розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2016 р. у справі № 910/2421/16 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про зобов'язання вчинити дії

за участю представників

позивача - Недотопи М.М.,

відповідача - Коновалова О.С.

У лютому 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" Паламарчук Віталій Віталійович звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про зобов'язання повернути грошові кошти у розмірі 41780,82 грн., одержані за договором про депозитний вклад "Стандартний" № DU1239/2014-1 від 26.06.2014 р., внаслідок незастосування зниженої відсоткової ставки за дострокове повернення депозиту.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2016 р. у справі № 910/2421/16 (суддя Комарова О.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. (колегією суддів у складі головуючого судді Коршун Н.М., суддів: Дикунської С.Я., Алданової С.О.)у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2016 р. скасувати, а справу № 910/2421/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.06.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (вкладник) було укладено договір про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) № DU1239/2014-1 (надалі - Договір), за умовами якого, вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок № 26153099516005 в ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702, грошові кошти в сумі 250000 грн. в національній валюті, на умовах цього договору. Відповідно до п. 2.2 депозит розміщується на строк з 26.06.2014 р. по 27.06.2015 р. включно.

У п. 2.3 Договору сторони погодили, що банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22% річних.

За змістом п. 3.7 Договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику № 26005099516001 в Банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.06.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" було укладено Договір про внесення змін № 1 (надалі - Договір про внесення змін) до Депозитного договору, яким було змінено п.3.7. Депозитного договору та викладено в наступній редакції:

" 3.7. Вкладник має право після припинення дії Договору застави майнових прав № 04-1280/1-1 від 27.06.2014 р. звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми Депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми Депозиту та нарахованих процентів Вкладнику.

Після припинення дії Договору застави майнових прав № 04-1280/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 р. Банк повертає суму Депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника".

Судами також встановлено та як вбачається з матеріалів справи відповідач звернувся до позивача з заявою від 20.04.2015 р., в якій просив достроково розірвати депозитні договори, включаючи спірний договір № DU1239/2014-1 від 26.06.2014 р.

На підставі вищезазначеної заяви відповідача Банком були повернуті відповідачу грошові кошти у розмірі 250000 грн., а також нараховані проценти у розмірі 41780,82 грн., стягнення яких і є предметом спору у даній справі.

Як з'ясовано судами під час розгляду справи, у зв'язку з віднесенням Банку до категорії неплатоспроможних на підставі постанови Правління Національного Банку України від 05.06.2015 р. № 358 та запровадженням у Банку тимчасової адміністрації з 08.06.2015 року, а також наступним початком ліквідаційної процедури Банку згідно постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 р. № 563, уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснено перевірку договору про внесення змін до договору банківського вкладу № DU1239/2014-1 від 26.06.2014 р. та відповідно до направленого Товариству з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" листа вих. № 04-08/2725 від 03.12.2015р. "щодо встановлення факту нікчемності договору", повідомлено останнього про встановлення факту нікчемності даного правочину, у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, що свідчить на думку банку про його відмову від власних майнових прав та потягло за собою необгрунтовану виплату відповідачеві спірних грошових коштів у сумі 41780,82 грн.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу Україні та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною першою статті 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України).

Нормою п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обгрунтовано зазначили, що в період укладання Договору про внесення змін, сторонами на власний розсуд було змінено пункт 3.7 спірного Договору, в тому числі, в частині застосування зниженої відсоткової ставки у випадку його розірвання за ініціативою вкладника, тобто, станом на момент внесення сторонами змін до Договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 р., положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов Договору. При цьому, як встановлено судами, договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 р. до Договору на момент розгляду справи є чинним, а докази оскарження його в судовому порядку в матеріалах справи відсутні. Відтак, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено суду існування підстав для застосування зниженої відсоткової ставки, як наслідку розірвання Договору з ініціативи вкладника, а також для зобов'язання відповідача повернути спірні 41780,82 грн. грошових коштів.

Погоджуючись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції та вважаючи їх такими, що відповідають нормам права та здійснені у відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодекс України, суд касаційної інстанції вважає помилковими та такими, що не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи доводи заявника касаційної скарги про порушення судами норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) під час оцінки поданих сторонами доказів. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на зазначене вище, а також враховуючи, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича не містить інших доводів стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та/або процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та їм надано вірну юридичну оцінку, а доводи викладені у касаційній скарзі не спростовують вірних висновків судів, з огляду на що Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича залишити без задоволення.