головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Кравчук Г.А., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: Никеруй Т.М., дов. № 14-81 від 25.04.2016 р.; від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2016 р. у справі господарського суду № 905/1069/16 Донецької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" про стягнення інфляційних у сумі 3 471 872,73 грн., 3% річних у сумі 183 029,66 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 31.05.2016 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2016 р. у справі № 905/1069/16, відмовлено у задоволені позовних вимог.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 18.10.2016 р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 р. задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжено строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 22.11.2016 р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/2797-ТЕ-12, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, продавець передав протягом січня-грудня 2013 р., а покупець прийняв природний газ на загальну суму 7 352 215,85 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

26.11.2014 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Кредитор), Комунальним підприємством "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради" (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" (новий боржник) укладений договір про переведення боргу № 2585/14, відповідно до умов якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг (5 383 289,43 грн.) а також штрафні санкції, інфляційні втрати та відсотки, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2797-ТЕ-6 від 28.12.2012 р.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. у справі № 908/4221/14, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5373289,43 грн. - основного боргу, 267110,62 грн. - пені, 723520,09 грн. - втрат від інфляції, 225034,45 грн. - 3% річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 10000,00грн. припинено провадження, а розмір пені зменшений на 50%; В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 р. рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. у справі № 908/4221/14 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимоги про стягнення 267110,62 грн. пені та в цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені на 50% та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 534221,24 грн. пені. В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. у справі № 908/4221/14 залишено без змін.

Судами встановлено, що на виконання спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання від 16.04.2015 р. № 826, складеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (20-2005-п) між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області, Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації, Товариством з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" та Національною акціонерного компанією "Нафтогаз України", відповідач перерахував на рахунок позивача 773455,11 грн. (що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 24.04.2015 р.).

25.02.2016 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" (первісний боржник) та Комунальним підприємством "Тепломережа" (новий боржник) укладений договір про переведення боргу № 1464/16, відповідно до умов якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 р. № 13/2797-ТЕ-6 (з урахуванням договору переведення боргу від 26.11.2014 р. № 2585/14), а також відповідно до рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. у справі № 908/4221/14 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 р. у справі № 908/4221/14, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює його.

Пунктом 2.1 зазначеного договору визначено, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладання договору відповідно до рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. № 908/4221/14 та постанови апеляційного господарського суду Харківської області від 26.05.2015 р. № 908/4221/14 складає 5928193,12 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У справі, яка розглядається, місцевий господарський суд виходив саме з умов договору про переведення боргу № 1464/16 від 25.02.2016 р., оскільки останній укладений з дотриманням приписів ст.ст. 513, 520, 521 ЦК України, набрав чинності після підписання його сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін (п. 6.1. договору), не був визнаний в судовому порядку недійсним, та як вже зазначалось вище, за цим договором Комунальне підприємство "Тепломережа" прийняло на себе борг первісного боржника та замінило його.

Господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язальна сторона. Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена у письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: розглядає справу у межах заявлених позовних вимог і відмовляє у позові, оскільки відповідач є неналежним; залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з ч. 1 ст. 24 ГПК України. Стаття 24 ГПК України не зобов'язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Проте відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України (п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) ).

Так, місцевим господарським судом запропоновано позивачу з урахуванням умов договору про переведення боргу № 1464/16 від 25.02.2016 р. висловити свою позицію щодо визначення у позові відповідачем Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація", проте, позивач наполягав на правильності визначення відповідача за даним позовом, про що зазначено у протоколі судового засідання від 31.05.2016 р.

За змістом ст. 24 ГПК України залучення до участі у справі нового боржника є правом господарського суду, тому суд, керуючись принципом змагальності сторін, встановленим ст. 4-3 ГПК України, а також приймаючи до уваги позицію позивача, вирішив розглянути справу, виходячи з визначеного позивачем складу сторін.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" є неналежним відповідачем, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2016 р. у справі № 905/1069/16 відсутні.