Головуючий суддя Судді: Могил С.К. (доповідач), Малетич М.М., Грек Б.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/5735/16 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІЗУМРУД" про стягнення 10 000 грн., за участю представників

позивача: Байда В.В.,

відповідача: не з'явились,

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІЗУМРУД" про стягнення 10 000 грн. заборгованості за договором про надання юридичних послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери" (виконавцем) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ІЗУМРУД" (замовником) 27.05.2013 укладено договір про надання юридичних послуг, за умовами п. 1.1. якого виконавець зобов'язується надавати юридичні послуги замовнику на підставах, в порядку та в обсязі, визначеному у договорі за погодженням сторін, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги в порядку та на умовах, що вказані в додаткових угодах до цього договору (які є невід'ємною частиною договору).

Відповідно до п. 1.2. договору юридичні послуги, що надаються на підставі цього договору, можуть мати одноразовий чи систематичний характер і складаються з комплексу дій чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, поставленої замовником.

За умовами п. 1.3. договору види, характер, обсяг, порядок надання і строки юридичних послуг визначаються сторонами в умовах даного договору.

Згідно з п.п. 2.1.1., 2.1.4. договору замовник зобов'язаний надавати виконавцеві документи, необхідні для виконання доручення замовника (оригінали документів передаються шляхом складання акта прийому-передачі), своєчасно та у повному обсязі оплачувати послуги виконавця в порядку та на умовах, визначених додатковими угодами до цього договору.

Відповідно до п.п. 3.1.3., 3.1.9. договору виконавець має право формулювати власний варіант вирішення поставленого замовником завдання, обґрунтовувати його правомірність, оптимальність і розумність; розірвати цей договір в односторонньому порядку у разі затримки замовником оплати наданих послуг понад п'ять днів або у зв'язку з невиконанням замовником п.п. 2.1.1.-2.1.3. договору чи пред'явлення вимог, що мають явно виражені ознаки складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (2341-14) .

Пунктами 3.2.3., 3.2.7. договору сторони погодили, що виконавець зобов'язаний документально оформлювати юридичні дії, вчинення яких визнається наданими послугами; повернути замовнику документи, надані ним для виконання цього договору після підписання сторонами акта виконаних робіт та повної оплати замовником наданих послуг. Повернення виконавцем замовнику документів здійснюється шляхом складання акта прийому-передачі.

Згідно з п.п. 4.1., 4.2. договору розрахунки замовника з виконавцем здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування гонорару за надані послуги на рахунок виконавця, вказаний в розділі 8 договору. Гонорар сплачується замовником в строки та на умовах, визначені сторонами в додатковій угоді до договору.

Відповідно до п. 4.3. договору доручення, поставлене замовником перед виконавцем, полягає у юридичному супроводі справи, пов'язаної з вирішенням питання щодо заборгованості ОСББ "ІЗУМРУД" перед ТОВ "ЖЕК-108".

Пунктом 4.4. договору визначено, що моментом закінчення виконання доручення є письмове повідомлення однією зі сторін про намір розірвати даний договір при умові повного його виконання та всіх погоджених сторонами додаткових угод до нього.

Відповідно до положень п. 4.5. договору розмір гонорару визначається сторонами в додатковій угоді до договору.

Згідно з п. 7.1. договору останній укладений на строк до виконання визначеного в ньому та додаткових угодах доручення та набирає чинності з моменту його підписання.

Відповідно до п. 7.5. договору, замовник з тарифами підприємства виконавця ознайомлений та згоден.

Також між позивачем та відповідачем 27.05.2013 укладено додаткову угоду до договору про надання юридичних послуг, згідно з якою п. 4.5. договору викладено в такій редакції: "розмір оплати замовником буде враховуватись згідно з тарифами виконавця. Замовник сплачує передоплату в сумі 4 000 грн., що в подальшому враховується в суму оплати за виконану роботу виконавцем".

Позивач стверджує, що відповідач з 2014 року перестав оплачувати послуги, що надавались за договором, у зв'язку з чим 29.02.2016 на адресу останнього було надіслано претензію з вимогою про сплату заборгованості за надані послуги відповідно до актів за 2014-2016 роки в розмірі 10 000 грн.

Проте відповідач заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за відсутності погодження сторонами договору конкретних видів, обсягу, етапів, порядку (тощо) надання виконавцем юридичних послуг, пов'язаних з вирішенням питання щодо заборгованості відповідача перед ТОВ "ЖЕК-108", сам факт чинності договору не є підставою для висновку про надання позивачем послуг саме за договором від 27.05.2013, за відсутності належних доказів надання замовником завдання виконавцю на надання певного виду послуги в межах погодженого сторонами предмету, як підстави надання виконавцем послуг (як у формі попереднього погодження, так і наступного схвалення). Акти приймання наданих послуг, за висновком судів, можуть бути одним з доказів належного надання послуг за договором. Водночас наявні в матеріалах справи акти надання послуг від 31.12.2014, від 31.12.2015 та 11.01.2016 на спірну суму 10 000 грн. підписані лише позивачем.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правовою оцінкою судів обох інстанцій п. 1.1 договору, предмет договору сформульовано сторонами таким чином, що він вказує лише на загальне спрямування дій, що повинні бути вчинені виконавцем в майбутньому (надання юридичних послуг), які в силу п. 1.2. такого договору можуть мати одноразовий чи систематичний характер і складаються з комплексу дій чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, поставленої замовником.

При цьому сторонами не було укладено жодних додаткових угод щодо окремого погодження порядку і обсягу надання юридичних послуг.

Водночас п. 4.3. договору, за висновком місцевого господарського суду, не може вказувати на мету договору про надання послуг, про яку мова йде в п. 1.2. договору, оскільки п. 4.3. договору не визначає, в чому полягає суть умови про "вирішення питання щодо заборгованості…" та про "супровід справи", в той час, як мета, як один з елементів поведінки та свідомої діяльності, характеризується передбаченням, уявленням наслідків діяльності, шляхів досягнення бажаних та необхідних результатів за допомогою певного переліку засобів. Натомість зазначений пункт договору не визначає конкретних наслідків надання позивачем послуг за договором (досягнення бажаних та необхідних результатів), а фактично дещо уточнює предмет договору (надання юридичних послуг, пов'язаних з вирішенням питання щодо заборгованості відповідача перед ТОВ "ЖЕК-108"). Тобто сторонами чітко не погоджено мету як елемент визначення предмету договору про надання послуг, а саме умов щодо того, який наслідок та який результат є бажаними для замовника.

Враховуючи, що поняття "юридичні послуги", "юридичний супровід" є досить широкими за змістом поняттями, які можуть включати в себе безліч видів діяльності у сфері юриспруденції, за відсутності чіткого погодження сторонами договору конкретних умов про види, обсяг, характер, порядок надання юридичних послуг за таким договором, беручи до уваги, що за змістом п. 1.2. договору послуги можуть мати одноразовий чи систематичний характер (комплекс дій), на основі сукупного аналізу наведених вище положень договору, з урахуванням правил тлумачення змісту правочину, передбачених ст. 213 Цивільного кодексу України, а також виходячи із суті зобов'язання, предметом якого є надання послуг, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що надання позивачем юридичних послуг, зокрема, шляхом виконання конкретних етапів, що в сукупності є юридичним супроводом, повинно здійснюватись за завданням замовника із вказівками на вид, обсяг, характер, порядок надання конкретного виду юридичної послуги. А тому послугами, наданими виконавцем, можуть вважатись лише такі, що були замовлені і які згодом будуть кваліфіковані як такі, що вчинені на підставі такого договору про надання послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2013 року позивач надавав на підставі договору юридичні послуги, що підтверджується копіями актів наданих послуг, які оплачені відповідачем в повному обсязі, що, за висновком судів обох інстанції, свідчить про безумовне погодження замовником обсягу послуг, фактично наданих за умовами договору.

Що стосується виконання умов договору протягом спірного періоду (2014-2016 роки), то на підтвердження їх виконання протягом цього періоду позивачем складено акт від 31.12.2014 про надання у 2014 році послуг за договором на суму 2 100 грн., акт від 31.12.2015 про надання у 2015 році послуг за договором на суму 7 300 грн., акт від 11.01.2016 про надання у 2016 році послуг за договором на суму 600 грн., які надіслано відповідачу 13.01.2016.

Дослідивши умови договору, суди попередніх інстанцій встановили, що ними не передбачено обов'язку щодо складання актів приймання наданих послуг на підтвердження факту їх надання, проте сторони не позбавлені права скласти такі двосторонні акти на підтвердження надання та прийняття наданих послуг, їх виду, обсягу тощо. Тобто, за оцінкою судів, такі акти можуть бути одним з доказів належного надання послуг за договором.

Водночас вказані вище акти від 31.12.2014, від 31.12.2015 та від 11.01.2016 підписані лише позивачем.

Крім того, останнім до матеріалів справи додано звіти про виконану роботу по юридичному супроводу відповідача за 2014 рік на суму 2 100 грн., за 2015 рік на суму 7 300 грн., за 2016 рік на суму 600 грн.

Дослідивши зазначені звіти, суди обох інстанцій встановили, що позивачем не надано доказів їх передання (завчасного, періодичного тощо) відповідачу щодо вчинених позивачем дій, які за умови періодичного завчасного надання замовнику та відсутності заперечень останнього могли б бути доказом згоди замовника на вчинення виконавцем конкретних дій на виконання умов укладеного сторонами договору. Судом першої інстанції враховано, що умовами договору на виконавця послуг не покладено обов'язок самостійно надавати замовнику відповідні звіти у певні строки, а лише передбачено право замовника за його запитом на отримання відповідних звітів про хід виконання доручення. Водночас такий порядок дій виконавця послуг щодо надання звітів замовнику є одним із засобів доказування обставин, на які посилається позивач.

Таким чином, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовно того, що підставою для вчинення позивачем конкретних дій, спрямованих на виконання зобов'язання, яке становить предмет договору (враховуючи відсутність чіткого погодження предмета договору у самому договорі), є отримане від замовника відповідне завдання, що визначає бажаний для замовника вид послуги/етап комплексу дій, на виконання якого виконавець і повинен вчиняти відповідні дії, а також приймаючи до уваги, що відповідач заперечує надання позивачу будь-яких завдань за договором у спірний період, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів не доведено факт надання послуг за договором в 2014-2016 роках.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.