Головуючого судді: Владимиренко С.В. - доповідач, суддів: Демидової А.М., Шевчук С.Р. перевірив касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. та рішення господарського суду Житомирської області від 24.05.2016 р. у справі № 906/500/15 господарського суду Житомирської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 97343,81 грн. за участю представників

позивача - не з'явились;

відповідача - не з'явились

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 97343,81 грн., з яких 69625,44 грн. основного боргу, 2653,22 грн. - 3% річних та 25065,15 грн. інфляційних втрат.

Справа слухалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 24.05.2016 р. (суддя Кудряшова Ю.В.) у справі № 906/500/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. (колегією суддів у складі головуючого судді Дужич С.П., судді: Саврій В.А., Мамченко Ю.А.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 69625,44 грн. - основного боргу, 2613,17 грн. - 3% річних, 24761,43 грн. - інфляційних втрат і 1939,98 грн. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. та рішення господарського суду Житомирської області від 24.05.2016 р. в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" у задоволенні позову та стягнути з позивача судовий збір за подання касаційної скарги.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

22.11.2016 р. на електронну адресу Вищого господарського суду України надійшло клопотання від відповідача про розгляд справи без його участі.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005", звернувшись до суду з позовом зазначав, що між ним та Філією "Народицький райавтодор" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК Автомобільні дороги України" укладено договір поставки № 4 від 01.03.2013 р. за умовами п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю визначену цим договором щебеневу продукцію різних фракцій (товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Водночас, дослідивши зазначений договір, специфікацію № 1 до нього та товарно-транспортні накладні, суди попередніх інстанцій встановили, що послуги перевезення спірної партії вантажу згідно товарно-транспортних накладних та актів надання послуг № 195 від 17.12.2013 р., № 214 від 30.12.2013 р. надавались поза межами зазначеного договору № 4 від 01.03.2013 р. Відтак, суди дійшли висновку, що зобов'язання сторін виникли з договору перевезення, що був укладений в момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом, який супроводжував вантаж і, по суті, є письмовою формою договору.

Частково задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005", суди попередніх інстанцій з посиланням на ст.ст. 11, 256- 257, 509, 526, 530, 610, 612, 625, 628, 909 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 315 Господарського кодексу України, ст. 201 Податкового кодексу України, п.8 Наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 р. № 957 (z1235-14) , зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2014р. за № 1235/26012 (z1235-14) "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" встановивши за результатами оцінки наявних у матеріалах справи документів, що позивачем здійснено надання послуг по перевезенню товару в кількості 81720 т/км, вартістю 69625,44 грн., а відповідачем такі послуги отримано проте не оплачено, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з останнього на користь позивача 69625,44 грн. основного боргу, 2613,17 грн. 3% річних та 24761,43 грн. інфляційних втрат.

Зазначаючи про необгрунтованість висновків судів попередніх інстанцій заявник касаційної скарги посилається на те, що рахунки № 199 від 17.12.2013 р. та № 200 від 30.12.2013 р. на оплату спірної вартості наданих позивачем послуг з перевезення, він не отримував, а тому обов'язок з їх оплати у нього не настав, а також на те, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими доводами Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій у відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в сукупності з іншими доказами наявними у матеріалах справи, спірна заборгованість підтверджується також податковими накладними № 222 від 17.12.2013 р. на суму 40896 грн. та № 226 від 30.12.2013 р. на суму 28729,44 грн., а також поясненнями представника відповідача, яким суду першої інстанції було надано розшифровку податкових зобов'язань (додаток № 5) за грудень 2013 року, в якій відображено спірну заборгованість.

Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відтак, доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що спірні послуги він не отримував та не повинен їх оплачувати з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів отримання ним виставлених позивачем рахунків № 199 та № 200 від 17.12.2013 р. та від 30.12.2013 р. не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно тверджень заявника касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення з позовом у даній справі колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Як роз'яснено у пунктах 4.7, 4.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року (v0010600-13) роз'яснено, що: "У визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке: якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (частина четверта статті 315 Господарського кодексу України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України (436-15) слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга і третя статті 315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.".

Враховуючи звернення позивача до господарського суду Житомирської області з позовом у даній справі 03.04.2016 р., а також встановлену судами попередніх інстанцій обставину переривання строку позовної давності з огляду на підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 01.11.2014 р., в силу приписів частини 4 статті 315 Господарського кодексу України, строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущений, так як його початком є день закінчення строку, встановленого для відповіді на претензію.

Відтак, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності обов'язку відповідача оплатити позивачу спірну вартість отриманих послуг зважаючи на пропуск позивачем строку позовної давності та неправильне застосування судами положень статті 315 Господарського кодексу України відхиляються судовою колегією касаційної інстанції, оскільки ґрунтуються на власному помилковому тлумаченні заявником касаційної скарги норм чинного в Україні законодавства, а відтак, не можуть бути прийняті в якості підстави для зміни та/або скасування оскаржуваних судових актів.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм надано вірну юридичну оцінку, а доводи викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів, з огляду на що Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.