головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І за участю представників: від позивача: Христич О.В. - дов. № 48/9-374/Нр від 09.11.16 р. від відповідача-1: Цуканова С.В. - дов. № 27-27952/16 від 22.06.16 р. від відповідача-2: Осадчий О.П. - дов. № 43 від 01.09.16 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. у справі господарського суду № 910/5115/16 міста Києва за позовом Управління Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській області до 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; 2. Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 3 030,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.2016 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. у справі № 910/5115/16, провадження у справі в частині позовних вимог Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб припинено, а в задоволенні позовних вимог Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладі фізичних осіб відмовлено.

Позивач, Управління Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській області, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2016 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Управління Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській області.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 05.01.2012 р. між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській області (Охорона) та Публічним акціонерного товариства "Український професійний банк" (Банк) укладений договір № 31-30666 про охорону відділення "Магеллан-Харків" Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" УДСО при ГУМВС України в Харківській області.

Відповідно до п. 1.1 Договору "охорона зобов'язується здійснювати заходи з охорони об'єктів охорони, що належать Банку, а також валютних цінностей, що в них зберігаються, а Банк зобов'язується своєчасно здійснювати оплату послуг "Охорони" на умовах і в порядку, установлених цим Договором".

На виконання умов вищезазначеного договору з 29.05.2015 р. по 10.06.2015 р. Охороною були надані, а Банком прийняті послуги на суму 3030,00 грн. (що підтверджується актом прийому-здачі виконаних робіт/послуг № 32-0000491/32-0000596 від 30.06.2015 р.).

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 4.2 Договору оплата за надані послуги здійснюється щомісяця до 20 числа кожного поточного місяця за такий місяць у порядку передоплати банком відповідної суми, указаної у розрахунку вартості наданих послуг (додаток 2 до договору), відповідно до кількості годин охорони у такому місяці, на підставі отриманого від охорони рахунку.

З урахуванням п. 4.2. Договору, суди дійшли висновку, що заборгованість Банку перед Охороною становить 3030,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання відповідача зі сплати наданих послуг на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, судами встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.05.2015 р. № 348 "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015 р. № 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29.05.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Банку.

Положеннями ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) . Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків (ст. 1 цього Закону).

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Приписами п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку в тому числі, щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Таким чином, введення в травні 2015 року тимчасової адміністрації в Банку не могло бути підставою для припинення виконання зобов'язань зі сплати вартості послуг з охорони за Договором.

Проте, судами встановлено, що відповідно до постанови Правління НБУ від 28.08.2015 р. № 562 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28.08.2015 р. № 158 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з даним рішенням з 31.08.2015 р. розпочато процедуру ліквідації Банку.

Приписами ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

За змістом ч. 2 та 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів" вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтись тільки в межах ліквідаційної процедури.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює, серед інших, і такі повноваження як складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частини 1 та 2 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Частиною 4 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Відповідно до п. 4.27 рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05.07.2012 р. (z1581-12) "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за винятком погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують здійснення процедури ліквідації.

Враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію Банку, суди дійшли висновку, що задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно в межах процедури ліквідації банку та в порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до ст. 52 цього Закону. Водночас, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Судами встановлено за наявними в матеріалах справи доказами, що грошові вимоги позивача (до яких, зокрема, входить сума, заявлена до стягнення у даній справі) акцептовані та віднесені до сьомої черги кредиторів. В матеріалах справи відсутні докази оскарження в судовому порядку рішення щодо віднесення вимог до сьомої черги, як це передбачено ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". З урахуванням вищевикладеного, господарські суди попередніх інстанцій вірно визначились з наслідками розгляду позовних вимог.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. у справі № 910/5115/16 відсутні.