розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Електроприлад" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2016 у справі № 910/28929/15 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МЛ "Діла" до публічного акціонерного товариства "Електроприлад" про зобов'язання вчинити дії та стягнення 94 534, 23 грн., за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідачів: Рулякова В.В.,

У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "МЛ "Діла" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Електроприлад", в якому просило зобов'язати відповідача прийняти за актами приймання-передачі нежилі приміщення з № 1 по № 48 (групи приміщень № 1), №№ 1, 2 (групи приміщень № 2), №№ І, ІІ ІІІ першого поверху, з № 1 по № 36 (групи приміщень № 3), №№ І, ІІ другого поверху літера "К", загальною площею 2004, 6 м2 за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 17, а також стягнути з відповідача 94 534, 23 грн. збитків, завданих невиконанням умов договору оренди нерухомого майна № 262 від 27.10.2009.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано частково. Викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Зобов'язати відповідача прийняти за актами приймання-передачі нежилі приміщення, що розташовані на першому та другому поверхах, за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька 17, що згідно з технічною документацією є нежилими приміщеннями з № 1 по № 48 (групи приміщень №1), №№ 1, 2 (групи приміщень № 2), №№ І, II, III першого поверху, з № 1 по № 36 (групи приміщень № 3), №№ І, II другого поверху літера "К", загальною площею 2004, 6 м2. В іншій частині позову відмовити".

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним підприємством "Діла" (реорганізовано в товариство з обмеженою відповідальністю "МЛ "Діла") (орендарем) та відкритим акціонерним товариством "Електроприлад" (перейменовано у публічне акціонерне товариство "Електроприлад") (орендодавцем) 27.10.2009 укладено договір оренди нерухомого майна № 262, відповідно до п. 2.1. якого в порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець зобов'язується передати орендарю, а орендар - прийняти у тимчасове користування за плату та на обумовлений строк для здійснення своєї господарської діяльності об 'єкт оренди.

Згідно з п. 1.3. договору об'єктом оренди є нежилі приміщення, розташовані на першому і другому поверхах за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 17, що відповідно до технічної документації є нежилими приміщеннями з № 1 по № 48 (групи приміщень № 1), №№ 1, 2 (групи приміщень № 2), №№ І, II, III першого поверху, з № 1 по № 36 (групи приміщень № 3), №№ І, II другого поверху (літера "К"), загальною площею 1 832, 3 м2, при цьому частина зазначеного приміщення площею 172, 3 м2 та нежила будівля (літера "Ж" площею 174, 9 м2) не є об'єктом оренди.

Пунктом 11.1. договору передбачено, що останній набирає чинності відповідно до його умов і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

До договору оренди укладались додаткові угоди № 1 від 14.01.2010, № 2 від 24.02.2010 і № 3 від 26.03.2012.

На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт оренди, що підтверджується копією акта приймання-передачі нежилого приміщення від 02.04.2012, підписаного уповноваженими представниками та скріпленого печатками сторін.

Після тривалого листування між сторонами щодо проведення капітального ремонту орендодавець не надав згоди на його проведення, у зв'язку з чим орендар звернувся з позовом про розірвання зазначеного договору оренди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 910/8160/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2015, розірвано договір оренди нежилих приміщень № 262 від 27.10.2009 та додаткові угоди до нього (№ 1 від 14.01.2010, № 2 від 24.02.2010 та № 3 від 26.03.2012), а також стягнуто з публічного акціонерного товариства "Електроприлад" забезпечувальний платіж, передоплату за оренду нежитлових приміщень та витрати товариства з обмеженою відповідальністю "МЛ "Діла", понесені внаслідок проведення підготовки проектної документації, встановлення систем кондиціонування та вентиляції, а також складського зберігання.

В подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про передачу нежилих приміщень за актом приймання-передачі, посилаючись на те, що договір розірвано, проте відповідач нежилі приміщення з оренди не прийняв, акти приймання-передачі не підписав, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача прийняти за актами приймання-передачі нежилі приміщення, місцевий господарський суд, з посиланням на ст. 16 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права. Крім цього, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту понесення збитків у розмірі 94 534, 23 грн.

Частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем правильно обрано спосіб захисту свого права в частині зобов'язання контрагента за договором прийняти майно за актами приймання-передачі, яке було предметом договору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав, одним із яких є примусове виконання обов'язку в натурі.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що передбачений ст. 16 зазначеного Кодексу перелік способів захисту цивільних прав не є вичерпним, що підтверджується абз. 2 п. 10 ч. 2 зазначеної статті, відповідно до положень якого суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 795 Цивільного кодексу України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, аналіз зазначених положень свідчить, що особа на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму вправі в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття, як підтвердження виконання нею зобов'язання.

Відповідно до п. 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" (v0012600-13) , позовні вимоги, пов'язані з прийняттям майна з оренди (за наслідками припинення відповідного договору оренди), узгоджуються з приписом п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, яким передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, орендар на підтвердження виконання зобов'язання за договором оренди (найму) вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього орендодавцем майна, яке було предметом договору, та документального оформлення такого прийняття згідно з ч. 1 ст. 545, ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи, що договір оренди та додаткові угоди до нього розірвані в судовому порядку, беручи до уваги передбачений п. 8.2.14 договору обов'язок орендаря у разі розірвання договору повернути орендодавцю за актом прийманні-передачі об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в користування з урахуванням природного зносу, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про правомірність обрання позивачем способу захисту своїх прав та обґрунтованість вимог в частині зобов'язання відповідача прийняти за актами приймання-передачі спірні нежилі приміщення з оренди.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 94 534, 23 грн. збитків у вигляді витрат на охорону нежилих приміщень у період з 23.09.2014 по 03.11.2015 у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо прийняття нежилих приміщень з оренди.

Так, відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Виходячи з наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача збитків є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішення про здійснення охорони спірного об'єкта оренди було прийнято позивачем одноособово та без наявності такого обов'язку відповідно до умов договору оренди, останнім не надано жодних письмових ґрунтовних доказів того, що саме охоронялось на спірному об'єкті та з якою метою здійснювалась охорона приміщень, в тому числі і після набрання законної сили судовим рішенням про розірвання спірного договору оренди.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, та як результат - про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Інші доводи скаржника спростовані судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду.