською радою було прийнято оспорюване рішення №3368-IV "Про передачу фізичній особі - підприємцю ОСОБА_7 в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць".

12.06.2013 р. між Одеською міською радою - орендодавцем та ФОП ОСОБА_7 - орендарем був укладений спірний договір оренди землі.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка площею 721 кв.м, кадастровий номер НОМЕР_2, у тому числі по угіддях: тимчасова забудова - 549 кв.м, під проїздами, проходами та площадками - 172 кв.м.

На земельній ділянці розташована автостоянка на 50 машино-місць за адресою : АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2008 р., справа № 2-5896/08р та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 р., справа № 22ц-730-2009, зареєстрованих 05.01.2011 р. КП "ОМБТІ та РОН", номер запису 2581, в книзі 103неж-6, реєстраційний номер 32558715, згідно з витягом про державну реєстрацію прав № 28588487, виданого 05.01.2011 р. КП "ОМБТІ та РОН". Інженерне забезпечення - від існуючих міських мереж.

Відповідно до пункту 3.1 та пункту 14.1 договір укладено терміном на 25 років, до початку реалізації планувальних рішень району, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону та виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Зазначений договір було підписано сторонами без зауважень та зареєстровано приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Калгановою Марією Володимирівною 12.06.2013 року, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

На виконання вимог пункту 6.3 договору сторонами, 12.06.2013 р., було складено та підписано акт приймання передачі спірної земельної ділянки, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв, на виконання рішення Одеської міської ради № 3368-VI від 16.04.2013 р. та на підставі акта встановлення меж земельної ділянки в натурі, земельну ділянку площею 0,0721 га, за адресою: АДРЕСА_1, у довгострокову оренду терміном на 25 років, до початку реалізації планувальних рішень району, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць.

03.06.2013 р. було складено акт обстеження автостоянки, який затверджено начальником дільниці № 5 КП ЖКС Чорноморський Київського району м. Одеси та в якому зафіксовано, що в ході обстеження території, обладнання та приладів автостоянки на 50 машино-місць та пункту охорони за адресою: АДРЕСА_1, встановлено неприродність 100% існуючих навісів для 50 машино-місць у зв'язку з їх нормальним зносом, суттєвими пошкодженнями внаслідок стихійних гідрометеорологічними явищами та створення ними загрози майну власників автомобілів. У зв'язку з встановленою в період обстеження 100% неприродністю існуючих навісів для 50 машино-місць було рекомендовано демонтувати існуючі навіси на 50 машино-місць.

В подальшому, у період з 03.07.2013 р. по 14.08.2013 р., ФОП ОСОБА_7 були проведені роботи з реконструкції автостоянки у зв'язку із 100% пошкодженням існуючих навісів внаслідок стихійного гідрометеорологічного явища, яке відбулося 31.05.2013 р. у м. Одесі, що підтверджується актом обстеження автостоянки від 03.06.2013 р., довідкою Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів від 01.08.2013 р. за № 547, декларацією про початок виконання будівельних робіт та декларацією про готовність об'єкта до експлуатації.

17.09.2013 р. реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області гр. ОСОБА_7 видане свідоцтво серії НОМЕР_3 про право власності на об'єкт нерухомості: автостоянку на 50 машино-місць за адресою: АДРЕСА_1 площею 5,7 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі (з урахуванням змін) є вимоги Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11Е" про визнання незаконним і скасування рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 р. № 3368-VI "Про передачу ФОП ОСОБА_7 в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць"; та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 р., площею 721 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1, укладений між Одеською міською радою і ФОП ОСОБА_7

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом зазначених норм, права або інтереси особи підлягають судовому захистові у разі їх порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (v018p710-04) у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї норми передбачені способи захисту прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до приписів статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений у статті 124 Земельного кодексу України, за приписами якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За приписами частин 1 та 2 статі 134 Земельного кодексу України (2768-14) встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Як вже зазначалося позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 р. № 3368-VI "Про передачу ФОП ОСОБА_7 в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць" та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12.06.2013 р., укладений між Одеською міською радою і ФОП ОСОБА_7

За приписами статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. Відповідно рухомим речами є речі, які можна вільно переміщувати в просторі.

Разом з тим, Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, що затверджені постановою кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 115 (115-96-п) , регламентують організацію та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів (зокрема, п. 6 цих Правил встановлено певні вимоги до обладнання автостоянок) і не визначають правового статусу автостоянки, як майна.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, що здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

За пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) державна реєстрація прав на нерухоме майно (державна реєстрація прав) є офіційним визнанням та підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно -єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. За своєю структурою Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить розділи, відкриті на кожний об'єкт, що складаються з чотирьох частин, які містять відомості: про нерухоме майно; право власності та суб'єкта (суб'єктів цього права); інші речові права та суб'єкта (суб'єктів цих прав); обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів цих прав).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до повноважень органу державної реєстрації прав належить: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень чи відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; надання інформації про зареєстровані права та їх обтяження у порядку, встановленому цим Законом; забезпечення обліку безхазяйного нерухомого майна, здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 9 Закону визначено також повноваження Державного реєстратора.

У розумінні наведених приписів здійснення державної реєстрації прав (їх обтяжень) на нерухоме майно за загальним правилом означає підтвердження державою фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав, що надає право управненій особі посилатися на відомості з Державного реєстру прав у спорах з третіми особами для підтвердження відповідних фактів у встановленому порядку.

Натомість саме набуття, припинення, перехід речових прав на нерухоме майно відбувається на підставах, визначених законодавством (статті 11 та 328 Цивільного кодексу України), в тому числі, на підставі вчинених правочинів, актів цивільного законодавства, актів органів державної влади та місцевого самоврядування; при цьому пов'язаність з державною реєстрацією моменту виникнення права власності чи іншого речового права не виключає первинності існування підстав, на яких набувається відповідне речове право; з наведених положень законодавства не вбачається також повноважень органу державної реєстрації прав, як підстави для виникнення (а не підтвердження) фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав. Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) також передбачено вжиття заходів для забезпечення відповідності відомостей Державного реєстру прав існуючим фактичним даним (за статтею 26 Закону записи до Державного реєстру прав скасовуються, якщо підстави, на яких вони були внесені, визнані судом недійсними, а статтею 27 вказаного Закону передбачено також можливість виправлення технічних помилок у записах).

Нездійснення органом державної реєстрації заходів для забезпечення відповідності відомостей Державного реєстру прав існуючим фактам не позбавляє заінтересовану особу права спростовувати відомості, надані в установленому порядку з Державного реєстру прав, шляхом надання належних та допустимих доказів у підтвердження інших фактів.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, здійснюючи повторний розгляд справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2015 р.

Як вже зазначалося, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Проте, вказаний висновок суди зробили без з'ясування всіх необхідних обставин справи, в їх сукупності, на що звертав увагу господарських судів Вищий господарський суд України у постанові від 15.09.2015 р., зокрема:

- не з'ясовано та не встановлено чи знаходилось на спірній земельній ділянці набуте у встановленому чинним законом порядку нерухоме майно, зокрема, на час прийняття Одеською міською радою рішення № 3368-IV "Про передачу ФОП ОСОБА_7 в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць", з урахуванням, окрім іншого, того, що судові рішення, які стали підставою для реєстрації 05.01.2011 р. права власності на спірну автостоянку на 50 машино - місць за ОСОБА_7, були скасовані ухвалою Верховного суду України від 02.02.2011 р.;

- не досліджені у повному обсязі доводи позивача та докази, надані на їх підтвердження, щодо участі членів Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив "Глушко 11 Е" в будівництві навісів на автостоянці;

- не встановлено та не з'ясовано питання чи стосуються витяг про державну реєстрацію прав від 05.01.2011 р. та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.09.2013 р. одного і того ж майна, позаяк у справі містяться витяг про державну реєстрацію прав від 05.01.2011 р. та свідоцтво про право власності на нерухоме майно датоване 17.09.2013 р., яке також було видане ОСОБА_7 на автостоянку на 50 машино - місць розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

- не досліджено питання знищення чи навпаки спірного майна під час стихійного гідрометеорологічного явища, що мало місце у травні 2013 р. у м. Одеса, з наданням оцінки відповідним доказам у справі.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Отже, господарським судам попередніх інстанцій для повного та об'єктивного розгляду спору, необхідно врахувати викладене, достеменно встановити наявність чи навпаки відсутність нерухомого майна на спірній земельній ділянці, його правовий режим та статус, тобто з'ясувати чи охоплюється спірний об'єкт поняттям "нерухоме майно" у розумінні приписів наведених норм чинного законодавства, чи не є таким; з'ясувати правові підстави набуття відповідачем прав на майно та, відповідно, і на спірну земельну ділянку, та в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, про що також зазначалося в постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2015 р. під час направлення справи на новий розгляд.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають.

Поза тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів статей 91, 98 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Про прийняття апеляційної скарги до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги.

Ухвала про прийняття апеляційної скарги до розгляду в апеляційній інстанції повинна бути надіслана в порядку передбаченому приписами статті 87 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 110-10 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Вирішення питання про те, чи може бути порушення норм процесуального права підставою для скасування рішення чи постанови, залежить від обставин конкретної справи, і касаційний суд у кожному конкретному випадку визначає склад процесуального порушення, причинний зв'язок між порушенням і його наслідками.

До процесуальних порушень, які могли спричинити прийняття неправомірного рішення, можуть бути віднесені ті, що зашкодили учасникам судового процесу реалізувати їхні процесуальні права, зокрема, розгляд справи за відсутності сторони не повідомленої чи неналежно повідомленої про час і місце судового засідання.

Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість установлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду спору.

За приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення. Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 р. провадження за апеляційною скаргою ОК "Гаражний кооператив"Глушко 11Е" на рішення господарського суду Одеської області від 25.12.2015 р. у справі № 916/675/15-г було зупинено до розгляду по суті адміністративної справи № 815/759/16.

В подальшому, ухвалою від 15.06.2016 р. Одеський апеляційний господарський суд поновив апеляційне провадження та призначив судове засідання на 23.06.2016 р. Зі штемпеля на зворотній стороні останнього аркуша зазначеної ухвали апеляційного суду вбачається, що вона скерована сторонам 15.06.2016 р.

Втім, в матеріалах справи відсутні докази отримання Обслуговуючим кооперативом "Гаражний кооператив" "Глушко Е11" - позивачем вказаної ухвали суду апеляційної інстанції; рекомендованого повідомлення про вручення позивачу поштового відправлення - ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. матеріали справи не містять.

Разом з цим, доказом належного повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення. Проте, такі докази також у матеріалах справи відсутні; посилання суду апеляційної інстанції про належне повідомлення, зокрема, позивача про час і місце судового засідання, спростовується матеріалами справи.

Отже, кооператив був позбавлений можливості скористатись своїми процесуальними правами та прийняти участь у судовому засіданні 23.06.2016 р.

Вказані обставини є підставою для висновку про неналежне повідомлення сторони у справі про час і місце судового засідання Одеським апеляційним господарським судом, що у відповідності з пунктом 2 частини 2 статті 110-10 Господарського процесуального кодексу України є в будь-якому випадку підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Таким чином, суду для правильного вирішення даного спору необхідно встановити всі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.